час взаємодії з водою вогненебезпечні гази (карбіди – метаніди та анетиленіди металів утворюють горючі вуглеводні – відповідно метан та ацетилен:

А14С13 + 12НОН = 4А1(ОН)3↓ + ЗСН4↑; СаС2 + 2НОН = Са(ОН)2 + С2Н2↑;

V клас – речовини, які виділяють кисень і можуть спричинити чи сприяти займанню інших матеріалів, наприклад нітрат, хлорат та перманганат калію:

2КNОt3o → 2КNО2 + O2↑;

to

2КМnO4 → К2МnO4 + МnO2 + O2↑; органічні пероксиди;

VI клас – отруйні та інфікуючі речовини (сполуки арсену, меркурію);

VII клас – речовини або відходи, що в разі витікання спричинюють корозію інших вантажів чи транспортних засобів (неорганічні та органічні кислоти; солі сильних слабких основ, що у водних розчинах гідролізують, зокрема хлориди алюмінію і феруму (ІІІ);

VIII клас – речовини, здатні при контакті з повітрям чи водою виділяти токсичні речовини і викликати гострі чи хронічні захворювання в разі потрапляння в організм людини:

→

NaCN + НОН ← NaОН + НСN↑;

→

А12S3 + 6НОН ← 2А1(ОН)3↓ + 3Н2S↑.

Екотоксичні речовини, що в природному середовищі здатні до біоакумуляції негативно впливають на живі організми (важкі метали, пестициди) класифікують згідно з ГОСТ 12.1.007-76.

Короткі характеристики різних типів відходів

Побутові відходи

Побутові відходи – це все те, що викидається з житлових будинків і установ харчові відходи, спрацьована техніка, старі газети і журнали, консервні бляшанки, старий мотлох тощо.

Кількість відходів та їх склад залежить від багатьох чинників і можуть значно відрізнятися навіть на сусідніх вулицях міста. Структура відходів визначається рівнем розвитку країни, специфікою і розміщенням промислових та господарських об'єктів тощо. Приблизний склад міських твердих відходів, %:

140

Щороку на кожного жителя припадає така кількість побутових відходів, кг: США – понад 720, Канади – 380, Франції – 300-360, Великої Британії – 240-300, Голландії – 165-190, Японії – 340-440, Австралії і Фінляндії – понад 620. Майже до 1960-х років більшу частину побутових відходів вивозили за межі міст і спалювали на відкритих майданчиках; згодом звалища сміття влаштовували в природних кар'єрах, заболочених низинах, що потім засипали землею і асфальтували, влаштовуючи рекреаційні зони (території для відпочинку людей). Однак при цьому не лише втрачаються цінні компоненти твердих побутових відходів (ТПВ) – метали, скло, папір, а й забруднюються повітря, ґрунти, поверхневі і підземні води, створюються епідеміологічно небезпечні зони. Пізніше почали вводити в експлуатацію сміттєспалювальні заводи, що забруднювали повітря через відсутність очищення димових газів.

Сортування відходів (скло, метали, папір, пластмаси) дає змогу отримати після переплавлення корисні продукти і збільшити теплотворну здатність побутових відходів.

Перша фабрика для спалювання сміття була збудована в 1870 р. у Лондоні, де з'явилася й електростанція, яка працювала на енергії, що виділяється внаслідок спалювання сміття.

У1997 р. у німецькому місті Вюрті побудований сміттєспалювальний завод, в якому відбувається практично безвідходний і екологічно чистий процес: нагрівання, до 400° С і подальше спалювання при 1300° С, за якого 90% відходів згоряє, а 10% (твердий залишок) містить кольорові (немагнітні) метали, переважно алюміній, залізо, камені, скло, кераміку, гранульований шлак. Лише 0,3% початкової кількості побутових відходів захоронюють на сміттєвих полігонах. Димові гази зазнають багатоступінчастого очищення і вміст шкідливих речовин значно нижчий від європейських норм. Теплота переробляється на електроенергію.

Ще в 1990 р. в Японії спалювали 74% ТПВ, у Данії-54%. У 1997 р. в Німеччині працювало 57 сміттєспалювальних заподів, у Великій Британії – 23.

Останніми десятиліттями частка ТПВ, що спалюють з утилізацією матеріалів і теплоти, неухильно зростає.

Теплоту від спалювання ТПВ можна використовувати для одержання:

• гарячої води чи водяної пари (утилізаційні котельні),

• електроенергії за рахунок роботи водяної пари (утилізаційні електричні станції),

• теплоти та електроенергії (утилізаційні теплоелектроцентралі).

