16 Див. Хв. Tітов, Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI — XVIII вв. Всезбірка передмов до українських стародруків, к., 1924, стор. 178.

Очевидно, Памво Беринда народився і зростав десь на території поширення бойківського чи покутського діалектів або тих наддністрянських говорів, що прилягають до них. Про це свідчать відображені у віршах Памви Беринди, а ще більше в «Лексиконі», мовні факти з цих діалектів. Наприклад: възрази: зопхни,струти... (31); высотупцЂ: бачмаги (38); голоть: ...лЂдъ, серенъ (44); колиба: кучка з(ъ) форосту (99); мЂрыземлЂ: лазы (126); негли: либо, ой, ... ачей (136); низлагаю: обалюю (146); пира: тайстра (154); плъзокъ:ховскїй (165); птица: птакъ, воробецъ або потА (198); птенецъ: потА(т)ко (199); рочусА: ...богмюсА, далибогаюсА... (210); рукоєсть, где рукою имаємо (211); свЂриль: пищалка (216); слань: слота (223); сопль: сопЂль, пищалка, флетнА, фуАра, дуда, сурма, жоломЂйка... (229); оубо ли: ... ци ужежъ; оубо: ци... (262);сосудъ древА(н): начи(н)є древАноє (230); ωскордъ: клепецъ, сокира (297); чпа(г): кишенА, ... ташка, бисага(305); ваїє: прутьє финіково..., шу(т)ки (369); Ђдъ (312); рАбка: ωрАбка, куропатва (212); рака: трунна,деревище або мары (202); растлЂваю: кажу (206); сучецъ... галузка, голцА (242); нужда (єсть): потреба,мусъ... (148); гачЂ (299) та багато інших. На це вказують і фразеологізми: всАческая: все що живо (38);ничтоже къмнЂ се: мнЂ до того нЂчого (146); мало(м) не упалъ (284); на очи вымЂтую, поганблАю (287);бриджусА... прикро ми, мерзит(ъ) мА... (43); изумленїє: ...захожЂньє в(ъ) голову з(ъ) горАчки... (85) та ін.

Важко виділити за традиційною орфографією специфічні фонетичні риси рідної говірки Памви Беринди. Найбільш яскравою рисою є й на місці н', зокрема в суфіксах -ейк-, -ойк-: либой (136); дЂвице встани:дЂво(й)ко взрости (462); з якимъсА жалемъ з матейками розставали (з різдвяних віршів ¹⁷). Що ж до словозміни, то показовою є бойківська форма дны замість дни, днЂ (348), а для синтаксису — керування типукнА(з) на(д) кнАзЂ (464).

До цього слід додати, що Беринда підписувався не Памвωнъ, а Памво, на зразок українських власних імен на -о (Павло, Дмитро, Карпо, Лавро та ін.). Прізвища з кінцевим -да зустрічаються в різних місцевостях України (наприклад: Гойда, Минда, Логойда, Габовда, Легирда, Дунда, Дурунда, Шугайда, Дурда, Байда, Палайда, Гарайда, Гавдида, Бригида, Сегеда, Дирда, Тиндата ін. ¹⁸).

Припущення М. Вишневського ¹⁹ про те, що Памво Беринда був словак, не має під собою жодних підстав.

Відсутні документальні дані і про освіту Памви Беринди. Сучасники називали його «людиною вченою»²⁰. І дійсно, твори Беринди свідчать про те, що він був високоосвіченою людиною свого часу. Крім рідної української мови, Беринда добре знав церковнослов'янську, старогрецьку, латинську і польську мови.

Говорячи про освіту Беринди, Йосиф з Покуття зауважує, що недалеко від Галича був монастир, де «були училища, в которих діти в науках наставлялися. Легко случитися могло, же младенец непослідних талантов мал єпископа (Гедеона Балабана. — В. Н.) бачне и догадливе на себе звернути око» ²¹. Та про цю школу в інших авторів повідомлень нема. Памво Беринда міг так само здобути освіту в одній з братських шкіл, зокрема у львівській.

