1.Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я.

2.Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.

3.Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.

4.Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

Глава 30. Планування використання земель Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель

1.Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.

2.Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного науково-технічного і соціального розвитку України.

3.Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель

1.Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.

2.Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.

Глава 32. Контроль за використанням та охороною земель

Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель 1. Державний контроль за використанням та охороною земель

здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

88

2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється

сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель

Громадський контроль за використанням та охороною земель здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.

РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Земля та її надра становлять основу матеріального добробуту людства. Надмірна розорюваність території та величезний вплив антропогенної діяльності призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення га ерозійних процесії. Наприкінці XIX ст. вміст гумусу в чорноземах на півдні України становив 8-12 %, а в деяких місцях – 16 %. Нині його вміст знизився до 4-6 % і навіть менше. Погіршення якості ґрунтів призводить до різкого зменшення врожайності польових культур та різних захворювань рослин, тварин і людей.

Площа земельних ресурсів, що припадає на одного мешканця планети, щороку скорочується на 2 %, а площа сільськогосподарських угідь – на 6-7%. Ще 15 років тому на душу населення Землі припадало близько 0,5 га орної землі, нині – 0,35 га, в Канаді – 1,4 га, США – 0,63, ФРН – 0,15, Японії 0,04 і Україні – близько 0,7 га. За період 1986 – 1996 рр. площа орних земель в Україні скоротилася на 24,8 тис. га. Площа орної землі, яка припадає на одного мешканця України, за останні три десятиріччя скоротилася майже на 20 %. Особливо гостро стоїть проблема охорони та раціонального використання земель у густонаселеному західному регіоні (Рівненська, Чернівецька, Львівська й Закарпатська області), де на душу населення припадає лише 0,55-0,16 га орної землі.

Отже, як бачимо, ґрунтові ресурси не безмежні й потребують дбайливого ставлення до їх використання. З метою запобігання ерозії ґрунтів здійснюють комплекс заходів, що дають змогу припинити або зменшити змивання і здування ґрунтів до розмірів, за яких можливе їх природне відтворення. Всі протиерозійні заходи поділяють на організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні.

Організаційно-господарські заходи охоплюють спеціалізацію господарства та його підрозділів, раціональний розподіл землі за угіддями, запровадження правильної структури посівних площ (до 50 % багаторічних трав), диференційоване розміщення полів сівозмін і захисних лісових насаджень, склад і чергування сільськогосподарських культур, використання системи обробітку ґрунту та удобрення, які забезпечували б надійний захист ґрунтів від ерозії.

Агротехнічні протиерозійні заходи передбачають зменшення водної ерозії шляхом уповільнення поверхневого стоку і збільшення водовбирної здатності ґрунтів. Для цього застосовують сівбу впоперек схилів, терасування схилів у гірських районах, оптимальні терміни й способи сівби, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, мінімальний обробіток ґрунту, ґрунтозахисні сівозміни та регулювання

89

сніготанення.

Лісомеліоративні ґрунтозахисні заходи спрямовані на створення полезахисних, водорегулювальних, прияружних і прибалкових лісових смуг та масивів.

Для зменшення втрат родючих земель під час гірничовидобувних робіт здійснюють їх рекультивацію. Рекультивація – це система прийомів відновлення порушених ландшафтів з метою поновлення родючості ґрунту. Вона включає три етапи робіт: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний. На підготовчому етапі

обстежують порушені території, складають техніко-економічні обґрунтування і розробляють проект рекультивації. Гірничо-технічний етап передбачає вирівнювання насипів з покриттям порід ґрунтом, який знімали підчас відкриття кар'єрів, влаштування терас, будівництво котлованів для водойм у місцях видобутку торфу, проведення хімічної меліорації. Біологічний етап здійснюють з метою відновлення родючості рекультивованих земель і перетворення їх на лісові або сільськогосподарські угіддя та рекреаційні зони. Упродовж 1986-1989 рр. в Україні рекультивовано 93 тис. га земель.

Зменшення спустелювання земель досягають закріпленням рухомих пісків і запобіганням заносам сільськогосподарських угідь механічним хімічним та біологічним методами. Біологічні методи передбачають засівання травами і посадку дерев та чагарників. Усього в Україні заліснено близько 700 тис. га пісків. При хімічному захисті від рухомих пісків використовують різні хімічні речовини: емульсії бітуму, рідке скло, вапно тощо.

Підвищення родючості ґрунтів – основне завдання землеробства. Його вирішують застосуванням передової системи землеробства, що включає запровадження оптимальних сівозмін, вдосконаленої системи обробітку ґрунту, науково обґрунтованої технології удобрення, а також поліпшення водного режиму (зрошення, осушення, насадження лісосмуг тощо).