Уразі використання ТПВ як палива беруть до уваги два основні принципи: їх теплотворну здатність та вплив на стан природного середовища продуктів згоряння. Враховують і доступність для масового використання та необхідну активність, яка забезпечує горіння ТПВ.

Теплота згоряння ТПВ (для порівняння) та окремих видів палива така, МДж/кг: тверді побутові відходи – 4-10; горючі сланці Санкт-Петербурга – 4,6-6,0; буре вугілля тресту "Олександріявугілля" – 5-6,5; торф – 8-9.

Питому теплоємність ТПВ визначають за формулою:

Сп ТПВ = 21,9 W+ 2000 (Дж/кг · град), де W – вологість ТПВ, %.

Питома теплоємність основних компонентів ТПВ така, Дж/кг · град:

141

Відходами сміттєспалювальних заводів є тверді відходи (золи та шлаки), рідкі (стічні води), газоподібні (димові гази, серед яких найнебезпечнішим складником, що утворюється в значних кількостях, є оксид сульфуру (IV)). Нижче наведено вміст SO2

тверді побутові відходи країн Європи – 0,1-0,3.

Отже, ТПВ, як за теплотворною здатністю, так і за впливом на довкілля можуть бути використані як джерело енергії.

Внаслідок спалювання полімерних матеріалів, що містять хлор, у димових газах з’являються токсичні речовини – діоксини й фурани, тому гази обов'язково очищають від шкідливих домішок, пилу, золи.

Захоронюючи сміття на полігонах, слід враховувати компресійні властивості відходів – зменшення їх об'єму при ущільненій (під тиском 0,1 МПа об'єм зменшується в 3-4 рази).

Полігони ТПВ становлять значну небезпеку для довкілля, оскільки

•у разі їх розмивання атмосферними опадами в ґрунт, ґрунтові води й повітря потрапляють забрудники, що містились у відходах (важкі метали, пестициди, мийні засоби тощо) чи утворилися під час їх зберігання;

•в них можуть міститися збудники гепатиту, туберкульозу, шкірних захворювань, тощо;

•під час гниття виділяються сморідні і токсичні гази: меркаптани, гідрогено-сульфур, оксиди карбону, сульфуру, нітрогену;

•на них розмножуються гризуни, живляться інші тварини, які є збудниками чи носіями небезпечних захворювань;

•забруднення може потрапляти в рослини, а потім з ними – в організм

людини.

Вчені Лос-Аламоської національної лабораторії США запропонувати знешкоджувати побутові стічні води, опромінюючи їх скануючим електронним променем. При цьому руйнуються бензол, фенол, трихлоретилен та інші органічні сполуки, що важко окиснюються хімічними методами.

У Німеччині один раз на квартал дозволяють влаштовувати біля будинку звалище громіздких речей за 8 год до приїзду машини, що збирає сміття. Непотрібний одяг і взуття збирають благодійні організації.

Експорт відходів – найдешевший спосіб позбавлення від них: якщо переробка хімічних відходів у Європі коштує 160-200, то експорт в Африку – всього 2,5-40 доларів за тонну.

142

Сільськогосподарські відходи

Відходи сільського господарства – це відходи рослинництва і тваринництва, насамперед солома, стебла кукурудзи, соняшнику, гній з ферм.

Раніше в господарстві селянина цінувався кожен жмуток соломи: її використовували як підстилку для худоби; покрівельний матеріал для будівель; як паливо, особливо при випіканні хліба, щоб вийшов він пишним, рум'яним і запашним; з соломи плели брилі, дитячі іграшки. Нині солому часто просто спалюють на полях, тоді як вона здобрена різними домішками – корм худобі; сировина для одержання паперу та цукру, сорбент нафтопродуктів та катіонів важких металів зі стічних вод.

Рідкими відходами тваринницьких ферм є стічні води, що утворюються після прибирання приміщень, твердими – гній та підстилка. Один комбінат на 1000 тварин дає 260 т гною на добу.

Перегній у чистому вигляді та в складі компосту використовують в альтернативному землеробстві як цінне органічне добриво.

