9. Загальна характеристика джерел права Київської держави.

Джерело права — це спосіб зовнішнього прояву правил поведінки людини. Характерними рисами джерел права є: 1) домінування звичаю (звичаєве право); 2) нормативно-правовий акт відіграє другорядну роль; 3) законодавча діяльність слабо розвинена; 4) серед джерел права можна зустріти чужоземне право (візантійські правові норми). Отже, джерелами права Київської держави можна вважати наступні:

― Звичай та звичаєве право.

― Договори.

― Князівське законодавство.

― Візантійське право ― канонічне право Церкви (номоканони, «Еклога», «Прохірон», а також болгарська кодифікація — «Закон судний людям», теж складений на основі візантійського права).

10. Звичай та звичаєве право як джерело права Київської Русі.

Утворення Київської держави супроводжувалось формуванням феодального права. Найдавнішою його формою були звичаї, що склалися у процесі спілкування людей, увійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього населення, і забезпечувалися громадським впливом. Звичай став основним засобом регулювання поведінки людей у первіснообщинному суспільстві та покликав за собою громадську відповідальність. З виникненням держави панівні класи пристосували деякі звичаї до своїх інтересів, санкціонували та забезпечували їх використання примусовою силою держави (юридична відповідальність). Так виникло звичаєве право, що стало важливою формою права у рабовласницьких державах. Воно поширювалося також і в період феодалізму (до виникнення абсолютної монархії). У ІХ-Х ст. на Русі чинна система норм звичаєвого права була усною, тому значна її частина не зафіксована у збірниках права і літописах, які були складені в ІХ-ХІІ ст., отже, не дійшли до нас. Деякі норми звичаєвого права збереглися у Правді Ярослава — давній частині Короткої редакції Руської Правди. Проте суспільне призначення Руської Правди, складеної після повстання у Новгороді 1015 р., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них згадується лише в деяких літературних пам'ятках і договорах Київської Русі з Візантією в X ст. Помилковою є думка, що з появою писемних джерел права чинність правових звичаїв нівелювалася. Вони міцно вкоренилися в суспільні відносини, продовжуючи їх регулювати. Яскравим прикладом незмінності юридичної сили цих джерел є регулювання на їх підставі кримінального процесу в общинних судах. Більше того, деякі прадавні звичаї залишилися настільки стабільними, що і зараз продовжують діяти, потрапляючи через санкціонування у національне законодавство сучасної України (наприклад, ст. 82 чинної Конституції України: «Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат»).

11. Договори як джерело права Київської Русі.

Договори — це перші писані приписи законодавчої влади. Крім вказаних джерел (форм) права у Київській державі (звичаїв, звичаєвого права, князівського законодавства, Руської Правди, церковного права), слід назвати ще такі його джерела: міжнародні договори князів з чужоземними державами, зокрема з Візантією («Повість минулих літ» містить чотири тексти таких договорів: 907, 911 — кн. Олег, 944 — Ігор і 971 рр. — Святослав), де крім міжнародно-правових проблем врегульовується чимало приватноправових — торговельного, зобов'язального, спадкового права; договори князів між собою; договори князів з народом — ряди (наприклад, маємо достатньо описаний у Іпатіївському літописі «ряд» київського князя Ігоря Олеговича з киянами на київському вічу).