- •Виникнення і розвиток науки історії держави і права.
- •Предмет, методи та завдання історії держави і права України.
- •Проблеми періодизації історії держави і права України.
- •Стародавні держави і право на території України.
- •Формування державності у східних слов’ян. Утворення Київської держави.
- •Теорії походження Київської держави.
- •Суспільний лад Київської держави.
- •Державний лад Київської держави.
- •Загальна характеристика джерел права Київської держави.
- •Звичай та звичаєве право як джерело права Київської Русі.
- •Договори як джерело права Київської Русі.
- •Князівське законодавство як джерело права Київської Русі
- •Рецепція візантійського права в Київській Русі.
- •Походження, основні редакції та списки Руської Правди.
- •Загальна характеристика Руської Правди як джерела права Київської Русі.
- •Цивільне право за Руською Правдою.
- •Спадкове право за Руською Правдою.
- •Шлюбно-сімейне право за Руською Правдою.
- •Кримінальне право за Руською Правдою.
- •Мета і система покарань за Руською Правдою.
- •Характер та особливості процесуального права за Руською Правдою.
- •Утворення та державний устрій Галицько-Волинської держави.
- •Судові органи та особливості правової системи Галицько-Волинської держави.
- •Правове положення українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
- •Загальна характеристика Литовських статутів та їх застосування в Україні.
- •Цивільне право за Литовськими статутами.
- •Шлюбно-сімейне право за Литовськими статутами.
- •Спадкове право за Литовськими статутами.
- •Кримінальне право за Литовськими статутами.
- •Судова система та процесуальне право за Литовськими статутами.
- •Запорізька Січ, її організація і роль в історії держави і права України.
- •Формування Української держави в роки національно-визвольної війни 1648 — 1654 рр.
- •Рішення Переяславської Ради 1654 р. Та її політико-правові наслідки.
- •Приєднання Лівобережної України до Росії та його юридичне оформлення.
- •Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави за Березневими статтями 1654 р.
- •Державний устрій Гетьманщини.
- •Судова система Гетьманщини. Реформи к. Розумовського
- •Конституція Пилипа Орлика 1710., її зміст та значення
- •Організація і діяльність Малоросійських колегій та правління гетьманського уряду
- •Поступова ліквідація царизмом автономного устрою Гетьманщини
- •Джерела права у Гетьманщині за Березневими статтями 1654
- •Джерела і структура Прав за якими судиться малоросійський народ 1743р
- •Цивільне право за Кодексом 1743
- •Спадкове право за Кодексом 1743
- •Шлюбно-сімейне право за Кодексом 1743
- •Кримінальне право за Кодексом 1743
- •Мета і система покарань за Кодексом 1743
- •Суд і розправа в правах малоросійських 1750 – 1758рр., її структура,зміст і значення.
- •Зібрання малоросійських прав 1807р., його зміст і значення
- •Характеристика судової реформи 1864р.
- •Реорганізація прокуратури, заснування адвокатури та створення суду присяжних за судовою реформою 1864р.
- •Загарбання західноукраїнських земель Австрією
- •Апарат управління Галичиною у складі Австро-Угорщини
- •Переумови відродження української державності після і світової війни
- •Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність
- •Конституція унр 1918р., її зміст та значення
- •Українська гетьманська держава 1918
- •Українська держава за Директорії
- •Утворення урср та її юридичне оформлення
- •Розпад Австро-Угорщини та проголошення зунр
- •Проголошення зунр
- •Організація і структура державного апарату зунр
- •Об'єднання унр і зунРв єдиній соборній Українській державі
- •Передумови і юридичне оформлення утворення срср
- •Конституційний розвиток урср
- •Входження Західної України до складу урср. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України
- •Входження Північної Буковини до складу урср
- •Українське державне правління на чолі з Ярославом Стецьком
- •Утворення, розвиток та падіння Карпато-Української держави (1938 – 1939)
- •Входження Закарпаття до складу урср. Діяльність Народної Ради
- •Розпад срср і відродження Української незалежної держави
- •Розробка та прийняття Конституції України 1996р., її основні положення та оцінка
Запорізька Січ, її організація і роль в історії держави і права України.
