37.Неоконсерватизм, його характерні риси та сучасні форми.

Неоконсервати́зм (від грец. νεος — новий і лат. conservo — зберігаю, охороняю) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва.

Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи в світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму.

38.Політична доктрина сучасного католицизму.

Характерною рисою доктрини усіх світових релігій є їх модернізація, спрямована на врахування реалій сучасного життя та пристосування до них. Наприклад, залишається незмінним один із найбільш істотних теоретичних принципів католицизму — твердження про абсолютний примат насамперед релігійного прогресу над соціально-економічним, духовного оновлення людства — над змінами об'єктивної соціально-політичної ситуації. Папа Іоанн Павло II наголошує, що церква повинна займатися моральними та релігійними питаннями, а не політикою. В реальній дійсності спостерігається орієнтація іншого спрямування. Зокрема, католицизм підтримує програмні настанови консервативних партій, а в Німеччині керуються настановою К. Аденауера— робити політику за допомогою релігії. Значна увага приділяється проблемам робітничого руху, конфліктові між капіталом і працею. Підкреслюється необхідність граничне поважливого ставлення до людської праці. Це лейтмотив усіх соціальних документів католицизму. Визнається справедливість багатьох вимог трудящих щодо поліпшення умов життя. Католицизм визнає неминучими соціальні конфлікти. Разом з тим засуджує такі конфлікти і форми боротьби, які виключають розумний компроміс.

39.Політичні доктрини сучасного ісламу.

В основі соціально-політичної доктрини ісламу покладено ідею незмінності і вічності земних порядків. При цьому кожна з гілок ісламу тлумачить цю ідею по-своєму. Так, традиціоналісти, або ортодокси, активно захищають незмінність ісламських ідей; модерністи, або реформатори, навпаки, намагаються пристосувати мусульманські догмати до потреб сучасного розвитку. А фундаменталісти наголошують на особливому значенні для мусульманського світу ідей раннього ісламу.

Визначальною рисою ісламу все ще залишається консерватизм. Однак останнім часом у мусульманських країнах активізувався модерністський соціально-політичний напрям. У його основі покладено політичний іслам, тобто не просто релігію, а концепцію ісламу як політичної, ідеологічної і навіть економічної основи суспільного устрою. Йдеться про адаптацію ісламу до сучасних політичних процесів, про активне використання ісламом войовничого настрою в політичній боротьбі. Зокрема, стверджується, що активізацію ісламу при закріпленні його позицій як релігії в усіх сферах суспільного життя треба здійснювати не шляхом воєн, нападів і завоювань, а вишуканими засобами, під прапором "виняткової вірності ісламові" як релігії, що найточніше і найповніше відображає сподівання людей і може врятувати їх від злиденності і пригнічення та принести їм щастя.

Модерністи виходять із того, що кризу, яка охопила більшість сучасних країн, можна перебороти, орієнтуючись на соціалізм. Концепція "ісламського соціалізму" і покликана дати йому теоретичне обґрунтування, запропонувати ширше використовувати різні форми власності, проводити націоналізацію в ряді галузей економіки, аграрну і податкову реформи на користь найбідніших верств населення і т. ін.

Представники цього напряму намагаються узгодити мусуль-манське віровчення з досягненнями сучасної науки. Наприклад, стверджується, що Коран містить вказівку на нинішню науково-технічну революцію і т. ін.

Особливе місце в суспільно-політичній доктрині ісламу займає ісламський фундаменталізм. Перебільшуючи значення порівняль-них принципів у житті мусульман часів пророка Мухаммеда, прихильники цього напряму вбачають у ранніх громадах ідеальне об'єднання віруючих на засадах рівності і справедливості.