смогу”, який дуже шкідливий для здоров'я людей (органи зору, легеневі та серцевосудинні хвороби).

Інший вид смогу “фотохімічний” – пов’язаний з вуглеводнями, що потрапляють у повітря (переважно при неповному згорянні палива в двигунах внутрішнього згорання тощо).

Особливе місце в забрудненні повітря належить важким металам, до яких належать понад 40 хімічних елементів (свинець, ртуть, кадмій, цинк, миш’як, нікель, мідь, ванадій та ін.). Це токсичні речовини. Особливо небезпечний свинець. Джерела надходження важких металів у повітря різні – від теплоелектростанцій до поліграфії і мінеральних добрив (домішки).

Особливо багато важких металів у повітрі міст та районах концентрації промислових виробництв.

Розрізняють стаціонарні і рухомі джерела викидів забруднюючих речовин у повітря. Серед останніх основний – автотранспорт.

Аерозолі (пил, дим) надходять у повітря від теплових електростанцій, металургійних і хімічних виробництв, підприємств будівельних матеріалів, сільськогосподарських ланів, вихлопів дизельних двигунів тощо.

Забруднення атмосфери впливає на клімат, процеси поглинання випромінювання сонця і довгохвильового (теплового) випромінювання земної поверхні, а також на транскордонне перенесення забруднюючих речовин із сусідніх країн.

Над Україною переважає західне перенесення повітряних мас.

Тому в атмосферному повітрі країни, крім “власних” забруднень, наявна частка центрально- і західноєвропейських.

На західних кордонах України дві метеостанції (Світязь – у Волинській області і Рава-Руська – у Львівській) ведуть спостереження за транскордонним перенесенням забруднюючих речовин у повітрі.

Аерозолі значно впливають на здоров'я людей, особливо хімічно активні викиди. Вони зумовлюють силікоз, бронхіт, астму, рак легенів, запалення слизових оболонок, різні хвороби очей, шкіри, психологічні реакції.

Оцінка стану забруднення повітря в Україні виконується в 54 містах, на 166 стаціонарних постах і на двох станціях транскордонного перенесення. Спостереження ведуться за вмістом 34 забруднюючих речовин, включаючи важкі метали.

Динаміка основних показників техногенного навантаження на навколишнє природне середовище в Україні та витрат на природоохоронні заходи, що наведена у динаміці з 1990р. до 2007р., свідчить про погіршення екологічної безпеки природного довкілля, як життєво важливого середовища для існування людини та складової частини національної безпеки країни.

Таблиця 1

47

* 1990р. – млн. крб., 1995р. – млрд. крб.

Протягом 2007р. в повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапило 14,1 млн. т небезпечних забруднювальних речовин, з яких 52% та 41% припадає відповідно на шкідливі викиди в атмосферу і поверхневі водойми, 7%-на небезпечні відходи, якими забруднюються земельні ресурси. У місцях видалення відходів зберігається 20,1 млн. т відходів І-ІІІ класів небезпеки. У розрахунку на 1 км2 території країни в повітря викинуто 12 т шкідливих речовин, а наявність відходів І-ІІІ

класів небезпеки у місцях видалення відходів становить 33 т.

Таблиця 2

Надходження шкідливих речовин у довкілля

48

Рис. 1 – Надходження шкідливих речовин у довкілля

49

Таблиця 3

Надходження забруднюючих речовин у довкілля Environmental pollution

50

Рис. 2 – Надходження забруднюючих речовин у довкілля

51

Наведена статистична інформація щодо витрат на охорону навколишнього середовища, антропогенного навантаження на атмосферне повітря та поводження з небезпечними відходами отримана Держкомстатом за даними державних статистичних спостережень, а щодо забруднення водних ресурсів – за адміністративними даними Держводгоспу.

Протягом 2007р. в атмосферу надійшло 7,4 млн.т шкідливих речовин від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. У сумарній кількості шкідливих речовин викиди метану та оксиду азоту, які належать до парникових газів, становили відповідно 894,1 та 8,9 тис.т. Крім цих речовин, у атмосферу в 2007р. стаціонарними та пересувними джерелами було викинуто 218,1 млн.т діоксиду вуглецю, який також впливає на зміну клімату.

Майже дві третини забруднювальних речовин, що потрапили у повітря, припало на стаціонарні джерела забруднення, розміщені на 11 тис. промислових підприємств. Від них в атмосферу надійшло 4,8 млн.т забруднювальних речовин, що на 8,9 тис.т (на 0,2%) менше, ніж у 2006р. та удвічі менше порівняно з 1990 роком.

Рис. 3. Структура викидів шкідливих речовин в атмосферу від

стаціонарних джерел забруднення у 2007р.

Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на квадратний кілометр території країни склала 8,0 т шкідливих речовин, а на душу населення - 103 кг. Проте, в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 кв.км були більшими у 7,8 раза, а на душу населення - у 3,5 раза, Дніпропетровській - відповідно у 4,4 та 3,2 раза, Луганській - у 2,6 та 2,2, ІваноФранківській - у 2,4 та 1,9, Запорізькій області - у 1,1 та 1,2 раза більше. Підприємствами м.Києва у розрахунку на 1 км2 території було викинуто 31,7 т забруднювальних речовин, що перевищило середній показник по країні у чотири рази.

Порівняно з попереднім роком збільшення шкідливих викидів в атмосферу відмічалося у 14 регіонах країни, але найсуттєвіше – у Хмельницькій (на 5,5 тис.т, або на 31%), Житомирській (на 3,6 тис.т, або На 23%), Вінницькій (на 17,0 тис.т, або на 13%), Полтавській (на 7,1 тис.т, або на 8%), Миколаївській (на 1,5 тис.т, або на 7%), Тернопільській (на 1,1 тис.т, або на 6%), Луганській (на 25,6 тис.т, або на 5%) областях та М.Севастополі (на 0,3 тис.т, або на 7%).

Основними забруднювачами повітря країни у 2007р. були підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 37% та 21% шкідливих викидів) та підприємства-виробники електроенергії, газу та води (34%).

52

З метою охорони атмосферного повітря та клімату підприємства здійснили 692 заходи, на які було витрачено 965,8 млн.грн. Впровадження природоохоронних заходів сприяло зменшенню надходжень небезпечних речовин у повітряний басейн на 73,4 тис.т.

Рухомим джерелом викидів забруднень в атмосферу є переважно автотранспорт.