Роздавання королем Польщі земель України польським і спольщеннм панам і шляхті, посилення панщини, безправ'я селян і бідних міщан, дрібних ремісників зумовили масову втечу знедолених людей. Найрішучіші, найвідчайдушніші з них утворили специфічну категорію поселенців-колоністів — козаків. Вперше ця назва згадується наприкінці XIV ст. У половецькій мові слово «козак» означало вартовий, воїн, у турецькій — незалежна людина, волоцюга. Хоч до козаків приєднувалися люди різних національностей, однак більшість становили українці. Проникаючи щоразу далі на південь, вони у степах засновували укріплені табори — січі — з військовими залогами. Це були їх оборонні пункти. У XVI ст. прославився серед населення і козаків неспольщений православний князь Дмитро Вишневецький. Він організував козаків, побудувавши за Дніпровими порогами на о. Мала Хортиця 1553-1554 рр. форт, названий Запорізькою Січчю. З приводу різних причин Січ іноді переносилася в інші місця. Протягом свого 200-річного існування запорозькі козаки створили 8 січей: Хортинську, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Кам'янську, Нову, Олешківську, Чортомлицьку. Відмовляючись визнавати авторитет будь-якого правителя, запорожці здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями і традиціями, які формувалися впродовж поколінь. Усі запорожці мали рівні права, їх відносини грунтувалися на засадах щирого братерства, взаємодопомоги. На ХVІ-ХVІІ ст. припадає найбільший розквіт Запорізької Січі. У військовому аспекті Січ поділялась на курені (максимально їх було 38), територіально — на паланки (5-8). Органами самоуправління, влади були:
1) військова рада за участю всіх козаків, що вирішувала найважливіші питання. Ради скликалися за потреби, а обов'язково — 1 січня і 1 жовтня. Скликалися також ради у куренях і паланках;
2) військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, курінні отамани;
3) військові службовці — булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, шафар, канцеляристи;
4) похідні та паланкові начальники — полковники, писарі, осавули.
Вся військова старшина обиралася військовою радою на рік. Найвищу владу після військової ради мав кошовий отаман — військову, адміністративну, судову. Він був підзвітний військовій раді. Другою особою після отамана вважався військовий суддя, який окрім суддівських функцій, заступав кошового отамана, був начальником артилерії. Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку і дисципліни, стежив за виконанням судових рішень ради та отамана, проводив дізнання за вчинені правопорушення тощо. Курені були адміністративними і військовими одиницями. Очолювали їх виборні та підзвітні раді курінні отамани. Були на вічі й інші, менш значні посади — пушкар, товмач тощо. Пушкар відав січовим арсеналом зброї, а також в'язницею, розміщеною у пушкарні. Товмач, крім того, що знав мови й був перекладачем, займався «секретними» справами — розвідкою і контррозвідкою. Вони мали свій «штат» допоміжних працівників — козаків. Похідну старшину становили полковники, осавул, писар, які у воєнний час організовували охорону передових рубежів Січі. Похідний полковник був командиром певної передової частини війська. Паланкову старшину становили полковники, осавули, писарі, їх влада поширювалася на відповідні паланкн, тобто на козаків, які проживали за межами Січі, у паланках. Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що тут відроджувалася втрачена українська державність. Водночас з правовими нормами, які діяли в усій Україні, найважливіше значення мало звичаєве право козаків — сукупність правових звичаїв, що утверджувалися у сфері козацьких суспільних відносин. Система цього права закріплювала військово-адміністративну організацію козацтва, діяльність судових органів, порядок землекористування, договірних відносин, систему правопорушень і покарань за них. Писаних законів у Січі не було, але звичаї були суворі, хоч і справедливі. За зраду козацтва, покинення побратима в бою чи в біді, боягузтство на полі бою, крадіжку, вбивство тощо загрожувала смертна кара: стинали голову, розстрілювали. За менші провини карали киями або виганяли з Січі. В умовах постійної боротьби проти іноземних загарбників за визволення українського народу від соціального і національного гніту в Запорізькій Січі сформувалася військова сила українського народу і специфічний суспільно-політичний лад, що ґрунтувався на засадах військової демократії. Запорізька Січ відіграла виняткову роль у захисті України від татарських нападів. Зміцнившись, козаки почали, у свою чергу, здійснювати регулярні походи у Крим, Туреччину, навіть на Стамбул, сіючи серед татар і турків паніку, визволяючи тисячі невільників з татарсько-турецької неволі. Особливо активно боролися запорожці з «бісурманами» наприкінці XVI — у XVII ст., зокрема під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Походи козаків широко рознесли славу Січі по всій Європі. На Запоріжжя почали приїзджати різноманітні іноземні посольства. Європейські країни, які боролися з турками, прагнули союзу з козаками. Загони запорожців воювали у Молдавії, Польщі, Семигородді, навіть Франції, брали найактивнішу участь у численних повстаннях українського народу проти іноземного поневолення, зокрема під проводом К. Косинського, Т. Трясила, С. Наливайка, Г. Лободи та ін. Крім запорозьких козаків, були ще реєстрові. Вже 1572 р. король Сигізмунд Август санкціонував утворення загону оплачуваних козаків. Спочатку їх було 300, згодом їх кількість зросла до 6-8 тис. Існували так звані реєстри, в які влада записувала реєстрових козаків. Вони входили до складу польського прикордонного війська. Командували ними, як правило, польські офіцери, шляхтичі. Реєстрові козаки мали низку привілеїв — вони виходили з-під юрисдикції панів і шляхти чи старост на королівських землях; звільнялися від сплати податків; мали право купувати землю, вільно займатися промислом і торгівлею; судилися своїми судами. Але вони були українцями і в часи повстань проти пансько-шляхетського гніту часто переходили на бік повстанців. Так було і під час визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.