Десь у 90-х роках XVI ст. (але не пізніше 1597 р.) Памво Беринда вступив на службу у друкарні Балабанів, де він здійснював нагляд за друкуванням, займався виправленням і перекладанням книг. Тут же він розпочав свою роботу над «Лексіконом славенорωсским».

Багато чого навчився Памво Беринда, перебуваючи на службі у Балабанів, у яких, була величезна бібліотека. Але немає підстав для твердження, що Беринда здобув освіту тільки у Балабанів ²².

¹⁷ Див. А. И. Сычевская, Памва Берында и ero Вирши на рождество Христово и др. дни, К., 1912, стор. 36.

¹⁸ Можливо, що ці прізвища іншомовного походження.

¹⁹ Див. M. Wiszniewski, Historya literatury polskiej, t. VIII, Краків, 1851, стор. 450 — 451.

²⁰ Τερατουργημα lubo cuda .., Athanasiusa Kalnofoyskieg(o), K., 1638, стор. 47 — 48.

²¹ Йосиф з Покуття, Памво Беринда, журн. «Зоря галицька», січень, 1851 р., ч. 4, стор. 34 — 35.

²² Див. Г. І. Коляда, вказ. праця, стор. 34.

Памво Беринда пише, що Федір Балабан спонукав його, «аще и проста», до укладання словника. На нашу думку, слово простый Памво Беринда вжив не для того, щоб вказати на свою неосвіченість. Адже Федір Балабан не міг спонукати до укладання словника не підготовлену до цього людину. Мабуть, Беринда хотів цим словом підкреслити, що він виходець з народних мас, а не з шляхти.

Невідомо, де працював Памво Беринда після смерті Федора (1606 р.) і Гедеона (1607 р.) Балабанів. У присвяті свого словника Балабанам Памво Беринда пише, що після смерті Федора Балабана його «за послуги уко(н)те(н)това(л)» Олександр Балабан, староста рогатинський і трембовельський. Отже, можна вважати, що після смерті Федора Балабана Памво Беринда працював і жив деякий час у Олександра Балабана²³.

Згодом Беринда переїхав до Львова і працював у Львівському братстві, яке мало свою друкарню. У прибутково-видаткових книгах Львівського братства за квітень 1613 р. є такий запис: «Далем отцу ПамвЂдесят граматик и к (20) книжок «О воспитаніи чад» до роспроданя. Зас далем ємуж книгу дикционар» ²⁴.

²³ Г. І. Коляда твердить, що після смерті Гедеона Балабана Памво Беринда перейшов до перемиського єпіскопа Михайла Копистенського, у якого перебував до смерті останнього (1610 р.).

²⁴ Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссиею для разбора древних актов», ч. І, т. XI, К., 1904, стор. 350.

Очевидно, тут ідеться про Памву Беринду: Слово отец перед іменем Памви, а також підпис Беринди П Б M (тобто Памво Беринда монах) у книзі «... Іωанна Златоустаго... Книга о свАщенст※ (Львів, 1614 р.) свідчать про те, що Памво Беринда постригся в ченці. В цій книзі за післямовою вміщено «Слωв нЂкотωрых трудныхъ... объясненьє». Можливо, пояснення слів зроблені тут Памвою Бериндою. На це вказує подібність перекладу слів имармени; сірены в «Лексиконі» до пояснень слів имармени, сирини у цій книзі.

У 1616 р. у Львові були надруковані відомі різдвяні вірші Памви Беринди.

В цей час Беринду вже знали за межами Львова, і києво-печерський архімандрит Є. Плетенецький, який в 1616 р. купив друкарню Федора Балабана, запросив Памву Беринду до Києва, де готувалась до видання книга «Анθологїонъ». У січні 1619 р. друкування «Анθологїона» було закінчене, і Памво Беринда повернувся до Львова. Восени 1619 р. разом зі своїм сином Лукашем (Лукіаном) і Степаном Бериндою (очевидно, братом) Памво Беринда знову приїхав у Київ на постійну роботу у лаврській друкарні.