Від роботи двигунів пересувних джерел забруднення у 2007 р. в повітря надійшло 2,6 млн. т шкідливих речовин, переважна частина з яких (2294,4 тис.т, або 89,4%) - це викиди автомобільного, 70,2 тис.т, або 2,7% -залізничного, 19,7 тис.т, або 0,8%- водного, 13,3 тис.т, або 0,5%- авіаційного транспорту та 169,1 тис.т, або 6,6% - виробничої техніки. Із загальної кількості близько 1,6 млн.т забруднювальних речовин викинуто автомобілями, що перебувають у приватній власності населення.

Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів, були: оксид вуглецю (74%, або 1897,1 тис.т), діоксид азоту (12%, або 305,3 тис.т), неметанові леткі органічні сполуки (11%, або 289,9 тис.т), сажа та діоксид сірки (по 1% відповідно 33,1 тис.т та 29,5 тис.т). Решта викидів припало на оксид азоту, метан, бенз(а)пірен та аміак (1%, або 11,8 тис.т).

Цікаві результати спостережень вологого осадження забруднень

атмосферного повітря.

Спостереження за хімічним станом і кислотністю атмосферних опадів в останні роки проводяться на 49 станціях.

На всіх станціях визначаються pH (показник кислотності); на 33 станціях відбираються сумарні щомісячні проби для хімічного аналізу та встановлення сумарного pH.

В атмосферних опадах (дощах і сніговому покриві), крім кислотності, визначають вміст сульфатів, нітратів, азоту амонійного, хлоридів, гідрокарбонатів, натрію, калію, кальцію, магнію

Основними компонентами мінералізації атмосферних опадів є аніони сульфатів і гідрокарбонатів. Їх вміст сягає 60 % від загальної мінералізації.

Загальна мінералізація атмосферних опадів на території України змінювалась у межах 7,16-49,76 мг/л. У 1998 р., наприклад, середньозважений вміст окремих речовин у загальній мінералізації становив: сульфат–іон – 32 %, гідрокарбонат–іон – 25 %, мікроелементи (іони калію, натрію, кальцію, магнію) – 25 %, нітрат–іон – 10 %, амоній–іон і хлор–іон – по 4 %. Величина pH опадів здебільшого була нейтральною, лише подекуди спостерігалися слабокислі дощі з показником pH у межах 4,5-5,5.

У складі викинутих у 1998 р. забруднень стаціонарними джерелами тверді

Охарактеризуємо якісні особливості водних ресурсів та тенденції їх зміни у зв'язку з антропогенним навантаженням на річкові басейни, де формується річковий стік.

На рис. 4, 5 представлені: карта-схема гідрографічної мережі України та карта басейну Дніпра.

Якість річкової води визначається багатьма факторами, часто настільки тісно взаємопов’язаними, що встановити вплив кожного з них “у чистому вигляді” дуже

53

важко або й зовсім неможливо. У цілому ж дещо умовно можна виділити фактори формування якості річкових вод, що пов’язані з використанням земельних, лісових, мінеральних та інших природних ресурсів у басейні річки, зв’язані з промисловістю взагалі чи окремими її галузями та ін.

Водні об'єкти України дуже забрудненні. Ці забруднення впливають на гідрохімічний і гідрологічний режими водойм, а також на живі системи – гідробіонти.

Якість води у природі формується в основному гідробіонтами відповідно до гідрологічного і гідрохімічного режимів водойми. Створюючи необхідні умови для нормального існування водних організмів, людина практично завжди матиме воду оптимальної якості, що у свою чергу дасть змогу протягом необмеженого часу використовувати її безперервно у формі ресурсообороту. Створення таких умов неможливо без зміни становлення до інших сторін діяльності людей на всій території водозбору.

Необхідно так господарювати, щоб не потрапляли у водні об'єкти біогенні елементи, хімікати, органічні залишки функціонування тваринництва; щоб не скидались забрудненні промисловістю і комунальним господарством стоки. Щоб не викидались у повітря сотні тисяч тонн сполук, які потім з опадами випадуть на поверхню землі у вигляді різних кислот, солей та інших хімічних сполук, а потім потрапляють у річку. З текучою водою у стоячі води.

Нині якість води оцінюють не за екологічними ознаками, а за наявністю в ній мінеральних і органічних речовин.

Забруднення водойм та річок поділяють на біологічне та антропогенне. Біологічне забруднення річок відбувається через природні процеси росту

біомаси гідробіонтів, переважно гідрофітів. З подальшим їх відмиранням і розпадом, а також органічних речовин, що утворюються у лісах, на полях і луках. Тому розрізняють органічні речовини автохронного (від грецького слова, яке означає – місцевий, корінний) походження, що утворюється у самій водоймі, і алохтонного (також від грецького слова, що означає не місцевий, не корінний), принесеного ззовні.

54

Рис. 4 – Карта-схема гідрографічної мережі України (використано космічні знімки супутників серії NOAA)

55

Рис. 5 – Карта басейну Дніпра

56

Антропогенне забруднення водойм пов’язане з господарською діяльністю

людей.

Із забраної з природних джерел води від 12 до 34 % втрачається при транспортуванні чи скидається без використання. У 1980-1990 рр. використовувалося 85-88 % забраної води, а в 1995-1999 рр. – 69-79 %. Значна частина забраної води після використання скидалася у водні об'єкти.

Вклад окремих галузей економіки у забруднені поверхневих вод, а отже, у формування якості води можна оцінити за об'ємом скиду стічних вод у водні об'єкти.

Найбільш їх забруднює промисловість, яка складає більше половини всіх скидних вод – від 63,8 % у 1989-му до 53,5 % у 1998 р. На другому місці серед забруднювачів – комунальне господарство: з 1984 по 1998 рр. його вклад зростав з 19,3 до 32,6 %.

3.21. Сільське господарство є третім за значенням забруднювачем поверхневих вод. У 1989-1997 рр. частка скидних вод зросла з 15 до 18 %.

Об’єм стічних вод без очищення в 1991-1993 рр. порівняно з 1990 р. збільшився більше як у 2 рази. Об’єми недостатньо очищених стічних вод також мають тенденцію до збільшення (додаток 2).

Впродовж кількох десятиріч (з 1988 по 2008 рр.) в деяких регіонах колишнього СРСР (Україна, Росія) проводились дослідження з вивчення міграції та розкладу стійких хлорорганічних пестицидів (ХОП) у ґрунті, воді та донних відкладах водойм.

