3. Закони розвитку виробничих систем.

Виробнича система зазнає впливів факторів:

• внутрішнього середовища, зокрема, через знос матеріальних елементів, розвиток, підвищення кваліфікації та особливості наявного трудового колективу, розвиток елементів техніко-технологічної бази тощо;

• зовнішнього середовища, зокрема, через зміни потреб у номенклатурі, кількості, якості продукції, зміни поставок сировини та матеріалів, соціальних вимог, інфраструктури, нормативних вимог і

т.д.

Проте існування виробничої системи можливе за умови її перебування у стані динамічної рівноваги. При цьому вона може або функ-ціонуванти, або розвиватися. Саме стан динамічної рівноваги забезпечує можливість перебігу цих процесів. Функціонування та розвиток виробничої системи підпорядковується певним законам.

Закон найменших значень вказує на те, що розвиток системи стримується параметрами її компонентів, які мають найменше значення. Наприклад, стійкість виробничої структури визначається найменш стійким її елементом. Загальна стійкість системи у певному середовищі - це складний результат часткових стійкостей різних її частин. Тому стійкість цілого визначається його найменшою частковою стійкістю. Аналогічні твердження справедливі і для інших характерних ознак виробничої системи, де завжди можна знайти «вузьке місце», що зменшує результативність, продуктивність чи іншу характеристику системи.

Закон інерції відображає об'єктивну властивість системи зберігати свій стан доти, поки сили впливів не перевищать сил інерції динамічної рівноваги. На практиці закон виявляється через незмінність розташування устаткування, матеріальних зв'язків, робочих місць, структури виробничого процесу, технологічних процесів тощо. У разі необхідності виробничих змін з метою підвищення ефективності системи застосовується вся палітра функцій управління, здійснюється організаційна перебудова виробничої системи.

Закон синхронізації вимагає узгодження взаємодії елементів виробництва в часі для забезпечення його ефективності. Сутність закону синхронізації виявляється в існуванні потенційної можливості повного узгодження діяльності всіх елементів виробництва в часі, яка забезпечує оптимізацію результату їхньої взаємодії.

Закон еластичності відображає здатність виробничих систем змінюватися відповідно до певних змін середовища. Залежно від сфери змін можна виділити:

• кількісну еластичність, яка показує можливість зміни обсягів робіт, що виконуються;

• якісну еластичність, що супроводжується змінами одних видів виробів на інші або змінами істотних параметрів продукції;

• оперативну еластичність, що свідчить про можливість негайних змін під впливом ситуаційних вимог;

• стратегічну еластичність, яка показує можливість пристосування до змін зовнішнього середовища в майбутньому;

• функціональну еластичність, яка відображає спроможність того чи іншого характеру реакції функціональних напрямів діяльності підприємства та тих чи інших функцій управління ним;

• елементну еластичність, яка засвідчує можливість оновлення окремих елементів виробничої системи.

Досягнення еластичності виробничої системи зумовлюється вимогами умов діяльності і потребує створення відповідних резервів, заходів щодо оновлення та розвитку її складових.

Закон руху визначає неминучість змін системи відповідно до змін внутрішнього та зовнішнього середовища

Закон безперервності вдосконалення вказує на потребу розвитку та прогресу виробничої системи, що забезпечує її тривале існування. Вдосконалення виробничої системи може відбуватися через:

• зміни у системі в процесі функціонування в межах її еластичності;

• зміни у процесі розвитку через саморозвиток, спрямований на зміну параметрів гнучкості виробничої системи шляхом збільшення меж усіх її елементів у потрібному напрямі;

• зміни у процесі розвитку через реконструкцію, яка спрямована на суттєве перетворення виробничої системи шляхом заміни окремих елементів.

Раціональне ведення господарської діяльності можливе за умови врахування вимог усіх законів організації виробництва.

Закони визначають певні закономірності розвитку виробничих систем та їхню спрямованість [73, с. 12]. Закономірністю називають стійку причинно-наслідкову повторюваність та послідовність у явищах та процесах.

Найважливіші закономірності показано на рис. 13.9. Серед них виділяють такі:

1. здійснення організації виробництва відповідно до її цілей;

2. використання форм і методів організації виробництва, які відповідають рівню розвитку його матеріально-технічної бази;

3. організація виробництва з врахуванням конкретних виробничо-технічних умов;

4. забезпечення формування рівня організації виробництва відповідно до системи управління;

5. розвиток форм і методів організації виробництва відповідно до основних тенденцій економічного розвитку.

Рис. 13.9. Основні закономірності організації виробництв