Термінологічний словник

Автономія – право на самостійне здійснення частини повноважень державної влади або управління, надане конституцією або державною угодою будь-якій частині держави.

Гетьманщина – напівофіційна назва Лівобережної України (разом з Києвом) у Росії у 1667–1764 рр., що управлялась гетьманом і користувалась певною автономією.

Держава Війська Запорозького – офіційна назва козацької держави, що утворилась на визволених землях після Зборівської угоди.

Конституція – основний закон держави, який визначає соціальний та державний устрій, порядок та принципи утворення органів влади, виборчу систему, основні права та обов’язки громадян. Конституція є основою всього законодавства.

Мазепинці – послідовники І. Мазепи. Так в Росії називали тих, хто змушений був емігрувати разом з Мазепою після поразки шведів під Полтавою. Перші політичні емігранти в Україні.

Малоросійський приказ – орган центрального управління в Росії XVI – початку XVIIІ ст., який керував справами Лівобережної України, як автономного державного утворення в складі Московської держави з 1663 р. до 1722 р. Через приказ царський уряд здійснював зв’язки з гетьманом та його адміністрацією, затверджував претендентів на гетьманство, призначав воєвод в українські міста, контролював внутрішню і зовнішню політику гетьманського уряду, стежив за діяльністю православної церкви в Україні, розглядав справи про злочини посадових осіб в Гетьманщині тощо. Був ліквідований у 1722 році у зв’язку зі створенням Малоросійської колегії.

Малоросійська колегія – центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні, створений Петром І (замість Малоросійського приказу) з метою посилення контролю за діяльністю гетьмана та козацької старшини, встановлення та збирання податків для царської казни. Діяльність колегії означала фактичне обмеження політичної автономії Гетьманщини. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати лише за погодженням з Малоросійською колегією.

Опозиція – протидія, супротив. Партія чи група, яка виступає проти офіційної політики чи думки, проводить власну політику, всуперечь офіційній.

Північна війна – війна між Росією та Швецією (1700–1721 рр.) за вихід до Балтійського моря.

Рада козацької старшини або Мала рада – скликалась гетьманом і при його головуванні вирішувала важливі питання загальнодержавного значення.

«Руїна» – період історії України другої половини XVII ст., що характеризується розпадом української державності та загальним занепадом. Під час “Руїни” Україна була поділена на дві частини по Дніпру – Ліво- і Правобережну, що воювали між собою. У внутрішні справи України втручались сусідні держави: Польща, Московська держава, Османська імперія, Кримське Ханство.

Суверенітет – незалежність держави у зовнішніх та верховенство у внутрішніх справах.

Абсолютизм – форма влади феодальної держави, в якій монарху належить необмежена верховна влада. Для абсолютизму характерний високий ступінь централізації, існування розгалуженого бюрократичного апарату, сильної армії та поліції.

Барська конфедерація 1768 р. – військово-політичне об’єднання польської шляхти, утворилось у лютому 1768 р. у м. Барі. Члени конфедерації боролись проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та політики короля Станіслава Потоцького. Домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. Виступали проти зрівняння в політичних правах католиків і не католиків. Під час військових дій чинили масові розправи над українським населенням, що стало причиною піднесення гайдамацького руху і повстання 1768 р. під назвою «Коліївщина». Поразка конфедератів стало однією з передумов першого поділу Польщі у 1772 році.

Біроновщина – жорстокий режим в Росії за правління Анни Іоанівни (з 1730 по 1740 рр.), коли політику в державі здійснювали німецькі дворяни начолі з фаворитом імператриці Біроном. Відзначався посиленням шпигунства, доносів, переслідуванням невдоволених, розграбуванням багатства країни.

Гайдамаки – учасники національно-визвольного руху в Право-бережній Україні в XVIII ст.

Дисиденти – в державах, де державною релігією є католицизм або протестантизм, віруючі християни, які не дотримувались пануючого віросповідання. В переносному значенні – інакомислячі.

Закріпачення селян – перетворення вільних селян в особисто залежних від феодала, безправних, позбавлених власної землі; прикріплення до землі феодала людей, змушених виконувати феодальні повинності.

Коліївщина 1768 р. – селянсько-козацьке повстання на Право-бережній Україні – найвищий етап гайдамацького руху. Спрямоване проти феодально-кріпосницького і національного гноблення шляхетської Польщі. Керівниками повстання були М. Залізняк та І. Гонта. Потерпіло поразку від польських та російських військ.

Опришки – учасники національно-визвольної боротьби в Галичині, на Буковині та Закарпатті проти польської, угорської та австрійської шляхти, феодального, національного та релігійного гноблення у XVI – першій половині ХІХ ст. Найвищого піднесення рух опришків досяг у 1738–1759 рр., коли його очолив О. Довбуш.

Правління гетьманського уряду – орган, утворений російським царським урядом після смерті Д. Апостола у 1734 р. для управління Гетьманщиною і Слобідською Україною. Складалося з 6 осіб: трьох російських чиновників і трьох представників козацької старшини. Діяльність Правління гетьманського уряду сприяла посиленню контролю і втручання у справи Гетьманщини з боку російського уряду. Існувало до обрання в 1750 році гетьманом К. Розумовського.