Приводом для таких досліджень було широке використання в цей період пестицидів і їх негативний вплив на оточуюче середовище.

Зараз скоротилося використання стійких пестицидів, однак вони зберігаються непридатними до використання в складських приміщеннях у великій кількості та становлять значну загрозу оточуючому середовищу.

Найбільшу кількість забруднень надходить у море з р.Дніпро (таблиця 4).

Таблиця 4

Скид стічних і інших вод, млн.м3 (2006р.)

Крім того, залишки пестицидів, в середньому біля 0,8 т надходять у море з поверхневим стоком та іншими шляхами.

Всього в затоки Чорного моря надходить скидів колекторно-дренажних вод біля 62,7 млн.м3 на рік. У цих скидних водах виноситься в море 3671 т взважених речовин і 11557 т нітратів, що можуть призвести до етрофікації водойм.

Зараз у зв'язку з новітніми технологіями вирощування рису зменшилося пестицидне навантаження, менше відводиться в водоприймачі зворотних вод та в зв'язку з цим природне самоочищення водойм значно зменшилось. Разом з тим отримано високий урожай рису в обсязі 60-70 ц/га.

Високий рівень екологічної надійності було досягнуто за рахунок:

57

виключення поверхневого скиду води з рисових чеків за їх межі після обробки посівів пестицидами;

удосконалення режимів зрошення, що забезпечує потреби рослин у воді на

зменшення пестицидного навантаження на гектар посіву в 4-5 раз під час використання пестицидів нового покоління відповідно до короткого періоду розкладу діючої речовини, внесення пестицидів і мінеральних добрив виключення надземним способом.

Основним, найбільшим водокористувачем і відповідальним за скид великих об’ємів стічних вод є енергетика, на яку припадає 65-75 % всіх стічних вод промисловості, на другому місці – чорна металургія – 15-20 %, хімічна і нафтохімічна галузі промисловості – 5 %.

Чим же забрудненні стічні води? За станом хімічного забруднення поверхневих вод в Україні ведуться систематичні спостереження на 251 створі (1998 р.) в 195 пунктах на 101 річці, 15 водосховищах, 7 озерах та двох каналі.

У 1998 р. в басейнах Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця, як і раніше спостерігався значний вміст сполук важких металів, у переважній більшості річок – сполуки азоту, нафтопродукти, феноли.

Майже всі водні об'єкти, на яких проводяться спостереження, належать до забруднених та дуже забруднених. Дуже забрудненні також водосховища Дніпровського каскаду, особливо Київське та Канівське.

Аналіз динаміки виносу з поверхневими водами у водойми різних речовин показав наявність певної, поки ще нечіткої, тенденції до поліпшення стану водних ресурсів за хімічним складом. Основними забруднювачами є комунальне господарство та промисловість.

Комунальне господарство забруднює річкові води переважно хромом, СПАР, нітратами і азотом амонійним. Сам вміст цих інгредієнтів змінився мало, а зміни його у бік зменшення пояснюються зниженням скиду промисловістю.

Крім спостережень за хімічним складом, ведуть дослідження стану гідробіоценозів, за якими також можна зробити висновок про якість вод.

В 1998 р. спостереження за станом поверхневих вод за гідробіологічними показниками проводили на 49 річках, 10 водосховищах, 1 озері, в 101 пункті, на 192 створах.

Оцінка стану екосистеми за гідробіологічними показниками засвідчила антропогенне екологічне напруження на 71 % контрольних водних об’єктів. Решта водних об’єктів характеризується екологічним навантаженням з елементами регресу.

Оцінка якості водних ресурсів за хімічними та гідробіологічними показниками збіглися і свідчать про триваючу екологічну кризу. Причини такої гострої екологічної ситуації в Україні є концентрація промисловості, особливо цих галузей, що негативно впливають на навколишнє середовище, тотальна розораність території і малоефективне сільське виробництво, а також відсутність надійних методів і способів очищення стічних вод комунального господарства.

Ратифікація Україною багатьох міжнародних природоохоронних конвенцій та складна екологічна ситуація обумовлюють актуальність та необхідність у повній та об'єктивній статистичній інформації щодо стану природного довкілля, а також

58

подальше удосконалення екологічної статистичної інформації, перш за все у напрямі її наближення до міжнародних стандартів.

Важливою складовою статистики довкілля є державні статистичні спостереження за охороною атмосферного повітря, які включають облік викидів забруднювальних речовин та парникових газів від стаціонарних джерел забруднення підприємств та пересувних джерел забруднення підприємств і населення.

У 2007р. до державного статистичного спостереження за формою №2-тп (повітря) були включені нові хімічні речовини (перфторвуглець, гідрофторвуглець, гексафторид сірки), які мають парниковий ефект, звітування про обсяги викидів яких є обов'язковим для країн, які підписали Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Поряд з іншими питаннями, відповідно до Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року, у центрі уваги були проблеми підвищення якості даних, повноти обліку та удосконалення статистичної методології розрахунків надходження забруднюючих речовин у повітря від пересувних джерел забруднення, зокрема, автомобільного, залізничного, авіаційного, морського і річкового транспорту. Тому Держкомстат за участю Мінприроди у 2007р. удосконалив методики, за якими розраховуються викиди забруднювальних речовин у повітря від пересувних джерел забруднення. Зокрема, була розширена номенклатура шкідливих речовин, що підлягають обліку, та усунені недоліки, виявлені у процесі їх практичного застосування у попередні роки. Крім того, у 2007 році була розроблена нова методика, за якою облік викидів забруднювальних речовин і парникових газів, починаючи з 2008 року, поширено на промислову, сільськогосподарську, будівельну та іншу техніку, яка використовується у всіх видах економічної діяльності, що дозволить отримувати більш повну інформацію про антропогенне навантаження на атмосферу.

В основу удосконалення української статистики відходів, яке передбачене Стратегією реформування державної статистики на період 2009-2012 рр., покладено європейський досвід обліку відходів, у тому числі небезпечних. Вивчення матеріалів з питань обліку відходів у країнах ЄС висвітлило окремі методологічні відмінності в загальних підходах до організації статистичних спостережень за утворенням та поводженням з відходами в країнах ЄС та в Україні, а також невідповідність українського та європейського законодавства, наприклад, у частині віднесення відходів до небезпечних та таких, що не мають небезпечних властивостей, у тлумаченні понять та визначень, які використовуються для обліку відходів, які у процесі переміщення перестають відповідати визначенню терміна "відходи" і набувають властивостей вторинної сировини.

