49 M. P. Суднік, вказ. Праця, стор. 116.

Одним із найдавніших прикладів чергування а з давнім ненаголошеним о перед наступним а маємо у слові гараздъ (5) (пор. сучасні українські літературні слова гаразд, багатий, гарячий тощо).

Зустрічаються приклади, що відображають чергування у і в, і та й в українській мові. Наприклад: ввесь іувесь (21); игриско (80); найграва(н)є, найгравачъ (211). Засвідчене і відпадання початкового и: маю (88);грачωвъ (107); граю (216); граютъ (107); сповЂдь (90); анЂ сслЂдованъ (138).

У «Лексиконі» знайшли відображення риси живої української мови також і в галузі приголосних. Звертають на себе увагу написання з жч, дж, ждж, дз. Наприклад: рАджЂ(н)є (236); горджу, погорджаю(283); попуджую (86); кадже(н)А (468), дожчу (467); дожчъ (53); ωб(ъ)Ђжченый (163); брАзчу (76); дрожджЂ(256); дзвиню (76).

Українське придихове г Беринда відрізняє від проривного, для якого вживає окрему літеру ґ: шnЂґъ (244);ґды (385); ґезъ (221); фиґовоє (226); ґузы (233); з(ъ) ґрунту (283) і т. п. Є випадки і більш ранньої передачі цього звука через кг: кгвалтовное (257).

Можливо, не завжди вимовляли г проривне в словах грецького походження, де відповідно до грецького γписали ґ, а вимовляли українське г. В примірниках 3559 і 3969 реєстрове слово Філогонъ надруковане з г, а в примірниках 4336 і 11943 це ж слово надруковане з ґ.

Представлена в «Лексиконі» й така риса живої мови, як м'яке ц: крыницА (93); молодицА (310); матицА(311); справцА (244); дЂдчицА (127); поганець (312); гусеницА (272); капицА (293); темницА (266); уздАницА(289); без(ъ)... границЂ (144); з(ъ) виннои матицЂ (327); волоцюга (17, 106); чужоземцювъ (89); вдовиць (19);м(с)ць (110); бг̃омыслець (120).

Відбито перехід л у в у словах типу вовна (25); стовченый (93, 234); выдовбую (81); довбаю (319);довба(н)є (323); мовчЂнА (350); по(д)мо(в)лАю (353) та у формах дієслів минулого часу чоловічого роду:испустивсА, выпоржнивсА, выточивсА (94); упа(в) (44); давъ (312), оумысливъ (188); досадивъ (169).

Тверде р зустрічається не тільки в кінці складу, а й перед голосним. Наприклад: писаръ (218); гончаръ(222); присмотруймося (200); верωвки (21); крук(ъ) (22); на мору (460).

У «Лексиконі» багато свідчень ствердіння шиплячих: ω(т)чичъ (245); родичъ (77); роскошъ (223, 99);жолчъ (104); помочъ (166); мышъ (360) та ін.

В окремих словах відповідно до хв маємо ф: форо(ст) (210); форосту (99); за морем фалинским (435).

Відображені в словнику також різні асимілятивні і дисимілятивні зміни приголосних: перехрестьє (95);хто (104); нЂхто (279), ллА(т)сА (278); найвы(ш)шы(й) (460); юпка (472); прозба (371); ву(т)ки (283) та ін.

Є приклади й на протетичні приголосні: вуАшко (266); вохра (332).

На роздільну вимову голосного і приголосного вказує ь, частіше — ъ: конъєктуру чиню (272); з(ъ)Ђздъ(249); з(ъ)особна (298); з(ъ)єдноче(н)є (245); пьАный (369). Фонетичне подовження приголосних засвідчене в словах ро(з)золлА(н)є (202), ллА(т)ся (278).

Панівними в «Лексиконі» є форми іменників середнього роду на -ьє, але багато й новіших форм на -ьА, -А:по(д)сЂньА (396); дубА (397); тернА, (397, 403); роскошованА (223); поворωзА (21); деревА (116); пЂрА (153);пучА (197); смЂтА (268); милосердА (277); подворА (317, 396); зЂ(л)А (337); листА (364); повЂтрА (227); хваленА(465); поколЂнА (60, 211, 472), ωстриженА (289) та ін.

Як форми на -ьє, так і форми на -А відбивають живу мову. Очевидно, українські форми іменників середнього роду на -я відповідно до староруських форм на -ьє, -иє з'явились під впливом форм множини на -ья іменників — конкретних назв (форми множини на -ья іменників II відміни добре збереглись у російській мові, є в говорах української мови та в словацькій мові — форми називного відмінка множини на -ia, -ovia). Спочатку цей вплив поширився на збірні форми на-ьє, і замість форм типу колосьє з'явилась збірна формаколосья. Нові збірні форми на -ья вплинули на форми абстрактних іменників середнього роду на -ьє, -иє і витіснили ці форми. Таким чином, під впливом форм колосья з'явились форми типу знанья, бо збірні форми узгоджуються з іншими словами як однина.

Автор «Лексикона» для позначення м'якості приголосного перед, о вживає і(ї), зрідка — ь (переважно в польських словах, набраних кирилицею, а також в українських). Наприклад: плїонъ (157); живіол(ъ) (249);лїосы (67); наміоты (220); піоро (154); маліова(н)є (288); в(ъ) ніом(ъ) (313); таньо(ст) (324). У слові століаръ(256) перед а вжито і для позначення м'якості л.

На позначення йотації перед о вживається і (ї) та й. Наприклад: воїованье (14); ωбычаіовъ (148); стаіовъ(168); Болвайово (368).

Відзначені нами фонетичні написання дають багатий матеріал; дослідникам історії фонетичної системи української мови.

Окремого дослідження вимагають шляхи українізації лексичних: запозичень з польської мови. Слід лише зауважити, що Беринда, як і інші його сучасники, знав фонетичні відповідності між звуками української і польської мов. Наприклад, безсумнівно польське слово piękny він передає як пАкный або польське okręt — якокрут. Зустрічається А навіть на місці звичайного польського е: свАґотливий (13). Написання польських слів кирилицею за фонетичним принципом може бути використане дослідниками історичної фонетики польської мови. Наприклад, відповідно до польського носового е у словнику знаходимо ен, а також Ан, відповідно до польського носового о — он, ун, відповідно до польського ó — у та ін ⁵⁰.