Єрусалимський патріарх Феофан, який перебував у 1620 р. в Києві, удостоїв Памву Беринду звання протосингела ²⁵. На прохання Беринди, патріарх підтвердив привілеї, дані раніше Львівському братству, грамотою, писаною у Білій Церкві 7 вересня 1620 р.²⁶ 3 цього часу Памво Беринда підписувався «прωтосvґґелъ трону Іерусалимского». Мабуть, виходячи з цього, деякі дослідники вважали; що Памво Беринда жив якийсь час у Єрусалимі ²⁷.

Будучи головним друкарем (архитvпоґрафом), редактором і перекладачем, Памво Беринда брав участь у ряді капітальних лаврських видань, зокрема таких, як «Анθологїонъ» (1619), «Номωкано(н)» (1620), «...Іωанна Златоустаго... бесЂды» (1623), «Ст̃ґω ...Андреа... Тлъкованїє На Апокалvψїн(ъ)...» (1625), «Трїωдїон» (1627), «...Аввы Дωроθеа поученїА» (1628) та ін.

Із післямов, написаних до різних лаврських видань, найціннішою є післямова Памви Беринди до «Трїωдїону» 1627 р., в якому були надруковані синаксарі, перекладені з грецької на українську мову друкарем і українським поетом XVII ст. Тарасом Левоничем Земкою. У цій післямові Памво Беринда говорить про правомірність використання української мови у письменстві, підкреслюючи, що коли можна перекладати святе письмо з староєврейської мови на грецьку, а з грецької на старослов'янську, то можливо перекласти його і на українську: «Не погрЂшиша древнїи... Матθеа Єv(г)лїє, ω(т) єврейска Азыка на єллинскі(й) преве(д)шїи: Ма(р)ка же, Луку и Іωан(н)а ω(т) єлли(н)ска перенесшїи, також(д)е и Бг̃ословскїи греческїи книги истолковавшїи на словенскїй Азыкъ. ТЂмж(д)е и мы... не погрЂшихо(м)» ²³.

²⁵ Прωтосvґґел(ъ) — Пръзый съвЂтни(к) а(б) Печата(р), — тобто головний радник або головний друкар. Див. «Лексикон», стор. 477.

²⁶ Див. «Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею», т. IV, СПб., 1851, стор. 508.

²⁷ Див., наприклад, «Сказання русского народа, собранные И. Сахаровым», т. II, СПб., 1849; Филарет (Гумилевский), Обзор русской духовной литературы, изд. III, СПб., 1884 та ін.

²⁸ Див. Xв. Тітов, вказ. праця, стор. 178.

Побував Памво Беринда і в Москві у складі посольства луцького єпіскопа Ісакія Борисовича. 4 січня 1625 р. він підніс цареві та патріархові книги власного друку.

Ще перебуваючи на службі у Балабанів, Памво Беринда розпочав збирати і опрацьовувати матеріали до свого «Лексикона». Укладений Памвою Бериндою «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє», надрукований коштом автора в Києво-Печерській лаврі, вийшов у світ в 1627 р. «Лексикон» — основна праця Памви Беринди, завдяки якій ім'я його стало відомим далеко за межами України.

Помер Памво Беринда 23 (за старим стилем — 13) липня 1632 р.

* * *

«Лексіконъ славенорωсскїй и имень Тлъкованїє» — результат майже тридцятирічної старанної праці вченого-лексикографа.

Памво Беринда продовжував роботу над словником і під час його друкування. При вивченні кількох екземплярів першого видання «Лексикона» (1627), що зберігаються у відділі старої й рідкісної книги Державної публічної бібліотеки АН УРСР, були виявлені цікаві факти, які проливають світло на роботу Памви Беринди над словником у процесі його друкування ²⁹. Кожний з розглянутих примірників де в чому відрізняється від інших. Текст другого видання «Лексикона» (Кутеїнський монастир, 1653) також не збігається в усіх деталях зжодним з вказаних примірників першого видання. Очевидно, «Лексикон» друкувався кількома заводами, і в процесі друкування кожного нового заводу автор вносив у текст словника деякі зміни ³⁰. Поряд з цим Памво Беринда додавав тлумачення частини слів, залишених спочатку без перекладу (див. таблицю).