На сьогодні більшої актуальності набуває питання створення допоміжних екологічних рахунків, які, зокрема, включають рахунки природних ресурсів (водні, лісові, земельні та інші), рахунки надходження у повітря забруднювальних речовин, утворення відходів, витрат на охорону навколишнього природного середовища.

Центральною ланкою допоміжних екологічних рахунків є рахунки витрат на здійснення природоохоронних заходів. З урахуванням методологічних підходів, рекомендованих ОЕСР для країн Східної Європи, було удосконалено існуюче державне статистичне спостереження за витратами на охорону навколишнього

59

природного середовища (форма №1-екологічні витрати). Зокрема, у формі було розширено перелік статистичних показників щодо природоохоронної діяльності, а безпосередньо статистичний облік витрат на охорону навколишнього природного середовища у 2007р. вперше проводився за Класифікацією напрямів природоохоронної діяльності і витрат (СЕРА), яка використовується в європейській практиці. Це дозволило отримати узагальнені та деталізовані за напрямами природоохоронних заходів дані про капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища, а також деякі інші показники, необхідні для побудови допоміжних екологічних рахунків.

60

Лекція 5

І. Літосфера. Основні види порушень складу та деформації літосфери. Ґрунти та педосфера. Вчення В.В. Докучаєва про ґрунти.

Процеси та еволюція ґрунтів. Вплив діяльності людини на ґрунт.

ІІ. Природні ресурси та їх класифікація. Земельні, водні біологічні та мінеральні ресурси Землі в умовах НТП (науково-технічний прогрес).

І. Літосфера. Основні види порушень складу та деформації літосфери. Ґрунти та педосфера. Вчення В.В. Докучаєва про ґрунти.

Процеси та еволюція ґрунтів. Вплив діяльності людини на ґрунт.

Літосфера – це тверда поверхнева оболонка Землі. Життя у літосфері концентрується тільки у поверхневому шарі земної кори – у ґрунті. В.І. Вернадський характеризує ґрунт як біокистякове тіло, яке одночасно складається із живих та неживих тіл.

До складу літосфери входить суходіл, який займає 29,2 % (148 млн.км2) поверхні Землі і включає ґрунти різної категорії та корисні копалини на поверхні й у надрах. Близько 10 % суші займають льодовики (Антарктида, Гренландія та ін.). Сільськогосподарськими угіддями зайнято 33,1 % поверхні Землі, 30,1 – лісами і 36,8 % – площі припадає на гори, тундру, болота, пустелі, промислові об'єкти та населені пункти. Загальна площа орних земель становить близько 1,5 млрд. га (приблизно 11 % площі суші).

Нині на кожного мешканця планети припадає близько 0,4 га орної землі. Оскільки чисельність населення Землі постійно збільшується, то ця кількість невпинно зменшується.

Забруднення літосфери відбувається як природним шляхом, так і в результаті антропогенної діяльності. Під впливом природних процесів, які відбуваються в космосі на земній корі і супроводжуються стихійними лихами (падіння метеоритів, землетруси, буревії, повені та ін.), руйнуються природні ландшафти, господарські будівлі, знищуються сільськогосподарські угіддя тощо. В результаті у величезній кількості гинуть представники флори і фауни, руйнуються господарські об'єкти, що призводить до значних матеріальних втрат.

Відходи, що утворюються внаслідок антропогенної діяльності, умовно поділяються на три категорії: промислові, сільськогосподарські і побутові.

Зростання чисельності населення Землі призводить до зростання споживання енергетичних та інших матеріальних природних ресурсів.

Особливо вражають обсяги видобутку мінеральних ресурсів. Наприклад, у 80-х роках з надр планети видобувалося понад 8·1010 т сировини. В цілому світі внаслідок гірничодобувних і земляних робіт на поверхню землі щороку виноситься близько 5 км3 породи. Це приблизно втричі менше від того, що вносять в океан усі ріки нашої планети. За останні 500 років з надр вилучено близько 50 млрд. т вуглецю, 2 млрд. т заліза та багато інших мінеральних ресурсів. Нині на кожного жителя Землі припадає лише 20 т видобутої за рік сировини. При цьому використовується лише 2-6 % видобутого, а решта надходить у відвали, захаращуючи землі, які могли б бути використані в сільськогосподарському виробництві.

61

Природні ресурси розподіляються на вичерпні (поновлювальні та непоновлювальні) та невичерпані.

До невичерпаних ресурсів відносяться такі нестача яких не відчувається зараз та не передбачається у доступному для огляду майбутньому.

Вичерпані (поновлювальні) ресурси – це ресурси, які знаходяться у межах біосферного колообігу речовин, спроможні до самовідновлення (за строки, які співставленні з термінами господарської діяльності людини).

Згідно з такою класифікацією ґрунтові ресурси можуть бути віднесеними до вичерпаних непоновлювальних ресурсів тому що утворення родючого шару ґрунту відбувається протягом декількох століть.

Процес виробництва рослинної сільськогосподарської продукції відбувається на межі та за участю трьох природних середовищ: літосфери, точніше її родючої частини – педосфери, гідросфери та атмосфери. Він ґрунтується на спроможності рослин у використанні сонячної радіації для синтезу з вуглецю, води та мінеральних елементів усіх органічних речовин, що необхідні для життя.

Ґрунт – це самостійне природне тіло, яке утворилося з поверхневих шарів гірських порід під сукупним впливом тварин, рослин, мікроорганізмів, клімату, води, рельєфу місцевості, часу, діяльності людини.

Товщина ґрунтового покриву становить від 15-20 см до 2-3 м. В.І. Вернадський називає ґрунт “біокосним” тілом і “благородною іржею”, оскільки він є результатом дії живої і неживої природи; безліч видів живих організмів частину або все своє життя проводять у ґрунті, розпушуючи його та удобрюючи. Це мікроорганізми, найпростіші, черви, вищі тварини, зокрема риючі. Ґрунт не лише живить, а й утримує рослини.

Найважливіша особливість ґрунту – родючість, тобто забезпечення рослин усім необхідним для їх росту і розвитку.

Родючість ґрунтів визначається:

-щільністю;

-материнською породою;

-вмістом гумусу;

-концентрацією біогенних макро- і мікроелементів;

-тепловим режимом;

-хімічним складом ґрунтового повітря;

-багатством живої речовини;

-відсутністю забрудників, шкідників та збудників захворювань рослин.

