44. Слов’янська філологія у Російській імперії у другій половині XIX ст. – на поч. Хх ст. О.О.Шахматов, п.Ф.Фортунатов, і.А.Бодуен де Куртене.

Вивченням різноманітних проблем рос. мови та словесності займався рос. мовознавець Олексій Шахматов ( 1824 – 1920). Він проаналізував процес створення літописних зводів 11-16 ст., заклав основи текстологічного вивчення літописів і текстології як науки. Його широкі славістичні знання відображені в спец працях із сербського наголосу і словенського акання, в дослідженні історії укр. Та білорус мов. Він вибудував достовірну картину розвитку слов. мов від прас лов. стану до сучасності, висунув гіпотезу про розпад спільноруської мови в 9 – 10 ст. на 3 великі наріччя: південноруське. Східноруське й північноруське, на основі яких почали форм самостійні укр. білор та рос мови. Він автор «Дослідження в галузі рос фонетики», «курс історії рос мови». Протягом 1906-1920 рр. учений був головою Відділення рос мови й словесності Петербурзької АН. Під його впливом сформувалися десятки мовознавців, а учнями були академіки В. Виноградов, С. Обнорський. З іменем Шахматова пов*язують завершення процесу становлення слов. філології. На цей період припадає також діяльність рос та пол. Мовознавства Івана Бодуена де Куртене (1845-1929). Він був редактором «Тлумачного словника великоруської мови» В. Даля значно доповнивши, збагативши і надавши ції праці наукової чіткості. Вчений написав имало нових досліджень. У яких розвивав раніше висунуті теорії загального мовознавства, пол. та рос мов. Багато уваги приділяв проблемам мов і суспільного життя нац. меншин Рос імперії, а після звільнення Польщі – пригноблених українців, білорусів. Євреїв Зокрема. Він відстоював право укр. народу на вільний розвиток своє мови, культури і на навання рідною мовою в працях «Про з*їзд славістів і про платонічний панславізм», «Укр. пит. з позанаціональної точки зору» Свої погляди він відстоював відверт, в т. ч. і перед студентами, за що був заарештований і ув*язнений. П. Ф. Фортунатов був одним з піонерів слов'янської історично-порівняльної акцентології, зокрема пояснив розподіл наголосів у східно-слов'янському повноголоссі і руху наголосу типу рука — руку, що характеризує також українську мову. Був активним членом комісії Російської Академії Наук, що опрацювала «Доповідну записку про скасування обмежень українського друкованого слова» (1905).

44. Слов’янознавство у Західній Європі у XIX ст.

Славістика продовжувала розвиватися не тільки серед слов*ян. На поч..20 ст. Німеччина займала серед славістики провідне місце. Продовжували працювати А.Лескін і Е.Бернекер, але географія славістики поширилась. У Франції інтерес до слов*янських народів посилився у зв*язку з Наполеонівськими походами, у яких були задіяні пд. Слов*яни в Іллірійських провінціях, а згодом і сх. Слов*яни, які прийшли в Париж.Відображенням цього стала поява містифікації відомого французького письменника Проспера Меріме «Гузла»(1827), у якій були іллірійські нар.пісні. ЇЇ визнав Міцкевич та Гете, а також вона стала джерелом для «Пісень зх. слов*ян» О.Пушкіна. Адам Міцкевич в 1840-1844 рр. читав лекції зі слов*янської літератури в паризькому Коллеж де Франс. Але науковий інтерес до слов*янських мов виник у Франції пізніше, коли до цього призвів розвиток порівняльно-історичної лінгвістики. Учень Фердинанда де Сосюра – Антуан Мейє – був одним із найбільших індоєвропеїстів, основоположником поріняльно-історичної індоєвропеїстики у Франції і засновником французької славістики, який неодноразово перевидавав «Введення в порівняльне вивчення індоєвропейських мов». Мейє і А.Енру являються авторами порівняльно-історичної граматики класичних мов, латинського етимологічного словника. З*явилось двотомне дослідження по етимології і лексиці старослов*янської мови. В.Ягич замовив написання книги по праслов*янську мову для «Енциклопедії слов.філології». Але під час світової війни в 1915 р.Мейє не відправив рукопис «Спільнослов*янської мови» в Петроград і книга вийшла лише в 1924 році у Франції. Леон Больо (болгарист) і Андре Мазон (учений широкого профілю, який досліджував пд.слов*янську усну нар.творчість, граматику чеської і російської мови) були французькими славістами старшого покоління. Олаф Брок – норвезький вчений, який вивчав діалектну українсько-словацьку мову, працював у сербохорватській діалектології, описав білоруський говір. Йозеф Міккола – фін, який займався взаємовідношеннями між слов*янськими і фіно-угорськими мовами, вивчав акцентологію в зх..слов*янських мовах, балто-слов*янське мовну єдність. «Праслов*янська граматика» вийшла в 3 томах на німецькій мові.