у 2001-2010 роках

За наявності у лісовому фонді малоцінних і малоповнотних, насамперед перестійних деревостанів, що виключені з експлуатації, держава щорічно втрачає 22, 29 і 39,28 млн. грн. Необхідно вжити заходів щодо заміни на дубово-ясеневі, дубовососнові та інші високопродуктивні деревостани.

За рахунок реконструкції, розробки частини виключених нині з експлуатації деревостанів та зміни у 2000-2010 рр. вікової структури лісів можна збільшити обсяг рубок на 4,1-6,2 мнл. м3 щорічно.

Високоефективним заходом є створення закінчених систем полезахисних лісосмуг. Ефект їх дії буде зростати і досягне найвищого значення у другій половині XXI ст.

Ліс в Україні є основним фактором акумуляції викидів вуглекислого газу. Настав час поставити питання про компенсацію лісовому сектору здійснюваної роботи.

Збільшення площі лісів сприятиме покращенню екологічної ситуації в країні та створенню передумов для її сталого розвитку.

Динаміку основних показників ведення лісового господарства в Україні з 1990 р. по 2007 р. надано в додатку.

Луки Площа всіх сінокосів і пасовищ на 01.01.2000 р. в Україні становить 7,84

млн. га. Проте у сільськогосподарських підприємствах вона не є постійною і має явну тенденцію до зменшення. За останні 40 років вона скоротилася на 2,5 млн. га, в тому числі з 1991 р. до сьогодні на 1,4 млн. га і зараз становить 5,4 млн. га, або 8,9 % всієї території України, а сільськогосподарських угідь – 12,8 %. У світі ці показники становлять відповідно 26,5 і 72,0 %, або в 3 і 5,6 рази більші.

Таблиця 7.3.

Собівартість 1 т кормів в господарствах громадського сектора України, грн.

Рік

108

* У 1990 р. собівартість подана в карбованцях.

Скорочення лучних угідь призвело до різкого підсилення на них антропогенного навантаження, істотного погіршення екологічної та господарської цінності фітоценозів, зниження продуктивності та небезпечного рівня зменшення в кормових ресурсах трав'яних і особливо пасовищних кормів, як енергетично і економічно більш вигідних (табл. 16).

Сучасний збір рослинної маси з лучних угідь становить 7958 тис. т сухої речовини загальною вартістю у порівняних цінах 1996 р. – 1307 млн. грн., що дорівнює 12,2 % вартості валової продукції тваринництва у 1999 р. Це в 1,9 разу менше потенційної їх можливості (табл. 17).

Укормових ресурсах України із року в рік велика питома вага належить соломі.

У1999 р. на солому припадало 58,9 % всієї кількості грубих кормів, в той час як сіну в цій групі належало лише 15,6 %, тобто в 3,8 разу менше. Пасовищні корми, які у багатьох країнах світу становлять основу рентабельного ведення м'ясо-молочного скотарства за поживністю в складі кормових ресурсів майже до останнього часу становили 5 %, а в складі об'ємистих кормів – 7,4 %, в той час як у країнах Європи і більшості країн світу вони становлять відповідно 40 і 70 %, тобто у 8-9,5 разу більше.

Таблиця 7.4.

Природно-ресурсний потенціал лучних угідь України, 1997-1998 рр.

Потенційна продуктивність

Таке становище в умовах ринкової економіки при стрімкому зростанні цін на пальне та різкому падінні платоспроможності сільгоспвиробників в результаті порушення економічних механізмів господарювання, що включає ціноутворення, кредитний і податковий механізми, несприятливий диспаритет цін на

109

сільськогосподарську та промислову продукцію (на сьогодні індекс цін досяг п'ятикратного розміру на користь промислової продукції, що надходить в сільське господарство), значної зношеності техніки та великої заборгованості в оплаті праці призвело до зниження продуктивності тварин та рентабельності і конкурентоспроможності виробництва тваринницької продукції. З 1990 р. до 1999 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилось у 2,1 разу, корів – 1,4; надої молока на корову – 1,7; прирости великої рогатої худоби – 1,8 рази. У 1999 р. збитки на виробництві молока і молочних продуктів склали 36,6 %, на виробництві м'яса – 57,9 % (табл. 18). Вказана негативна тенденція триває.

Таблиця 7.5. Динаміка поголів’я худоби, продуктивності, собівартості та

рентабельності виробництва тваринницької продукції

За 9 місяців 2000 р. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося ще на 1 млн. 650 тис. голів. Генетичний потенціал тварин використовується на 30-40 %.