Цікаві факти

Кукурудза після облущування зерна (стебла й качани) залишається цінною сировиною. Переробкою стебел кукурудзи одержують папір, будівельний та звукоізоляційний картон, з пульпи відливають волоконні плити, виділяють ксилозу, переробляють на паливний газ. Качани кукурудзи – неоціненний скарб для хімічноі промисловості, сировина для добування фурфуролу, цукру, розчинників, полімерних матеріалів, щавлевої кислоти, а ще компонент бетону, наповнювач клейової фанери, домішка в цеглу й кераміку тощо.

Хімічний склад гною та вміст калію, нітрогену, фосфору залежить від виду тварин: найбільше нітрогену – в екскрементах молочних корів і свиней, фосфору – свиней, калію – овець, свиней, корів. Від курки-несучки масою приблизно 3 кг щодоби одержують 0,11 кг посліду, а від 1 млн. курей впродовж року – 5,8 млн. т.

Оскільки сухий залишок містить 37% протеїнів, 34% вуглеводів, 9,5% кальцію, 5,9% нітрогену, то зрозуміло, що одним з ефективних методів переробки та використаний гною є вирощування на ньому личинок мух для згодовування рибі та худобі.

Промислові відходи

Промислові відходи виникли одночасно з промисловістю і з часом їх кількості зростають, а асортимент розширюється. Найгірше, що відходи стають дедалі небезпечнішими, оскільки окремі їх компоненти не включаються в загальний біосферний колообіг, накопичуються і негативно впливають як на абіотичні, так і на біотичні компоненти біосфери.

За агрегатним станом відходи поділяють на тверді, рідкі та газоподібні.

Тверді відходи. Найістотнішими джерелами твердих відходів є гірничозбагачувальні комплекси, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, ТЕС. Пусті породи, металургійні шлаки, золи тощо займають величезні території, з яких під дією вітру чи атмосферних опадів потрапляють у ґрунт, поверхневі й ґрунтові води, забруднюючи значні території і роблячи їх малопридатними для землеробства. Наприклад, терикони шахт постійно димлять, виділяючи в атмосферу токсичні гази.

Рідкі відходи – це здебільшого стічні води промислових підприємств. Вони містять широкий спектр забрудників. Стічні води металургійних підприємств містять у великих концентраціях важкі метали, нафтопродукти; керамічні заводи – глинисті часточки, барвники, метали; заводи з обробки шкір – хром, таніни, сульфіди, барвники. Рідкі відходи утворюються і в атомній енергетиці.

143

Газоподібні відходи – викиди підприємств, які через димові труби надходять в атмосферу. Основними забрудниками повітря є оксиди нітрогену, сульфуру, карбону, вуглеводні, озон. Значний внесок у забруднення повітря вносять металургійна промисловість, енергетика (ТЕС викидають в атмосферу до 29% загальної кількості всіх шкідливих підходів промисловості), транспорт.

Каналізаційні відходи – це шлам, який утворюється в процесі очищення стічних побутових вод на станціях водоочищення. Він збагачений органічними речовинами, біогенними елементами: нітрогеном, фосфором, калієм, кальцієм тощо.

Численні мегаполіси світу оточені "чорними поясами" – муловими майданчиками з кеком чи осадом, який залишається після обробки каналізаційних стічних вод. У Санкт-Петербурзі лише з центральної станції аерації КАМази щодня вивозять (100 рейсів) осади стічних вод, а навколо міста під полігони для шламу зайнято 150 га колись родючої землі.

Проблема утилізації каналізаційних відходів існує у великих і малих містах, розвинених і аграрних країнах. Основними способами позбавлення від них є:

•затоплення в океані;

•складування за містом;

•спалювання (Франція, Канада, Іспанія); в 1997 р. став до ладу перший у Росії завод зі спалювання осаду стічних вод (Санкт-Петербург), що в 10-12 разів зменшило витрати на транспорт; за рахунок значної теплотворності осаду спалювання проводять без додавання палива з утилізацією теплоти для технічних потреб станції; золу використовують як домішку при виготовленні будівельних матеріалів і дорожнього покриття; димові гази очищають від золи, важких металів та кислотних оксидів;

використання як добрива, незважаючи на високий вміст важких металів;

широкому застосуванню перешкоджають неестетичний вигляд, неприємний запах, небезпечність споживання овочів на удобреному в такий спосіб ґрунті через наявність у шламі яєць гельмінтів (глистів).

Радіоактивні відходи

Джерелами радіоактивних відходів можуть бути АЕС, заводи, на яких одержують ядерне паливо, радіохімічні заводи, де виділяють радіоактивне паливо з ТВЕЛів (тепловидільних елементів), лабораторії, що використовують радіонукліди під час різноманітних досліджень.

