10. Ідеологія “природних прав” та “суспільного договору”.

Наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гобс, Б. Спіноза, Дж. Лок та ін.

Г.Гроцій не віддавав переваги жодній із форм правління; при створенні держави народ міг вибирати будь-яку, але обравши, вже не мав права її змінити, окрім випадків крайньої небезпеки для існування самого народу. Негативно ставився до тиранії та надання переваги монархії та аристократії, хоча він не заперечував й проти демократичної форми правління. За своїм соціальним змістом держава у трактуванні Г. Ґроція виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.

Спіноза обґрунтував ідею про невідчужувані права особи, серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слова. Держава у Б. Спінози виступає носієм природних прав усього населення.

В основу теорії держави Т. Гобс поклав уявлення про природу індивіда.

Т. Гобс розрізняв держави, що виникають внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави - монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гобса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.

На думку Дж. Лока для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, напруги.

Учення Дж. Лока було класичним відображенням ідеології ранньобуржуазних революцій. Воно увібрало у себе досягнення передової наукової думки XVII ст. та прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Лок сформулював політичні принципи, які лягли в основу усіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.

11. Політична думка епохи Відродження.

Відродження пов’язаане з виникненням буржуазії. Зокрема буржуазні революції дали поштовх широкому розвитку вчень про політику (концепції розподілу влади, народного суверенітету, демократіі, правової вллади тощо). Політична думка цього часу звільнюється від релігії. Ідеологи Відродження висуну­ли нове розуміння суті самої людини. Якщо церква принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та безмежні її здібності до саморозвитк

12. Погляди на політику та державу соціалістів-утопістів.

У творах представників утопічного соціалізму обґрунтовувалась необхідність принципово нового суспільного порядку, колективній власності, обов’язковій праці та суспільному самоврядуванні. Його найвідомішими представниками є англієць Томас Мор (1478-1535), італієць Томмазо Кампанела (1568-1639), французи Жан Мельє (1664-1729), Анрі де Сен-Сімон (1760-1825), Шарль Фур’є (1772-1837) та англієць Роберт Оуен (1771-1858).

У творах соціалістів-утопістів майбутнє суспільство пов’язується із народовладдям, із широкою участю трудящих в управлінні суспільними справами. Напр., в ідеальній державі, яка була описана Т.Мором у книзі «Утопія», усі посадові особи обираються народом, діють в інтересах народу та звітують перед ним. На чолі Міста Сонця – ідеальної республіки, що була сконструйована Т.Кампанелою у його однойменній книзі, стоїть колегія вчених, а головний правитель – наймудріший та всезнаючий первосвященик Сонце має всі необхідні для управління знання та знайомий з усіма видами практичної діяльності. Т.Кампанела висунув ідею щодо можливості наукового управління суспільством. І Т.Мор, і Т.Кампанела пропагували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які, на їх думку, можливі тільки в умовах суспільної власності.

Утопічний соціалізм Сен-Симона, Фур’є та Оуена відрізнявся від ранніх утопічних ідей тим, що критикував існуючий буржуазний лад і стверджував, що у майбутньому політичне правління людьми має перетворитися у розпорядження речами та керівництво процесами виробництва. Великі соціалісти-утопісти висунули цілий ряд важливих ідей: про закономірності та протиріччя суспільного та історичного прогресу, про працю, як першу життєву потребу людини та необхідність трудового виховання. Соціалісти-утопісти вважали, що майбутня держава втратить насильницький характер, а головний зміст влади становитиме організація виробництва та споживання, розвиток науки й культури.