11. Економічний район та економічне районування, їх суть та основні показники.

Економічне районування – найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики.  Методологічні основи економічного районування закладені у дослідженнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема, у працях М.М. Колосовського, М.М. Баранського, П.М. Алампієва, та ін..

Виділяють два основних види економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузеве. Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками.  Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях: – макрорівень (для України це виділення трьох економічних макрорайонів); – мезорівень (від 5-ти до 10-ти мезорайонів). Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва. Отже, галузевий район – це територія з підвищеною концентрацією виробництва, продукції чи послуг відповідної галузі, що характеризуються специфічними місцевими умовами, їх структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Це може бути промислове, водогосподарське районування та ін. Районування сільськогосподарського виробництва приймає до уваги лише сільське господарство, структуру сільськогосподарських угідь, спеціалізацію, типи сільськогосподарського виробництва. Галузеве районування є обов’язко-вою аналітичною передумовою встановлення меж інтегральних районів.

Економічний район — це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність.

ознаки:

– спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);

– комплексність – у широкому розумінні – як взаємопов’язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району;

– керованість, цебто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов’язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

12. Критерії, принципи та чинники економічного районування та районоформування.

Ек р-ня – це науково обґрунтований поділ країни на ек р-ни, що склалися історично або сформувалися вв процесі р-ку ПС на основі сусп. І терит поділу праці. Критерії. – це головні ознаки, основні вимірники, на базі яких відбувається виділення ек районів.  - до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних областей, країв, автономних республік без порушення їх меж. -Ек р. має бути великою ек-но цільною територією, на якій є значні природні ресурси; - врахування при виділенні ек р. принципу економічного тяжіння,; -економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність; -при виділенні економічного району повинно враховуватися економіко-географічне положення території , спільність історичних, культурних традицій, соціальної поведінки населення; -на території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний терит виробничий комплекс з такою галузевою структурою: -профілюючі-галузі; - галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи; -галузі, які забезпечують потреби населення району; Принципи.

-Встановлення крупних та цілісних господ комплексів -Виявлення передумов і перспективних можливостей, на базі яких розвиватиметься район -Відповідність меж ек районів існуючим межам адм.-терит од -Визначення територіальної єдності ек району -Встановлення центрів районоформування -Відображення у назві сутнісних ек, соц. чи геогр. ознак території Чинники(фактори).  На-формування економічних районів впливають різні чинники: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні. Головним районоутворюючим чинником у кожній країні є територіальний поділ праці. Другим важливим районоутворюючим чинником, який є похідним від територіального поділу праці, є територіальні виробничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до формування галузей спеціалізації окремих територій, які, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. До основних районоутворюючих чинників належать також і найбільші міста країни — великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій.

. Важливе районоутворююче значення мають особливості економіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства.  На утворення економічного району великий вплив мають природні умови і ресурси. Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості. Районоутворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли, одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси. Важливу роль у формуванні економічних районів відіграє транспорт