Функції ґрунтів:

-утримання рослин та забезпечення їх живлення;

-зв’язування та утримання багатьох хімічних елементів;

-мінералізація органічних решток;

-формування стоку та хімічного складу вод на суші;

-місце проживання численних видів тварин;

-учасник колообігу хімічних елементів;

-гуміфікація – перетворення опаду рослин, решток мертвих рослин і тварин детритофагами (організми, що живляться мертвими або частково розкладеними органічними речовинами водного середовища) і редуцентами (що залучають у колообіг речовин рештки відмерлих рослин і тварин);

62

-руйнування біологічно активних шкідливих речовин;

-нейтралізація алелопатично (взаємовплив вищих рослин за допомогою виділення в навколишнє середовище біологічно активних речовин) активних інгібіторів (речовина, що виділяється даним організмом і сповільнює розвиток інших особин того самого виду або ін. видів), що полегшує існування рослин в екосистемах;

-утворення складних біоценозів з рослинами і тваринами.

Глобальні та екологічні функції ґрунтів і ґрунтового покриву Землі:

-забезпечення функції життя (акумулюють елементи живлення, воду, створюють умови для вкорінення рослин, життя тварин);

-забезпечення взаємодії великого геологічного і малого біотичного колообігів речовин;

-регулювання хімічного складу атмосфери і природних вод;

-регулювання інтенсивності біосферних процесів;

-накопичення гумусу і зв’язаної з ним енергії;

-захист літосфери від інтенсивного руйнування гірських порід під дією екзогенних (зовнішніх) чинників;

-ґрунт – незамінний природний ресурс.

Великий російський вчений В.В. Докучаєв писав:

“Мне предстояло решить, … что вообще следует называть почвой…” У роботі “К учению о зонах природы” він писав: “почва есть такое же

самостоятельное естественно историческое тело, как любое растение, любое животное, как любой минерал, … Это естественно историческое тело, должно изучать прежде всего как таковое, не преследуя каких-либо утилитарных прикладных целей, … оно есть результат, функция совокупной деятельности следующих агентовпочвообразователей: климата данной местности, её растительных и животных организмов, рельефа и возраста страны или абсолютной её высоты, наконец, подпочвы (т.е. грунтовых материнских пород). Как всякое естественно историческое тело, почва имеет свое прошлое, свою жизнь генезис (зміна)”.

Причини втрат ґрунтів Розорювання: перетворили великі рівнини у США у пустелю; те ж саме

сталося і після освоєння цілини у 50-х роках у Казахстані.

Перевипасання спричинює знищення трав’янистого покриву подальшу ерозію, неможливість відновлення родючості внаслідок втрати гумусу. В Ісландії вівці перетворили місцевість на кам’янисту пустелю.

Зниження лісистості сприяє вимиванню поживних речовин з ґрунту (зокрема, сполук нітрогену приблизно в 45 разів), втраті вологості, затопленню низинних місцевостей, посиленню водної та вітрової ерозії ґрунтів, спустелюванню.

Зрошення в посушливих місцевостях часто зумовлює вимивання солей з глибин у верхні горизонти ґрунту і засолення внаслідок швидкого випаровування води.

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування ґрунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини. Пилові бурі переносять повітряними потоками мільйони тонн родючого ґрунту на сотні і навіть тисячі кілометрів.

Підкислення ґрунтів – це зниження їх pH, pH – водневий показник pH = - lg CH+; CH+ – концентрація іонів водню моль/дм3, спричинене забрудненням хімічними

63

сполуками, що мають кислотний характер. Основними причинами підкислення ґрунтів, несприятливим для більшості видів сільськогосподарських культур є:

-винесення з глибоких шарів сульфідів під час видобутку корисних копалин відкритим способом та окиснення їх на поверхні до сульфатів і сульфатної кислоти;

-випадання кислот (H2SO3, H2SO4, HNO3 та ін.) з атмосферними опадами;

-вимивання речовин, що мають кислотний характер, із звалищ відходів, шламонакопичувачів.

Заболочування і втрата земель для потреб землеробства, що відбувається

внаслідок:

-нераціонального поливу угідь (зараз застосовуються аеродинамічні інформації для контролю за станом підтоплених земель, відслідкування та прогнозування розвитку процесів підтоплення (рис. 1));

Рис. 1. Поверхневе затоплення пoдoвиx понижень в Херсонській області.

- заповнення водою відпрацьованих кар’єрів і перетворення їх на каскад озер чи

боліт;

-інфільтрації вод з великих водосховищ у прилеглі землі (приклад: центральна частина м.Ржищева, рис. 2-3);

-затоплення великих територій під час будівництва ГЕС.

64

Рис. 2 – Схема розташування спостережних свердловин (територія підтоплення м.Ржищів)

Слід зазначити, що на захищаємих територіях від затоплення та підтоплення внаслідок будівництва дніпровських водосховищ, постійно виконуються моніторингові дослідження, а також дослідження динаміки рівнів ґрунтових вод і атмосферних опадів на об’єктах, що захищаються (рис. 2-6), фіксуються дані з динаміки водозабору підземних вод і об’єми перекачки води в водосховища (рис. 7).

Такі дані свідчать про щорічні великі обсяги робіт і витрати на підтримку нормативного режиму ґрунтових вод на захищаємих територіях.

65

Рис. 3.

66

Рис. 4.

67

Рис. 5.

68

Рис. 6.

69

Рис. 7.

70

Осушування боліт. Болота – це унікальні екосистеми з неповторним

розмаїттям видів рослин і тварин. Вони мають неоціненне екологічне значення:

-формують стік річок і клімат навколишніх територій;

-регулюють вологість, температуру, радіоактивний фон;

-поглинають і утримують забруднювальні речовини (органічні сполуки, зокрема пестициди, важкі метали, радіонукліди);

-є джерелом кисню (в усьому світі болота дають практично стільки ж кисню, як

іліси – 1,6·108 т);

-на болотах ростуть численні лікарські та ягідні рослини;

-живуть водоплавні птахи, бобри, видри та інші численні види, багато з яких перебувають під охороною;

-запобігають замуленню річок затримуючи продукти розпаду;

-є джерелом торфу, який має здатність поглинати воду, чим підтримує водний

баланс, адсорбувати пил, хімічні та бактеріологічні забруднення, тобто діє як очисник, є цінною хімічною сировиною, меліорантом, паливом місцевого значення.

