51. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

Винні у порушенні земельного законодавстванесуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.Підставами юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є склад правопорушення, деліктоздатність( осудність,дієздатність) суб"єкта і наявність законодавства.В Земельному кодексі закріплений перелік видів земельних правопорушень, за які наступає юридична відповідальність. Згідно ст.115 земельного кодексу юридична відповідальність наступає у випадках:

1. укладання угод, визнаних, в законодавчому порядку, недійсними;

2. самлвільного зайняття земельних ділянок;

3. псування сільскогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, віиробничими відходами і стічними водами;

4. розміщення, проетування, будівництва, введення в дію об"єктів, що негативно впливають на стан земель;

5. невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель;

6. порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов"язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

7. знищення межових знаків;

8. невжиття заходів щодо боротьби з бур"янами та шкідниками сільскогосподарських культур;

9. неправильної експлуатації, знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень;

10. приховування або перекручення відомостей про стан екологічної, у тому числі радіаційної, обстановки, пов"язаної з забрудненням землі;

11. порушення строків розгляду заяв громадян і вирішення питань про передачу та надання земельних ділянок;

12. перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу;

13. невиконання умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту;

14. самовільного відхилення від проектів внутрігосподаврського землеустрорю.

Закрнодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші види порушень земельного законодавства.

52. Право землекористування: поняття, види

Право землевикористання — це юридично забезпечена мож­ливість отримання чи видобування корисних властивостей землі або доходів з відповідних земельних ділянок у процесі їх безпосередньої експлуатації з дотриманням відповідних правил їх охорони.

Використання землі базується на двох правових ти­тулах: праві власності на земельну ділянку та праві землевикористання.

Види права землекористування:

-за підставами виникнення: загальне та спеціальне.

-за цільовим призначенням: для будівництва індивіду­альних гаражів, для індивідуального дачно­го будівництва, для ведення особистого се­лянського господарства, для ведення садівництва, для ведення фермерського господарства, для будівництва і обслугову­вання жилого будинку, гос­подарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для здійснення підприєм­ницької діяльності.

- за строками: постійне (безстрокове) та строкове (на певний строк).

Законодавчо закріплені такі самостійні види права землевикористання, як постійне, орендне та концесійне.

Сутність права постійного користування земельною ділянкою полягає у здійсненні права володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Це право можуть здійснювати лише дві категорії суб'єктів:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські ор­ганізації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), устано­ви та організації.

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Коло орендарів згідно із законом значно ширше порівняно із суб'єктами постійного користування землею. Відно­сини, пов'язані з орендою землі, регулюються не тільки Земельним кодексом, а й спеціальним Законом України «Про оренду землі» (в редакції від 2 жовтня 2003 року).

Концесійне землевикористання — це строкове і платне во­лодіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в дер­жавній або комунальній власності, на підставі договору концесії.

Концесія — надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику;

Договір концесії (концесійний договір) — договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об’єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб.

Чинний Земельний кодекс України прямо не виокремлює за­гального землевикористання. Але в окремих його нормах йдеться про «об'єкти загального користування» (ст. 38), землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шля­хи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (ст. 83) та ін.

Характерною ознакою загального землевикористання є те, що воно здійснюється необмеженим колом осіб безкоштовно і без спеціального на те дозволу. Наприклад, окремі землі в межах насе­лених пунктів використовуються як шляхи сполучення, для задоволення куль­турно-побутових, комунально-побутових потреб і доступні для ви­користання всім без винятку особам. Ці особи не пов'язані між собою взаємними правами і обов'язками. Хоч виникнення загаль­ного землевикористання і не передбачає необхідності одержання спеціального дозволу, але межі і дозволені способи можливого здійснення такого права відомі, встановлені законом, а саме це право є досить визначеним.

На відміну від загального, відокремлене і спільне право земле-використання є спеціальним.