Я. Янів твердив, що «Лексикон» Памви Беринди первісно мав завершувати нове видання біблії, яке задумав Федір Балабан, але оскільки проект Балабана не був здійснений, Памво Беринда переробив свій словник для практичних потреб ³¹.

²⁹ Ці екземпляри зберігаються під інвентарними номерами: 3559. 3969, 4336, 11943.

³⁰ Важко встановити якусь послідовність виправлень та змін, що вносились Памвою Бериндою під час друкування окремих заводів, оскільки в одній книжці можна знайти аркуші як з авторськими виправленнями, так і без виправлень. Мабуть, до брошурування і оправлення словника приступали після завершення друкування всіх заводів.

³¹ J. Janów, Leksykografia wschodnio-słowańska do k. XVII w. Cz. II, 1. Leksykon P. Beryndy i jego stosunek do nauki zachodnio-europejskiej, «Sprawozdania z czynności i posiedzeń Polskiej Akademii Umiejętności», t. LII, 1951, № 4, стор. 334.

У післямові до «Лексикона» Беринда вказує, що Федір Балабан, який задумав надрукувати нове, виправлене видання біблії, спонукав його «реченїА и имена славенскаА избирати», бо не було тоді «Лексікону, раз†любо(м)дра Кv(р) Лаврентїа Зизанїи». Укладаючи словник, Памво Беринда не обмежився лише церковнослов'янською лексикою, що зустрічається в тексті біблії, а використав велику кількість іншої літератури, про що свідчать посилання в «Лексиконі». Отже, словник з самого початку був задуманий Памвою Бериндою як окреме видання, а не як додаток до біблії.

Поява перекладного словника типу «Лексикона» Памви Беринди була викликана потребами культурного життя XVI — XVII ст.

У XVI — XVII ст. у користуванні було чимало літератури церковнослов'янською мовою. В школах не тільки викладали ряд дисциплін церковнослов'янською мовою, а й вивчали її як предмет. Але для широкого кола читачів багато форм і слів церковнослов'янської мови були незрозумілими. «Широкїй и великославный язык славенскїй... трудности теж(ъ) слωвъ до вырозумЂнА темны(х) многїи в(ъ) собЂ маєт(ъ)», — писав Памво Беринда. Перекладний церковнослов'янсько-український словник був необхідний не тільки викладачам та учням братських шкіл, а й широким колам читачів. Для задоволення цих потреб з'являються словники. З другої половини XVI ст. до нас дійшов рукописний словник невідомого автора «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто», опублікований Амфілохієм у «Чтениях в императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете» (кн. вторая, ч. II, Материалы историко-литературные, М., 1884). У реєстрі цього словника було близько 1000 слів.

Відомий учений XVI — XVII ст. Лаврентій Зизаній надрукував у 1596 р. словник під назвою «Лексис. СирЂчъ реченія вкратцЂ събранны и из словенского языка на простый рускій діалектъ истолкованы». У цьому першому на Україні друкованому словникові було перекладено 1061 церковнослов'янське слово. Хоч «Лексис» Зизанія і відіграв велику роль, він не міг повністю задовольнити потреби у перекладному словнику. Необхідно було укласти значно повніший словник. Таким словником став «Лексикон» Памви Беринди.

Автор «Лексикона» у післямові до нього скаржився, що його «тру(д)» був «ω(т) могущих(ъ)... презираємъ», що він мав «многω разорителей и хулниковъ», а «помощникωвъ... и зидаталей... велми мало» (476).

На думку П. Житецького, противники Беринди «смущались наивной этимологией лексикографа» чи «грамматическим беспорядком, который допускал Берында» або «могли не соглашаться... c самою сущностью объяснений Берынды» ³².