Спустелювання – зниження біологічної продуктивності природних екосистем, яке поділяють на два види:

аридне спустелювання – деградація пустельних та напівпустельних територій, куди входять знеліснення, ерозія, засолення, тощо.

арктичне спустелювання характерне для тундрових і лісотундрових екосистем навколо Південно-Льодовитого океану.

Значна кількість земель виходить із сільськогосподарського вжитку внаслідок розростання міст (урбанізації), яке відбувається в усьому світі.

Забруднення ґрунтів відбувається мінеральними добривами, нафтопродуктами, важкими металами, радіонуклідами, пестицидами.

Деформація літосфери відбувається внаслідок: підтоплення, зсувів, осідання та

інше.

Через порушення, які постійно відбуваються в природній рівновазі, а також впливу техногенних факторів, наприклад, на території Харківської області спостерігається стійке підтоплення значних територій. Як наслідок, маємо непоодинокі факти проявів зсувів в містах, населених пунктах, промислових, аграрних та інших зонах.

У світовому вимірі Україну вважають країною помірних за проявом метеорологічних, гідрогеологічних та інших природних процесів [1]. Однак, за даними [2], протягом 6 років – з 30.01.1997-го по 01.01.2002 рік – на території України виникло 100 надзвичайних ситуацій (НС) геологічного характеру. Найбільша кількість припадає на 1998 рік (42 НС геологічного характеру), в 1997 році виникло 20 НС, в 1999-му - 18 НС, в 2000-му - 6 НС, в 2001-му - 7 НС, в 2002-му - 6 НС.

Найбільша кількість НС геологічного характеру, що виникли протягом 19972002 років, припадає саме на зсуви (65%) і підтоплення (17 %).

Необхідно зазначити, що міста і селища Харківської області мають значну враженість зсувами (рис. 8, 9).

Непоодинокі наслідки проявів процесів підтоплення, як одного з головних факторів розвитку та активізації екзогенних геологічних процесів (ЕГП), що постійно відбуваються на території Харківської області, призвели до втрати міцності верхнього шару порід. Як наслідок, відбувається практично суцільна активізація зсувів.

71

Прикладом в даному разі може слугувати Куп'янськ, інакше кажучи – критична ситуація навколо нього. В межах Куп'янського району Харківської області є ділянки, де збільшення рівня ґрунтових вод практично досягло поверхні землі і, відповідно, склалися умови несумісні з життєдіяльністю людей, як у санітарному відношенні, так і безпеки взагалі.

Якщо вчасно не вжити запобіжних заходів, то на зазначеній території і далі будуть спостерігатися: розвиток підтоплення, активізація зсувів, засолення та приведення не в придатний стан ґрунтів, руйнування будинків та споруд, виникнення масових епідемій через неякісну воду.

Рис. 8

Рис. 9

ІІ. Природні ресурси та їх класифікація.

Земельні, водні, мінеральні ресурси Землі в умовах НТП.

Питома вага різних типів природних ресурсів у природно-ресурсному

72

потенціалі України.

За розрахунками фахівців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України загальна вартість природних ресурсів України за світовими цінами у 1996 р. становила 5002,3 млрд. доларів США. При цьому земельні ресурси складали 72 %, а мінерально-сировинні – 26 % цієї вартості.

На інші природні ресурси припадало майже 2 % загальної вартості. Тому для економіки України земельні і мінерально-сировинні ресурси мають визначальний характер. Це не знижує ролі водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і рослинного світу для створення належних умов життєдіяльності народу України і сталого розвитку держави в цілому.

(Водні ресурси – 0,97 %, рослинний світ – 0,003 %, лісові ресурси – 0,54 %, рекреаційні ресурси – 0,49 %)

Мінерально-сировинні ресурси

Багаті мінерально-сировинні ресурси України обумовили прискорений розвиток гірничо-видобувної і переробної галузей за часів Радянського Союзу. Але родовища поступово відпрацьовувалися, видобування корисних копалин переміщувалося в інші регіони: нафти і газу – до Західного Сибіру, залізничних руд на

–КМА, вугілля – до Казахстану, Воркути і Кузбасу. Україні залишились важкодоступні запаси, освоєння яких стало мало прибутковим, а також величезна гірничо-видобувна галузь зі зношеним обладнанням у якій була зайнята значна частина населення. Все це обумовило як невиправдано великий масштаб гірничовидобувної і переробної галузей, так і значні деформації в цих сферах народного господарства.

Розвиток цих галузей (а разом з ними і геологічної) набув в Україні гіпертрофованого і незбалансованого характеру. Україна продовжує посідати провідні місця щодо інтенсивності експлуатації надр. Вона видобуває стільки ж залізної руди, як сумарно всі країни Західної Європи у 5,4 рази більше виробляють чавуну, у 8,4 рази

–сталі, у 6,5 раз – прокату. В той же час слід зазначити зниження економічної ефективності значної частини мінерально-сировинних ресурсів України у зв'язку із зростанням цін на енергоресурси, ускладненням гірничогеологічних та екологічних умов освоєння родовищ корисних копалин. Обвальне закриття шахт упродовж останніх трьох років у Донбасі, Кривбасі й інших регіонів призводить до критичного рівня видобутку, коли погіршується керування станом надр і знижується безпека (у тому числі і екологічна) видобувних робіт та їх технологічний рівень.

Внаслідок численного закриття шахт та кар’єрів в останні роки набули розвитку небезпечні гідрогеологічні, інженерно геологічні процеси, підтоплення, зсуви, хімічне забруднення ґрунтів, підземних вод та ін.

Земельні ресурси

На сьогодні стан земель України в цілому можна охарактеризувати як незадовільний. Пройшовши фазу потужної індустріалізації (80-ті роки) сільське господарство залишилося екстенсивним. Надмірне техногенне навантаження на земельні ресурси, характерне для періоду інтенсифікації аграрного виробництва, спричинило ерозію екосистем, деградацію базових компонентів агросфери, збіднення арголандшафтів, дегуміфікацію ґрунтів, виснаження земельних ресурсів та інші негативні процеси. Це сталося і внаслідок надмірного залучення до використання в аграрній сфері земельних та водних ресурсів, зростання до критичних рівнів

73

антропогенних навантажень на біосферу, захоплення природоперетворювальною діяльністю, порушення екологічно допустимих співвідношень між ріллею, природними кормовими насадженнями і площами під лісами і водоймами, а також так званою “дикою природою”.

Специфіка землекористування в Україні пов’язана з виключно високим рівнем сільськогосподарського освоєння території і, зокрема, її розораністю, що майже не має аналогів у світі.