У важкому стані опинилося вівчарство, поголів’я якого у 1999 р. порівняно з 1990 р. зменшилось з 8,4 до 1,9 млн. голів, а середній настриг вовни на вівцю – з 3,4 до 2,5 кг на голову або в 1,4 разу.

Внаслідок найвищої у світі розораності земель – 82 % сільгоспугідь (у Франції

– 36, ФРН – 32, Англії – 18,5, США – 10 %) і зниження захисної функції лучних угідь ерозійні процеси досягли загрозливих масштабів. Щорічні втрати ґрунту сягають 600 млн. т, у тому числі гумусу до 20 млн. т. Лише для компенсації цієї кількості гумусу потрібно 400 млн. т органічних добрив, тоді як у 1986-1990 рр. їх вироблялося всього близько 300 млн. тонн. Отже зменшується орний шар ґрунтів, для створення якого потрібні тисячоліття, руйнується гідрографічна мережа, замулюються природні та штучні водоймища, забруднюються водні ресурси України.

Стабілізація стійкого розвитку України та її агропромислового комплексу, на долю виробництва якого зараз припадає 35 % валового продукту, вимагає насамперед

110

створення сприятливого економічного середовища, в якому б ефективно працювали господарські структури різної спеціалізації, різних форм господарювання та власності на землю. Це вимагає підсилення впливу держави на цінову, фінансово-кредитну та податкову політику аграрного сектора з урахуванням його специфіки, зокрема, сезонного характеру, пов'язаного з уповільненим оборотом капіталу, та особливостей використання землі як засобу виробництва. Основним стратегічним напрямком впливу має бути узгодження міжгалузевих відносин АПК та вирівнювання цін на продовольчі і промислові продукти виробництва, створення вигідних кредитно-фінансових умов та застосування дотаційного бюджетного стимулювання розвитку його пріоритетних галузей виробництва, підвищення оплати праці сільгоспвиробника та збільшення грошової обігової маси з метою істотного покращення платоспроможності господарств. Це сприятиме оновленню основних фондів, підвищенню матеріальнотехнічного забезпечення господарств, впровадженню у виробничий процес сучасних технологій.

Подолання кризових явищ у виробництві тваринницької продукції як стратегічної галузі забезпечення населення, найбільш цінними продуктами харчування, а промисловості – сировиною, також збереження біорізноманіття та оздоровлення екологічного стану довкілля на різних рівнях організації територіальних комплексів (екосистемному, ландшафтному, біосферному) вимагає певної переорієнтації стратегічних напрямків і форм організації виробництва та методичних шляхів їх вирішення, нетрадиційної оцінки природно-ресурсного потенціалу лучних угідь як кормовиробничих і природоохоронних об'єктів, їх ролі і місця у вирішенні назрілих проблем.

За часів колишнього Союзу Україна, маючи розвинуту промисловість, виконувала функцію аграрного сектора (частка валового внутрішнього продукту сільського господарства 35 % при 3,3 % його в середньому у країнах з високим прибутком – Фінляндія, Італія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Данія), за дешевого пального і низьких цін на засоби виробництва сформувалася високоенергозатратна система кормовиробництва переважно із цілорічним стійловим утриманням тварин із високою витратою у раціонах зернових концентратів. Для забезпечення худоби зеленими, грубими та соковитими кормами, в тому числі і в літній період, щорічно використовувалося 10-11 млн. га орних земель. Заготівля кормів на них базувалася на високоіндустріалізованих технологіях з великою витратою невідновлюваної енергії. У 1985-1990 рр. щорічно влітку підвозилося 120-140 млн. т зелених кормів. Така система утримання і структура кормів в умовах ринкової економіки виявилися неспроможними, згубно вплинули і продовжують негативно впливати на стан тваринництва та виробництва тваринницької продукції. Кормові поля на значних площах залишаються незасіяними.

Для підвищення рентабельності тваринництва необхідно запровадити енергозберігаючі технології, збільшити частку дешевих пасовищних кормів та максимально перевести тварин на пасовищне утримання. Реалізація останнього заходу дасть можливість вивільнити велику кількість ґрунтообробної та кормозбиральної техніки, зменшити у 2,5 разу зайнятість працівників та затрати праці у тваринництві, на кожному гектарі заощадити 70 кг пального, у 2 рази знизити собівартість виробленої продукції, істотно зменшити витрати зернових концентратів, а отже і закупівлю зерна.

111