Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori_regionalna.doc
Скачиваний:
134
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
795.65 Кб
Скачать

28. У чому суть теорії територіально-виробничого комплексу?

Поняття ТВК уведене в науку в 1930-х рр. російським економіко-географом М. М. Колосовським. Згідно з його визначенням, ТВК - це економічна комбінація підприємств в одній точці або районі, за допомогою чого досягається певний економічний ефект завдяки вдалому добору підприємств відповідно до природних і економіч-них умов району, його транспорту й економіко-географічному положению [11].

В основу виділення ТВК М. М. Колосовський поклав метод енерговиробничих циклів (ЕВЦ). За його допомоги визначаєть-ся технологічна послідовність відтворювальних процесів у регіоні, починаючи з сировини та енергії й закінчуючи (на верхніх «повер-хах» ЕВЦ) готовою продукцією. Спираючись на типові властивості, М. М. Колосовський виділив генералізований ЕВЦ. Під цим термі-ном він розумів структуру, що включає найбільш важливі, сутніс-ні риси всіх реальних циклів даного виду. Очевидно, він це зробив заради досягнення двох цілей: типології ТВК і обґрунтування на-явності в структурі ТВК стійких підсистем - своєрідних великих блоків, модулів. Обидві мети взаємозалежні, виступають як альтернатива галузевій структурі.

Проаналізувавши всю різноманітність виробничих процесів, М. М. Колосовський обґрунтував вісім ЕВЦ:

1) пірометалургійний чорних металів,

2) пірометалургійний кольорових металів,

3) нафтоенергохімічний,

4) лісоенергетичний,

5) сукупність гідроенергопромислових циклів,

Регіональна економіка та природокористування

6) сукупність циклів переробної індустрії,

7) сукупність індустріально-аграрних циклів,

8) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл. Звичайно, зазначена класифікація ЕВЦ зроблена з урахуванням

стану науково-технічного прогресу на той період. Згодом вона була доповнена послідовниками автора в рамках теорії ТВК (Т. М. Калаш-никовою, Ю.Г. Саушкіним, А.Т. Хрущовим, М.Д. Шаригіним та ін.).

За виробничою спеціалізацією прийнято виділяти ТВК мета-лургійні, машинобудівні, паливно-енергетичні, нафтогазохімічні, лісопромислові, агропромислові та інших галузей спеціалізації (від-повідно до ЕПЦ, що перебувають у їхній основі). За характером тери-торіальної структури ТВК підрозділяють на моноцентричні, що ма-ють у якості ядра один потужний економічний вузол, поліцентричні, які мають два або декілька ядер, та децентричні, що формуються, у яких потужні економічні вузли поки ще відсутні [15, c. 91-92].

29. Державна регіональна політика сучасної України.

Об’єктами реалізації Державної регіональної політики є економічні райони. Основними принципами районування є: 1. Тісний соціально-економічний, демографічний і культурний взаємозв’язок території району з головним ядром – її найбільшим за кількістю населення містом. 2. Формування у великому регіоні територіальної соціально-економічної системи, тобто такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної та екологічної сфер, у якому на засадах їхньої взаємопов’язаності, збалансованості і взаємодоповнюваності створено оптимальні умови для життєдіяльності населення. 3. Спеціалізація району у загальнодержавному поділі та інтеграції праці. 4. Можливість здійснювати у межах району територіальне регулювання і координацію соціальних, економічних і демографічних процесів на субнаціональному рівні.

Реалізація активної регіональної політики спрямовується на вдосконалення територіальної структури держави, яка передбачає врахування економічного, соціального, демографічного, науково-технічного та інших аспектів. Структура Державної регіональної політики представлена на рисунку 3.1, її складовими частинами є: 1. Економічна політика. 2. Соціальна політика. 3. Науково-технічна політика. 4. Екологічна політика. 5. Демографічна політика. 6. Гуманітарна політика. 7. Національна політика. 8. Зовнішньоекономічна політика. 9. Управлінська політика.

Основні напрямки Державної регіональної політики затверджує Верховна Рада України; Президент спрямовує діяльність державної виконавчої влади на її реалізацію і сам очолює Раду регіонів при Президентові України

  1. Першочергові завдання державної регіональної політики.

Першочерговими поточними завданнями регіональної політики є:

- забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного зростання у кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;

- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також ринкової інфраструктури;

- планомірне здійснення програм комплексного облаштування в південних районах (в першу чергу в Криму) депортованих народів, які повертаються в місця традиційного в минулому проживання;

- здійснення заходів щодо прискореного будівництва об'єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення з метою відселення жителів із забруднених районів Житомирської,Київської, Рівненської областей, їхнього соціального захисту та проведення дезактиваційних робіт;

- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у окремих регіонах України;

- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів, насамперед, з країнами СНД;

- забезпечення раціональної системи природокористування у регіонах, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій та безвідходних виробництв.

Основні завдання регіонального планування, полягають у забезпеченні оптимального розвитку народного господарства регіонів в єдиному народногосподарському комплексі держави; вдосконаленні спеціалізації територій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]