Під час земельної реформи в Україні відбулися зміни в землекористуванні внаслідок розпаювання земель (рис. 10).

Цікавими є дані з динаміки розвитку форм власності на землю (рис. 11) та з розподілу сільськогосподарських угідь за формами власності, % (рис.12).

Сучасна структура земельного фонду України наведена на рис. 13.

Рівень розораності всього земельного фонду становить 58 % (у колишньому СРСР – 10 %). Посилюються ерозійні процеси, внесення добрив скоротилося на 78 % (з 1990 р.). Скоротилося внесення органічних добрив внаслідок зменшення поголів’я рогатої худоби, свиней, домашньої птиці. На 37% – ВРХ у порівнянні з 1991 р. Головна проблема в Україні – забруднення сільськогосподарських угідь радіонуклідами – всього 5,7 млн. га. З цієї причини вилучено з сільсьгосподарського обороту 80 тис. га земель (рівень забруднення більше 40 кюрі/ км2). Залишається проблемою забруднення ґрунтів важкими металами. Окремою проблемою є відходи підприємств гірничо-промислового, хімічно-металургійного, машино-будівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового комплексів. Вони складаються в поверхневих сховищах і нагромаджуються в шламонакопичувачах, териконах, золовідвалах тощо (рис. 14-19).

Важливою проблемою вважається також забруднення ґрунтів пестицидами. Таким чином, основними дисбалансами використання земельних ресурсів, що

безпосередньо позначаються на економічному стані більшої частини території України

ізниженні продуктивності сільськогосподарського виробництва, є:

-екстенсивність та розораність земель, що майже не мають аналогів у світі;

-ерозія екосистем;

-деградація базових компонентів агросфери;

-збіднення агроландшафтів;

-дегуміфікація та деформація ґрунтів, їх фізико-хімічна деградація і зниження продуктивності землеробства;

-забруднення сільськогосподарських угідь пестицидами, важкими металами та радіонуклідами;

-виснаження земельних ресурсів;

-зменшення площ потенційно якісних орних земель;

-падіння врожайності основних сільськогосподарських культур.

Водні ресурси Вода є важливим природним ресурсом, який забезпечує функціонування

біосфери, активно використовується практично в усіх видах людської діяльності, а також виконує важливі екологічні функції регулювання клімату, масоенергообміну в навколишньому середовищі.

74

За даними Держводгоспу загальні ресурси прісних вод України становлять 216,8 км3, з них ресурси річкового стоку – 209,8 км3 та об'єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, – 7,0 км3.

У 2007р. із природних водних об'єктів було забрано 16,4 млрд. м3 води (15,4 млрд. м3 прісної та 1 млрд. м3 морської), що на 6,7% більше порівняно з 2006р. та у 2,2 раза менше порівняно з 1990 роком. При транспортуванні втрачено 15% (2,4 млрд. м3) забраної води.

Основними водокористувачами в країні були 15 тис. підприємств, установ та організацій, якими спожито 11,0 млрд. м3 води, що на 0,8 млрд. м3 (на 7,3%) більше порівняно з 2006р., проте у 2,7 раза менше, ніжу 1990 році.

На виробничі потреби підприємств у 2007р. припало 56% (6,2 млрд. м3) всієї використаної води, на побутово-питні потреби – 20% (2,2 млрд. м3), зрошення – 15%

млрд. м3, або на 37,8%), ставково-рибне господарство (на 6,5%, або на 45,0 млн. м3). У той же час, зменшились витрати води на побутово-питні потреби (порівняно з 2006р. на 0,1 млрд. м3, або на 4,6%), сільськогосподарські потреби (на 11 млн. м3, або на 4,5%).

Порівняно з 1990р. обсяги води, направленої на сільськогосподарські потреби, зменшились у 7,2 раза, на зрошення – у 4,3 раза, на виробничі та побутово-питні – відповідно у 2,6 та 2,1 раза, проте на ставково-рибне господарство – зросли в 1,8 раза.

Потреби промисловості задовольнялися також шляхом залучення води в оборотні і повторно-послідовні системи, частка яких у загальному обсязі використання води на виробництво зросла з 81% у 1990р. до 89% у 2007 році. За рахунок цього протягом 2007р. зекономлено 48,9 млрд. м3 свіжої води.

В межах України за статистичними даними з 1990 по 2007 рр.:

-забір води з природних водних об’єктів для використання в розрахунку на одну особу в Україні зменшився з 603 м3 до 229 м3, в м.Києві з 4356 м3 до 288 м3

(додаток 1);

-забір води з підземних джерел також має тенденцію до зменшення, а саме

29083 млн. м3 до 10000 млн. м3; -водовідведення в Україні зменшилося з 19329 млн.м3 до 8579 млн.м3, у

м.Києві з 1014 млн. м3 до 723 млн. м3.

Поверхневі водні ресурси

Характерною для сучасної структури водокористування в межах України є наявність стійких екологічних дисбалансів, обумовлених використанням в областях і регіонах з обмеженою природною кількістю поверхневих вод значних їх об’ємів, що подані ззовні за рахунок зарегулювання рік (Дніпро, Сів. Донець та ін.). До таких

75

регіонів , зокрема, належать: Донбас, Кривбас, Запорізька область, Автономна Республіка Крим тощо.

Аналіз свідчить, що більшість водно-екологічних змін на території України пов’язана з екологічно незбалансованими довготерміновими наслідками водногосподарської діяльності, переважно орієнтованої на першому етапі на максимальне використання корисних властивостей поверхневих водних об’єктів. В той же час недостатньо враховувався зв’язок природних водно-ресурсних систем з поверхневою зоною літосфери, ґрунтами, ландшафтами водних басейнів, атмосферою, а також з процесами водо-енергообміну, що відбуваються в них.

За існуючими оцінками водні ресурси України є незначними – до 1000 м3/рік на одного жителя, тоді як за оцінками ООН достатньою вважається величина на рівні 10000-15000 м3/рік.

Протягом 2007р. у водойми скинуто 3,9 млрд.м3 забруднених стоків проти 3,2 млрд.м3 у 1990р., а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зросла більше, ніж удвічі: з 16% у 1990р. до 43% у 2007 році.

