76 Див.: Кузнецов п, с. Зазнач. Праця, с. 62.

Чітко виклав Смотрицький параграф про розділові знаки — «Ω препинанїихь строчныхъ». «Чεрта» (/) вживається для відзначення невеликої паузи, не перерваної «ω(т)дохомъ» (віддихом), «запАтаА» — для недовгої паузи, перерваної «ω(т)дохомъ», «двоточїε» — для паузи, перерваної «ω(т)дохомъ», після слів, які закінчують думку, однак фраза може бути продовжена, «точка» — коли речення зовсім закінчене. Тексти, в яких ця система більш-менш витримана (до таких належить і наша пам'ятка), можуть дати матеріал для дослідження історії ритмічного членування мовлення.

Знак «ра(з)АтнаА» (') пропонується для того, щоб показати роздільність двох слів, які в мовному потоці можуть злитися в одне (нε'сущимъ — нεсущимъ); тут же «єдинитнаА» — знак переносу. У кінці питальних речень ставиться «вопроснаА» (;), в кінці окличних — «оудивнаА» (!).

Слово, що уточнює зміст чужого висловлювання, береться в квадратні дужки («вмЂстнаА»). Вставні слова відзначаються круглими дужками («ωтложнаА»). Завершує першу частину «Граматики» параграф про скорочене написання слів — «Ω ТїтлЂ и ω СловотітлЂ». Ці знаки пишуться для відзначення скорочення в «имεнεхъ Божїи(х), къ Божїεй чести служащи(х)». Смотрицький, мабуть, прагнув до того, щоб із титлами писали якнайменшу кількість слів, адже він нічого не говорить про вживані тоді «добро-», «рци-», «глаголь-» і «он»-титли.

Після звичайних у ту епоху визначень складу — «Слога», слова — «РεчεніА», речення — «Слова» автор переходить до другого, найбільшого розділу «Ω εтvмолоґїи» (стор. 39—388), яка вчить «рεчεнїА раздЂлАти, и ко своεй коεждо слова части сора(з)суждεнїεмъ ω(т)носити», де викладено вчення про традиційні вісім частин мови в такому порядку: «ИмА», «МЂстоимεнїε», «Глаголъ», «Причастїε», «НарЂчїε», «Прε(д)логъ». «Союзъ»,«Мε(ж)домεтїε». Учений свідомо відійшов від грецької схеми, відкинувши не властивий слов'янській системі артикль («различїε»). Замість нього він виділяє вигук. Свою позицію Смотрицький переконливо обґрунтовує: «...Часть слова/ра(з)личїε называεмую, Славенскому языкови нε свойствεнну ωставихо(м) МЂстоимεнїю долгъ εА дово(л)нЂ испо(л)нАющу. Во осмую жε слова часть / Мε(ж)домεтїε, Латінски interiectio называεмую свойствв(н)нЂ приАхо(м)».

Частини мови поділяються на «СкланАεмыА, и НεскланАεмыА».

Багато місця відведено «Имεни» (стор. 40—194), що об'єднує іменники, прикметники, числівники та займенники прикметникової відміни.

Загалом «ИмА» має сім ознак: «Оуравнεнїε: Родъ: Видъ: Число: Начεртанїε: Падεжъ: и Склонεнїε». За Смотрицьким «ИмА» буває двох видів: «Собствε(н)ноε» (Петръ) і «Нарицатεлноε» (отεцъ). У свою чергу «Нарицатεлноε имА» ділиться на «Существитεлноε, Собиратε(л)ноε и Прилагатε(л)ноε». «Прилагатεлноε» поділяється на дев'ять розрядів: «Совε(р)шεнноε», тобто непохідне (крЂпкїй), «Ωтимεнноε» (желЂзный),«Числитεлноε» (два), «Чинитε(л)ноε», тобто порядкове (вторый), «Вопроситε(л)ноε» (каковъ),«ω(т)вЂщатε(л)ноε» (толикъ), «ПритАжатε(л)ноε» (Петровъ, Отчїй), «Ωтεчεствноε» (Римскїй), «Язычεскоε»(Рωссійскїй).

Прикметники, крім цього, за формальними ознаками можуть бути «єдинагω» (юродъ) і троεгω ωкончεнїА»(бл̃гїй, бл̃гаА, бл̃гоε). Останні ще виступають повні, членні — «цЂлаА» (бл̃гїй) та короткі, нечленні — «оусЂчεнаА» (бл̃гъ). Поняття якісних та відносних прикметників закладене в розподілі «Прилагатεлнагω» на «ОуравнАεмоε» (чистый) та «НεуравнАεмоε» (златый).