Усього в світі експлуатується близько 430 ядерних реакторів у 25% країн світу. Найбільшу частку електроенергії виробляють АЕС у Франції (75%), Україні (50%), Німеччині (31%), Японії (23%).

У кожному 1000-мегаватному реакторі міститься стільки радіоактивного матеріал) скільки могло б утворитися після вибуху 1000 бомб, еквівалентних за потужністю хіросімській.

Перший ядерний реактор, який дав уран для "Маляти" і плутоній для "Товстуна", скинутих на Японію в 1945 р., почав діяти у Хенфорді (США) в 1944 р. Перші захоронення радіоактивних відходів здійснені в 1946 р. у США в північносхідній частині Тихого океану на відстані близько 80 км від узбережжя Каліфорнії. Тривалий час захоронення радіоактивних відходів здійснювалося у Карському морі дещо східніше від Нової Землі.

Металеві контейнери, які використовуються військово-морським флотом для

144

затоплення радіоактивних відходів, руйнуються у морській воді через 10 років (швидкість корозії залежить від матеріалу контейнера, підводних течій, наявності металів-прискорювачів корозії), бетоновані – через 30 років.

У звичайних реакторах ядерним паливом є 235U, у бридерах (реакторах на швидких нейтронах) значно поширеніший у земній корі 238U перетворюється па плутоній. Ефективність останніх у 70 разів вища, але пропорційно зростає і кількість відходів плутоній у 1000 разів небезпечніший від урану; в бридері замість води теплоносієм є рідкий натрій – пожежо- і вибухонебезпечна речовина.

Для знешкодження рідких відходів АЕС, що належать до малота середньоактивних, використовують методи:

•термічні (дистиляція та випаровування);

•сорбційні з використанням катіонітів та аніонітів;

•мембранні (електродіаліз, ультрафільтрація, зворотний осмос). Концентрат, що має високу активність, переводять у твердий стан і захоронюють. Контейнери з твердими радіоактивними відходами (або ті, що переведені у твердий стан сплавлянням зі склом, асфальтом, змішуванням з бетоном тощо) захоронюють:

•у шахтних виробітках;

•на дні океану;

•у соляних відпрацьованих шахтах,

враховуючи умови зберігання. Поблизу не має бути населених пунктів чи родовищ корисних копалин, матеріал контейнерів має витримувати високі тиск, температуру, дію агресивного середовища (морська вода, сіль у шахті); зона захоронення не може перебувати у сейсмічно активних районах.

Відходи деревообробки і целюлозно-паперових виробництв

З усього світового споживання деревини (2,3-2,5 млрд. м3) 50% іде на потреби промисловості, 48,6% використовують як паливо. Україна належить до лісодефіцитних країн (її залісненість становить 14,2%), проте втрати при заготівлі деревини досягають 40%. Крім того, порівняно з розвиненими країнами, особливо із законодавцем у целюлозно-паперовій промисловості – Фінляндією, вихід целюлози, паперу, картону в кілька вів менший на одиницю сировини. Так, з 1000 м3 деревини, яка надходить на

З метою економії деревини і зменшення обсягів відходів у світі існує тенденція збільшення частки макулатури у виробництві паперу, яка становить (%): в Угорщині – 61, Японії – 51, Нідерландах – 45, Фінляндії і Швейцарії – по 38, Швеції – 34, США – 29, Росії – 27, Канаді – 18. Одержання паперу з макулатури (замість деревини) зменшує витрати енергії на 60%, забруднення повітря – на 15%.

Цікаві цифри

На 1 м3 стовбурної деревини сосни маса крони становить 156 кг, хвої – 60 кг, гілок, які не використовуються (діаметром 6-80 мм і більше), – 96 кг, частка кори в об'ємі стовбура становить 10-12%, а в модрині досягає 18-25%.

Ці відходи деревообробки можуть широко використовуватися для одержання багатьох цінних продуктів. Хвоя містить у 6 разів більше аскорбінової кислоти, ніж

145

апельсини й лимони, і у 25 разів – ніж цибуля і картопля, а ще має інші вітаміни, каротин, гормональні речовини, фітонциди, мікроелементи. Канадські лісохіміки Дж. Кіз та Г.Бартон вважають, що кожна тонна хвої, згодована худобі, зберігає 1 т зерна, збільшуючи тим самим світові запаси продовольства.