Останнім часом значної шкоди ґрунтам завдають забруднення їх агрохімікатами. Проблема оптимізації використання мінеральних добрив до цього часу залишається недосконалою. Надмірне внесення мінеральних добрив не тільки не підвищує родючість ґрунту, а й істотно забруднює ґрунтові природні води, приґрунтовий шар повітря, погіршує урожай сільськогосподарських культур і небезпечно впливає на здоров'я людини через споживання забрудненої агрохімікатами сільськогосподарської продукції.

Ведення сільського і лісового господарства в сучасних-умовах неможливе без використання пестицидів (лат. pestis – зараза, cide – вбивати). Без їх застосування втрачається до 50 % і більше врожаю, тоді як із застосуванням пестицидів – тільки 1520 %. Більшість пестицидів токсичні для живих організмів. З продуктами рослинного й тваринного походження людина поглинає накопичені в них пестициди чи продукти їх розпаду, які поступово концентруються в організмі й спричинюють фізіологічні порушення з небажаними наслідками. Пестициди мають алергенні, мутагенні та канцерогенні властивості. Особливо небезпечні вони для комах. Тільки внаслідок застосування карбофосу загинуло понад 200 видів різних комах.

З метою зменшення шкоди, якої завдають пестициди, розробляють і впроваджують інтегровану систему захисту рослин. Вона передбачає застосування для боротьби зі шкідниками та хворобами поряд з пестицидами агротехнічних, меліоративних і біологічних (використання мікроорганізмів, комах-ентомофілів тощо)

90

заходів. Багатообіцяючим методом є використання бактеріальних і вірусних препаратів селективної дії. Розробляють інсектициди вибіркової дії (гормони і антигормони, що діють на певні біохімічні системи організму комах).

Для запобігання забрудненню ґрунтів здійснюють утилізацію відходів різних виробництв та переробку й знешкодження побутового сміття, використовують безвідходні й маловідходні технології у виробництві тощо. Поліпшити чистоту ґрунтів можна за рахунок удосконалення експлуатації автомобільного та інших видів транспорту, а також сільськогосподарської техніки.

Особливою проблемою є запобігання забрудненню ґрунтів радіоактивними відходами. Дня знешкодження і захоронення радіоактивних відходів використовують бетонування, асфальтування га укриття полімерною плівкою. Високоактивні відходи капсулюють шляхом сплавляння зі скломасою і вміщують їх у міцні, хімічно стійкі контейнери, які захоронюють на дні моря або під землею.

З метою відродження ґрунтів у США затверджено програму консервування 18,2 млн. га сільськогосподарських земель на 10 років. На резервних землях дозволяється в окремі роки і в певні періоди тільки заготовляти сіно. Європейський союз прийняв рішення не засівати з 1993 р. 4,2 млн. га земель. Їх можна використовувати як виняток лише для вирощування культур на біопаливо.

Отже, раціональне використання земельних ресурсів – це комплекс екологоекономічно обґрунтованих організаційно-господарських, агротехнічних та інших заходів, спрямованих на збереження від руйнування і забруднення сільськогосподарських земель та підвищення урожайності вирощуваних на них культур. Раціональне землекористування передбачає застосування екологічно ефективних систем землеробства – індустріалізації сільського господарства, протиерозійного та ґрунтозахисного обробітку земель, зменшення забрудненості ґрунтів, меліорації земель, регулювання мікроклімату, хімізації сільського господарства, біологічного захисту посівів від шкідників і хвороб тощо. Ці системи передбачають розробку й використання ефективних аграрних технологій на зрошуваних, осушуваних і порушених землях, створення нових сільськогосподарських угідь, лісових насаджень на незручних для використання землях, відведення земель на несільськогосподарські цілі, залучення до господарювання відпрацьованих та непридатних земель (рекультивація, знімання родючого шару та його використання, терасування крутих схилів, протиерозійні та протиселеві й гідротехнічні заходи). Використовується також комплекс агротехнічних і агрохімічних заходів, що сприяє підвищенню врожайності земель (обробіток, удобрення, захист сільськогосподарських культур від хвороб, шкідників і бур'янів тощо). Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів в Україні складено Державний земельний кадастр.

Рекультивація земель Рекультивація земель (лат. користь) – це відновлення порушених

промисловістю земельних площ з метою використання їх в інших галузях народного господарства.

У кожному конкретному випадку мета може бути різною і досягатися різними шляхами.

Перші дані про рекультивацію з'явилися в 1766-1784 рр., коли почали експлуатувати Рейнський кам'яновугільний басейн. Нині значні роботи з рекультивації

91