Прикметникам притаманні три ступені порівняння: «Положитε(л)ный: Ра(з)судитεлный: и Прεвосходитεлный». Розрізняється ступенювання «Правилноε» (чистый — чистшїй — чистЂйшїй) і «Нεправилноε» (злый — горшїй — злЂйшїй). Смотрицький учить, що вищий ступінь твориться за допомогою суф. -ш-, найвищий — Ђйш. Як відомо, в старослов'янській (і давньоруській) мові форма вищого ступеня творилася за допомогою суф. -ии (род. відмінок -ьш-) та Ђи (род. відмінок — -Ђши-), причому форми з -Ђи(ш)-переважали. Давні форми з суф. -ш- та -ійш- < -Ђиш- характерні й для народних говорів, особливо південно-західних ⁷⁷.

⁷⁷ Див.: Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. Львів, 1957, с. 134 — 135.

Під впливом «Грамматики доброглаголиваго еллинословенскаго языка» 1591 p. автор пропонує ці суфікси для творення і вищого і найвищого ступенів порівняння. Напевне, завдяки «Граматиці» Смотрицького форма найвищого ступеня з суф. -ейш- (-айш-) закріпилася в російській літературній мові. Існує погляд, що ці первісні форми вищого ступеня набули значення найвищого в процесі історичного розвитку російської мови ⁷⁸, однак про церковнослов'янське походження такої форми найвищого ступеня свідчить вживання її тільки у книжних стилях ⁷⁹.

⁷⁸ Див.: Иванов В. В. Историческая грамматика русского языка. M., 1964, c. 351.

⁷⁹ Див.: Виноградов В. В, Русский язык (Грамматическое учение о слове) М.— Л. 1947, с, 252.

Приголосні перед суф. -ш- не чергуються: оубогшій, драгшій, тихшій (палатальність позначається тільки в формах, утворених від прикметників на -н- — чεстн΄шїй). Таке узагальнення зробив Смотрицький, можливо, під впливом деяких форм живої мови (пор. суч. тихший). Учений застерігає, що в основах на г, д, x необхідне чергування при суф. -айш-їй (дражайшїй, тишайшїй). Привертає увагу те, що д в цьому випадку переходить уж (млажайшїй), а не жд (тобто пропонується східнослов'янський рефлекс * dj).

У «Граматиці» правильно відзначено творення форм вищого ступеня від кореня, а найвищого — від основи прикметників із суф. -ок-їй: глубокїй, глубшїй, глубочайшїй. Форми найвищого ступеня із преф. пре-творяться не від форм вищого, а від звичайного ступеня: прεславный (а не прεславнЂйшїй). За автором, форми з преф, пре- вказують на більший ступінь ознаки, ніж форми з суф. -Ђйшїй. Але вченому були відомі й давні форми вищого ступеня з суф. Ђй: «ωбрεтают(ъ)сА ра(з)судитεлнаА и на/Ђй кончащаАсА: якω крЂплЂй /силнЂй/пространнЂй: и про(ч). Имжε родитεлна раз†правилна нε обрЂтаεмъ /крЂпша, силнεйша: и про(ч). Якоже и нεправи(л)ны(х), оунїй/оуншагω: болїй / болшагω: мнїй /мεншагω/ мεншεму: и про(ч). Да нεкако в(ъ) прεвосходитεлεнъ в(ъ)зыйдутъ».

На відміну від Л. Зизанія, М. Смотрицький виділяє в імені аж сім родів. Це зумовлене тим, що, за автором, «Родъ εстъ МЂстоимεнїε(м) пола раздЂлεнїε» (йдеться, отже, не стільки про граматичний рід, скільки про визначення статі): «Мужεскїй (той мужь), «Жεнскїй» (таА жεна), «Срεднїй» (тоε дрεво), «Общїй» (той u таАВоεвода), «ВсАкій» (юродъ, исполнь; три, чεтыри; сюди відносяться прикметники, що мають тільки одну форму роду та числівники від трьох включно і далі), «НεдоумЂнный» (той или таА нεасыть; сюди відносяться іменники, «ω ни(х)жε нεдоумЂваεм /простЂε ли мужεскоε прилагатεлноε приε(м)лютъ /либо жεнскоε)», «Прεобщїй» (той орεлъ, таА ластовица; тобто рід, «ижε εдинымъ мужεски(м) или жεнски(м) родомъ ωбоε по(л) объε(м)лεтъ»).