З хвої отримують хвойно-вітамінне борошно, екстракт – засіб захисту рослин від кореневої гнилі і головні, тому ним протравлюють насіння; з хвої вилучають антибіотики, вітаміни, ефірні олії, хвойний віск, виготовляють хлорофіло-каротинову пасту.

Кору частково спалюють для одержання добрив, подрібнену використовують для мульчування ґрунту, виготовлення компосту, в суміші з аміачною селітрою, фосфатом та хлоридом кальцію – як гумусове добриво, кору застосовують як паливо (в суміші з в’яжучими матеріалами) з неї вилучають дубильні речовини.

Гумові відходи на 90% складаються зі спрацьованих шин транспорту, що біологічно практично не руйнуються. У світі виробляють 10 млн. т натуральних і синтетичних каучуків, з яких 9 млн. т іде на виготовлення шин (лише 1 млн. т спрацьованих шин щороку утилізується); частину реставрують, решту перетворюють на кришиво і використовують як сорбент важких металів зі стічних вод, паливо (його теплотворна здатність приблизно дорівнює теплотворній здатності вугілля – 27-29 МДж/кг), для виготовлення гумової фанери, ізоляційних матеріалів, у шляховому будівництві; отримують продукти для одержання синтетичного каучуку, застосовують для укріплення берегів річок і водосховищ.

Скляні відходи. Виготовлення скла із скло-бою обходиться у 6 разів дешевше, ніж із кварцевого піску. З битого скла одержують тепло- і звукоізоляційні матеріали, мелене скло іде на виробництво наждачного паперу. Склобій з добавлянням глини – матеріал для керамічних плит. У Швеції 75% пляшок і банок виготовляють з утилізованою скла, зелені пляшки – повністю із битого скла.

Зберігання і переробка відходів Зберігання відходів може бути різним залежно від кількості відходів,

наявності площ для зберігання, концентрації цінних компонентів та токсичних речовин, можливості повторного використання.

Найменш небезпечні відходи зберігають у звалищах чи шламосховищах за умови забезпечення контролю за станом прилеглих територій; токсичні відходи залежно від хімічної природи токсикантів попередньо знешкоджують; радіоактивні переводять у стан, в якому вони завдають найменшої шкоди довкіллю, і захоронюють.

Відповідно до класу небезпечності відходів, що утворюються в технологічному процесі (впродовж зміни, доби), їх розміщують у різній тарі: металевих контейнерах (І клас небезпеки), поліетиленових мішках (II клас небезпеки), паперових (III клас небезпеки), відходи IV класу зберігають на майданчику у вигляді конусоподібних куп. Кожне підприємство пошито розробити інструкцію зі збирання та транспортування відходів, інструкцію з техніки безпеки, протипожежної профілактики та виробничої санітарії для персоналу, який має контакт з відходами.

Для підприємства має бути розрахована гранична кількість відходів, що можна розміщувати на території промислового майданчика в закритому чи відкритому вигляді за умови, що вони виділятимуть у повітря шкідливі речовини в концентраціях, що не перевищують 30% ГДК в повітрі робочої зони, та за відсутності забруднення ґрунтів і водних об'єктів вище від установлених санітарних норм. При зберіганні

146

відходів враховують клас їх небезпеки і використовують відповідну тару.

Контроль за станом навколишнього середовища в місцях тимчасового зберігання відходів здійснюють лабораторії підприємства, санітарно-епідеміологічні служби.

Іммобілізація небезпечних відходів заснована на закріпленні, фіксації або хімічному зв'язуванні екологічно небезпечних речовин, що містяться у відходах. Цього досягають хімічним перетворенням небезпечних речовин у нешкідливі або нерозчинні, форми. З цією метою проводять

•компактування небезпечних відходів – зв'язування їх у стійкі в довкіллі моноліти та гранули з бітумами, полімерними матеріалами, склом, цементом;

•депонування (включення) в процесі виробництва будівельних матеріалів (цегли, кераміки, бетону), дорожного покриття тощо.

В Інституті фармакології та токсикології АМН України розроблено технологію знешкодження особливо небезпечних відходів, що містять отрути, пестициди, ліки, в яких закінчився термін зберігання з використанням суміші, компонентами якої с дезактиваторами, дегазаторами та індикаторами токсичних речовин (БМСС). Це рідина, що на повітрі переходить у газо-аерозольний стан, за наявності вологи утворює гель, взаємодіє з токсикантами, зменшуючи їх небезпечність і біологічну дію стосовно комплексоутворення, окиснення – відновлення, каталітичних реакцій.