Роди імен пізнаються двома шляхами — «Правилы ωбщими /сирεчъ/ Знамεнованїεмъ» і «Правилы Особными/ сирεчъ / ωко(н)чεніεмъ». Автор подає відповідно сім правил визначення роду слова за семантикою. Але він усвідомлював, що за таким принципом охопити всі випадки неможливо, тому після визначення слів чоловічого, жіночого й середнього родів нагадує, що «всА имεнъ роды познаваεмы СлавАнω(м) бывати з(ъ) ωко(н)чεнїА изрАднЂε нεжεли з(ъ) знамεнованїА». Його загальні правила визначення роду за закінченнями називного відмінка однини більш вдалі, бо в них ідеться власне про граматичний рід.

«ИмА» має два види: «Пεрвообра(з)ный» (злато) і «Производный» (златый). Виділяється сім «видів» похідних імен: «Отчεимεнный: ижε и ПритАжатε(л)ный» (Павловъ, Павлова або Павловна), «Отεчεствный»(ЛвовАнинъ, ЛвовАныни), «Властεли(н)ный» (Воεводичь, воεводинна, старостАнна), «Языческїй» (Рωссъ, Рωссини), «Глаголный» (слышанїε, слышатεль), «Ωтимεнный» (со(л)нεчный), «Оумалитεлный» (словицε),«Оуничижителный» (жεнищε).

Смотрицький виділяє три числа — «Єдинствεнноε, Двойствεнноε, Множεствεнноε» і три «НачεртанїА» — «Простоε» (славный), «Сложεнноε» (прεславный), «Прεсложεнноε» (прεпрославεнный).

«ИмА» має сім відмінків: «Имεнитε(л)ный, Родитεлный, Датε(л)ный, Винитε(л)ный, Зватε(л)ный, Творитε(л)ный, Сказатε(л)ный». Великою заслугою Смотрицького в те, що він перший виділив місцевий відмінок — «Сказатε(л)ный падεжь». «Установлення у відмінковій системі саме тих відмінків, які притаманні слов'янським мовам, є великим досягненням Смотрицького і свідчить про те, що він не тільки правильно відчував відмінності в мові, але й умів теоретично осмислити, сформулювати їх. У цьому він іде попереду багатьох навіть наступних західноєвропейських граматистів, які вміщували форми живих сучасних мов — німецької, французької, англійської — в прокрустове ложе латинської граматики» ⁸⁰.

⁸⁰ Кузнецов П. С. Зазнач, праця, с. 29. Твердження про те, що термін «сказательный падеж» (див.: Засадкевин Н. Мелетий Смотрицкий как филолог. Одесса, 1883, с. 67) у значенні місцевого відмінка вживав ще раніше Максим Грек, спростував Г. Ягич (див.: Ягич И. В. Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнославянском языке.— В кн.: Исследования по русскому языку. Т.1. Спб.. 1885 — 1895, с. 585 — 586).

«Склонεнїй» у книзі Смотрицького п'ять: «Пεрвоε: Второε: Трεтїε: Чεтвεртоε: ПАтоε». Порівняно з Л. Зизаніем Смотрицький і тут зробив великий крок уперед. Він глибше осмислив особливості слов'янського відмінювання, більш удало систематизував матеріал. В основних рисах його поділ іменників на відміни зберігається і в сучасних граматиках східнослов'янських мов. До першої відміни вчений відніс іменники чоловічого, жіночого, спільного та «всякого» родів, що в називному відмінку однини закінчуються на -а,іменники жіночого роду — на -А та -и. До другої відміни ввійшли іменники чоловічого, спільного і «всякого» родів» («вεщи ωд̃шεвлεныА и бε(з)душныА знамεнующихъ») на -ъ (тобто твердий приголосний), середнього роду — на -о, -ε, -А. Третю відміну складають тільки іменники жіночого роду на -ь. У четвертій відміні Смотрицький згрупував іменники чоловічого й спільного родів на -ь та -й (-ай, -εй і т. д.), середнього роду на -їε. Сюди зараховано також грецькі іменники на -ιον, -ειον. Учений уперше виділив окрему (п'яту) відміну прикметників. Як гетероклітики цієї відміни подано парадигми числівників. Смотрицький ще не об'єднав в одній відміні іменники чоловічого роду твердої і м'якої груп. На перешкоді цьому стало нерозрізнення ним букв і звуків. Але в класифікації Смотрицького зберігається певна системність, адже в четвертій відміні об'єднано тільки іменники м'якої групи. Формально, за називним відмінком, віднесено до другої відміни іменники кол. *-s-основи. Невдало приєднано сюди іменники на -а (в непрямих відмінках -εн-, -Ат-), які мають специфічний набір флексій (четверта відміна в сучасній українській мові). Автор, хоч і відніс до третьої відміни іменники кол. *-ū-основи, усвідомлював, що в окремих відмінках їм притаманні особливі форми.

В іменниках першої відміни твердої групи (зразки відмінювання — Іωна, ДЂва, Воεвода) немає специфічних закінчень, які б не були властиві старослов'янській мові ⁸¹. Автор застерігає, що приголосні основи на г, к, x (Влага, Рука, Сноха) в дав. і місц. відмінках однини, наз., знах. і клич. двоїни чергуються із з, ц, с. Іменники жін. роду м'якої та мішаної груп (Мрεжа, Ладїа, СамарАныни; ст̃інА, ст̃ыни; форма ст̃ынА —нова, за аналогією до іменників типу зεмлА) зберігають давнє закінчення -А в род. однини, наз. і знах. множини (МрεжА, ЛадїА, СамарАнынА, ст̃ынА), як і іменники із значенням жіночої статі спільного роду(пїАница, ωбрАща — пїАницА, ωбрАщА). Однак іменники чол. роду «на а / чистоε» (Захарїа) та спільного роду(судїа) Смотрицький подає із новими флексіями (під впливом живої мови): -и в род. однини та наз. множини(Захарїи, судїи), -їй — в род. множини (Захарїи, судїй). Слова чоловічого (юноша) та спільного родів із значенням чоловічої статі (той пїАница, той ωбрАща) приймають нове закінчення -и в род. однини та наз. множини (юноши, пїАницы, ωбрАщи), флексію -ы в знах. множини (юношы, пїАницы, ωбрАщы). Тут спостерігається прагнення автора формально розрізняти закінчення наз. та знах. відмінків у множині. Введенню флексії -и сприяло, мабуть, і те, що шиплячі приголосні в живій мові були тверді, а в багатьох південно-західних говірках звук ц диспалаталізувався в суфіксах, зокрема в -ица ⁸².

⁸¹ Морфологічні явища, зумовлені фонетикою східнослов'янських мов, тут і далі умовно не вважаємо відмінними від старослов'янських (континуанти носових голосних, ъ, ь; ствердіння приголосних; звук u після задньоязичних та ін.).

⁸² Див.: Шило Г. Ф. Зазнач. праця, с. 65; Dejna K. Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny. Wrocław, 1957, c. 49—54.

За правилами Смотрицького, літера u після голосних вимовлялась як ї, отже закінчення у формах типуЗахарїи, судїи у вимові збігалося з українським -і < -Ђ. Перша відміна — відміна іменників колишніх *-а- та *-ja- основ. Специфічні особливості має парадигма слова грецького походження Імармεни.

Другу відміну Смотрицького складають насамперед іменники кол. *-о-основ чоловічого (Клεврεтъ, ярεмъ;між ними окремо виділено слова з основою на г, к, x — другъ, Пророкъ, грЂхъ, через те, що в окремих відмінках у них зазначені приголосні чергуються відповідно із ж, з; ч, ц; ш, с), спільного (Воинъ) та «всякого» роду (юродъ), а також середнього на -о (дрεво). До неї ввійшли іменники з основою на -ц(ъ) (отεцъ, чванεцъ)чол. роду та сер. роду на -ε (сεрдцε) кол. * -jo-основи. Окремо автор подає парадигми односкладових слів, «растворАтисА мощи в(ъ) падεжεхъ», зразками яких є сн̃ъ, кол. *-u-основи, та жрεцъ, кол. *-jo-основи. У другій відміні наведено правила змінювання іменників сер. роду кол. основ на приголосний *-t- (отрочА), *-n- (имА), *-s- (словесо, слово). Слушно автор виділив окремо парадигму іменників типу РимлАнинъ. Учений звернув увагу й на особливості відмінювання слів грецького походження (Орεстъ, Віасъ та ін.). Гетероклітиками другої відміни в «Граматиці» є іменники домъ і братъ. Смотрицький об'єднав у другій відміні іменники, що мали в старослов'янській мові різні парадигми. Але в другій відміні спостерігаємо певне зближення окремих типів, зумовлене введенням у парадигми елементів із живих мов східних слов'ян. Необхідно відзначити, що кількість цих елементів неоднакова в зразках відмінювання різних слів тієї самої давньої основи. Смотрицький перший у нашому мовознавстві підкреслює граматичну категорію живих істот і неживих предметів («ωд̃шεвлεныА и бε(з)душныА»). У назвах живих істот у «Граматиці» послідовно подається форма знахідного, що збігається з формою родового відмінка. Це результат впливу живих мов, адже в епоху існування старослов'янської мови форма знахідного-родового ще не була постійною ⁸³. Досить послідовно в пам'ятці виступає флексія -ами поруч із старовинною -ы в оруд. відмінку множини іменників чол. та середн. роду на -о, -ε (клеврεтами, грЂхами, отцами, сн̃ами, жεрцами). Тільки з цією флексією виступають формидомами, дрεвами, сεрцами. Знахідний множини іменників кол. *-jo-основи має на першому місці закінчення -ы, а потім -А (отцы — отцА) старослов'янського походження. Іменники другъ, грЂхъ в род. множини мають нову форму другωвъ. грЂхωвъ поруч із старовинною другъ, грЂхъ. Слово кол. -u-основи сн̃ъ у род. відмінку виступало тільки з новою флексією -а (сн̃а), хоч у слові домъ зберігається лише старовинна -у (дому). Ці ж іменники під впливом живої мови мають нову флексію -у поряд із давньою -ови в дав. однини (сыну — сн̃ови), а іменники кол. *-jo-основи — закінчення -εви (жεрцу — жεрцεви). Форми, вирівняні за аналогією, засвідчуються в наз (сн̃ы — сн̃овε, жεрци — жεрцεвε) та в род. (сынъ — сн̃ωвъ, жрεцъ — жрεцεвъ, домωвъ — дωмъ) відмінках множини. Привертає увагу наявність паралельних форм із -ов-/-ы- у дав., знах. та місц. відмінках іменників сынъ, жрεцъ (сн̃овымъ, жрεцεвє(м) та ін.). Вважається, що форми з -ов- у зазначених відмінках множини взято з текстів сербської редакції ⁸⁴.