Небезпечні пестициди, зокрема ДДТ, піридин, вінілфосфат можна знищувати хіміко-біологічним методом (у суміші з компостом і ґрунтом утворюють штабель, що ізолюють від ґрунту вологонепроникною плівкою, і зберігають впродовж 3-4 років); термічним методом, методом омонолічування.

Обробка відходів – здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів з метою підготовки їх до екологічного безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення.

Знешкодження відходів – усунення або зменшення небезпечності відходів механічними,' фізичними, хімічними чи біологічними методами обробки.

Термічний метод знешкодження використовують для значної групи відходів,

що насамперед містять високі концентрації органічних речовин. Під впливом температур може відбуватися окиснення, термічне розкладання, газифікація компонентів і утворенням менш шкідливих чи нешкідливих сполук.

Різновидами термічного методу є:

вогненний метод – універсальний і ефективний метод, у якому за температури понад 1000° С утворюються продукти повного окиснення елементів у вигляді газоподібних оксидів карбону, нітрогену, сульфуру та твердих залишків – зол і шлаків (переважно у вигляді оксидів металів); при цьому значно зменшується. кількість твердих відходів, є можливість використання теплоти, що виділяється при згорянні відходів;

метод рідкофазного окиснення використовують для окиснення рідких

відходів за температури 150-350° С і тиску 2-28 МПа;

газифікацію відходів проводять з метою знешкодження відходів, що перебувають у різному агрегатному стані з утворенням горючого газу, що можна застосовувати як паливо, смоли (як паливо чи хімічну сировину) та шлаку;

високотемпературний піроліз при 1640° С дає змогу отримати гази,

147

смоли і негорючі компоненти, що утворюють шлак;

плазмовий метод базується на тому, що за температури понад 4000° С молекули розщеплюються до атомів, йонів, радикалів, що в реакційних камерах перетворюються на газ та нетоксичний порошкоподібний матеріал;

метод склування відходів використовують для сплавляння зі склом

небезпечних, переважно радіоактивних відходів, за температур понад 1600°С. Крім скла для інактивації радіонуклідів можна використовувати асфальт, з яким змішують рідкі чи тверді радіоактивні відходи. Охолоджену масу герметично закупорюють у металеві контейнери, що опускають в глибину морів і океанів, шахти, закриті виробки корисних копалин тощо.

Поховання відходів – остаточне розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах таким чином, щоб їх шкідливий вплив на довкілля та здоров'я людей не перевищував установлених норм.

Під час вибору методів утилізації, знешкодження та поховання враховують місце переробки відходів (у цьому самому цеху, на станціях загальнозаводського характеру, на спеціалізованих заводах чи полігонах), агрегатний стан, кількість, хімічний склад, токсичність, пожежота вибухонебезпечність відходів, вміст цінних компонентів.

Першочерговій утилізації, знешкодженню та похованню підлягають

шлами гальванічного виробництва, що містять важкі метали, ціаніди, нітрати;

відходи органічного синтезу та нафтопереробки;

пестициди та лікарські препарати, термін зберігання яких перевищив нормативний;

шлами станцій очищення стічних вод;

забруднені ґрунти полігонів, де захоронені токсичні та радіоактивні відходи. За хімічним складом відходів їх доцільно розподілити на групи:

горючі відходи, що знешкоджують чи утилізують термічними методами;

негорючі або горючі відходи, що утилізують іммобілізаційними методами;

високотоксичні відходи та пестициди, що знешкоджують фізико-хімічними методами;

відходи, що містять цінні компоненти, які попередньо вилучають.

Шляхи зменшення кількості відходів. Існує багато способів, що дають змогу скоротити обсяги промислових, сільськогосподарських та побутових відходів. Одні дають змогу повніше вилучати цінний компонент, інші – раціональніше його використовувати або утилізувати відходи, що утворюються (безпосередньо чи після відповідної обробки; в цьому самому виробництві чи на іншому).

Інтегральними економічними характеристиками способу переробки відходів є:

коефіцієнти зміни їх фізичного стану і хімічного складу;

продуктивність та економічність технології;

відчуження території;

повернення ресурсів;

ефективність.

Нижче описані основні шляхи зменшення обсягів відходів та шкоди, що завдають довкіллю.

Повторне використання відходів. Відходами може бути сировина, що не змогли витратили в технологічному процесі, або цільовий продукт, що поглинається

148