⁸³ Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 206 — 207.

⁸⁴ Див.: Weingart M. Зазнач. праця, с. 39.

Варто відзначити, що подібні форми відомі й у живих українських говірках, наприклад, у закарпатських(кумов-ам/-ум, кумовами, на кумовах). Тенденція до відмінювання іменника сынъ на розширеній основі сынов-відзначається і в середньоболгарській мові. Спостерігалась вона також в окремих словах старослов'янської ⁸⁵.

Вплив іменників кол. *-u-основи на іменники кол.*- *-о- і -jo-основ почався ще в добу старослов'янських пам'яток ⁸⁶, але закінчення род. множини -ωвъ (-євъ) та дав. однини -ови, -εви Смотрицький увів насамперед на основі церковнослов'янських текстів східнослов'янської редакції. Наявність подібних флексій у живій українській мові XVII ст. сприяла закріпленню їх у парадигмах.

⁸⁵ Див.: Вайан А. Зазнач. праця, с. 112.

⁸⁶ Див. Там же с. 113.

Змішування флексій кол. *-о-, *-jо- та *-u-основ та флексій іменників чол. і середн. родів кол. основ на приголосний у другій відміні Смотрицького спостерігається в місц. відмінку множини: пор. клεврεтεхъ(паралельна форма клεврεтЂхъ в пам'ятці не надрукована, хоч мала бути, як видно із повторення займенникової форми тЂхъ), ярмεхъ — ярмЂхъ, дрεвε(х) — дрεвЂхъ, друзεхъ — друзЂхъ, сεрдцε(х) — сεрдцихъ, сн̃εхъ — сн̃овεхъ, але тільки отцεхъ, чванцεхъ, жεрцεхъ, домεхъ.

Іменники середн. роду кол. основ на приголосний та чол. роду з суф. -Анинъ загалом не відбивають новотворів живої мови.

Автор відрізняє закінчення дав. (-ома, -εма) й оруд. (-ама) відмінків двоїни в більшості парадигм, чого не було в старослов'янській мові.

Третю відміну складають виключно іменники кол. *-i-основи (заповЂдь) та іменники -r-основи (матεрь— мати). Тут же наведено зразки відміни слів грецького і латинського походження (сvнтаξїс, аvторїтас).Яких-небудь особливих слідів впливу живої мови в парадигмах не спостерігаємо. Кінець кінцем у західноукраїнських говірках, крім кличної форми, майже повністю функціонує в однині давня парадигма. Вона великою мірою зберігається в українській літературній та інших східнослов'янських мовах. За зразком іменникамати (матεрь) автор пропонує відмінювати іменники кол. *-u-основи любовь або любы, свεкровь або свεкры(пор. ще цεрковь або цεркви, кровь або крви зам. давнього цьркы, кры) та * -r-основи дщεрь або дщи. Давнє закінчення род. множини -їй має й тепер відповідник у подільській говірковій флексії -ий ⁸⁷.