Понад 60% (2,4 млрд.м3) забруднених стоків потрапило у водойми внаслідок недостатнього очищення зворотних вод на очисних спорудах. Решта (1,5 млрд.м3) – надійшла у водойми без будь-якого очищення, що втричі більше, ніж у 1990р. та на 6% (на 79 млн.м3) більше проти 2006 року. Необхідно зазначити, що наявна потужність очисних споруд (7,8 млрд.м3) дозволяла повністю очистити забруднені зворотні води.

Основним чинником, що негативно впливає на сучасний незадовільний стан водних ресурсів України є стала тенденція до за бруднення поверхневих водних об'єктів скиданням від населених пунктів стічних вод усіх видів, які стали одним із головних забруднювачів і засмічувачів водотоків і водойм в Україні. Суттєвою причиною цього є екологічно небезпечне відведення зворотних вод від населених пунктів та господарських об'єктів, тривала експлуатація якого призвела до сталого забруднення річок, водоймищ і морів нашої країни.

У Законі України про загальнодержавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 роки, підписаному Президентом України З березня 2005 p., зазначено: «Сучасний незадовільний стан водних об'єктів показує, що проблеми у сфері охорони вод від забруднення та виснаження не тільки не знайшли вирішення, а й значно загострилися, особливо в останні роки».

Внаслідок значної мінливості техногенних навантажень на річкові басейни рівень хімічного забруднення поверхневих водних ресурсів змінюється в значному діапазоні – від “дуже мало забруднених” до “сильно забруднених” (тобто від II до VI класу відповідно до діючої в Україні Класифікації якості води). Розрахунки на базі критеріїв діючої класифікації свідчать, що 88 % опорних річок мають водноекологічний стан води від “поганого” до “катастрофічного”.

З метою збільшення обсягу водокористування на території України було побудовано дніпровський каскад водосховищ, водосховища на інших річках та 27,5 тис. ставків, що призвело до певної втрати природної проточності, зниженні динаміки водообміну річкових вод, і , внаслідок цього, сталого зростання техногенного забруднення.

Підземні водні ресурси

Головними регіональними наслідками техногенних водно-екологічних дисбалансів підземної гідросфери в останні 30-40 років є:

76

-розвиток стійких джерел та ділянок забруднення водоносних горизонтів відносно захищених від безпосереднього впливу техногенезу;

-регіональний розвиток зон стійкого техногенного підйому рівнів ґрунтового водоносного горизонту (першого від поверхні) з наступним підтопленням значних територій аграрного та селитебного використання;

-зниження інженерно-геологічної стійкості територій центральних та південних районів України, що складені водонестійкими лесами та лесово-суглинистими ґрунтами.

В структурі сучасного процесу забруднення підземних вод на території України можна попередньо виділити 2 рівня:

1)практично суцільне забруднення ґрунтових вод залишками міндобрив, нітратних сполук, пестицидів, важких металів, нафтопродуктів тощо;

2)локальне забруднення перших напірних та більш глибоких горизонтів зони активного водообміну внаслідок прискореної міграції забруднень під впливом експлуатації водозаборів, водосховищ, шахт, тощо.

За різними оцінками площа стійкого забруднення рівнинної підземної гідросфери сягає 2-4 % загальної площі (до 10-12 тис. км3), але його впливом охоплено приблизно до 10-12 % ресурсів прісних підземних вод.

У складі процесів регіонального забруднення підземних вод, як наслідку комплексної дії факторів екологічного техногенного та водного дисбалансів, можна виділити прояв двох головних процесів:

1)переважаючий прояв регіонального зростання мінералізації ґрунтових вод з їх

одночасним забрудненням в межах гірничо-промислових районів, промислово-міських агломерацій (Донбас, Прикарпаття, Присивашшя та ін.).

2) підсилення міграції розчинів з підвищеною мінералізацією з водопутівних шарів при експлуатації глибоких артезіанських горизонтів.

Тривожним є той факт, що забруднення підземних вод має практично незворотній характер внаслідок їх значних об’ємів (більше щорічного об’єму поверхневих вод в 100-150 разів в межах зони активного водообміну) та дуже повільної зміни складу природним шляхом. В той же час за оцінками ВООЗ, ЮНЕСКО й інших міжнародних установ питна вода є головним екологічним ресурсом людства, зважаючи на стійкість його фізико-гігієнічних параметрів та високу природну захищеність від безпосередньо негативного впливу техногенних факторів.

Наведені вище дані та їх аналіз свідчать, що значна водоємкість більшості галузей суспільного господарства України призвела до регіональних перетворень поверхневих і підземних вод водноресурсних систем. Головні екологічні наслідки цього процесу, на нашу думку, пов’язані з порушенням рівноваги в системі “поверхнева та підземна гідросфери – верхня зона літосфери” (в більшості випадків – “вода – мінеральний скелет породи”).

Один із національних екологічних пріоритетів України полягає в екологічному оздоровленні та підтриманні якісного стану водних об'єктів. Воду, що не відповідає вимогам «Державних стандартних правил і норм...», п'є кожний п'ятий житель держави. З 2003 р. 1228 населених пунктів України вже змушені використовувати привізну питну воду [4] Еколого соціальне значення водного фактора за останні роки суттєво зросло і стало основним чинником ризику в більшості міст і районів, який загрожує здоров'ю нації.

77

Тому вирішення проблеми щодо екологічної безпеки водних ресурсів у теперішній час стало одним із головних чинників національної безпеки і є пріоритетним напрямом дій Мінприроди, МОЗ та Ради національної безпеки і оборони України [5].

Заходами з очищення стічних вод серед інших є “біоінженерні споруди” (БІС). «Біоінженерні споруди» (БІС) – споруди, в яких об'єднуються процеси

очищення ґрунтом і гідробіоценозами.

Конструкції БІС забезпечують рух потоку очищуваної води в горизонтальній площині – через зарості макрофітів і в вертикальній – через кореневий шар ґрунтів, насичених мікрофлорою. Площа біоінженерних споруд коливається в межах від декількох сот кв. м до декількох га, потужність біологічно активного шару ґрунтів 1,0- 0,5 м, висота стовпа води в споруді – 0,5-1,5 м. Вищі водні рослини представлені видами з добре розвиненою кореневою системою – очеретом звичайним, рогозом, комишем озерним і іншими.

Унаселених пунктах України автономними очисними спорудами на базі вищої водної рослинності можуть бути охоплені поверхневі стічні води від промвузлів, окремих підприємств, деяких частин територій житлової забудови, особливо на околицях населених пунктів.

Екологічна небезпека для водних об'єктів за межами населених пунктів спричиняється періодичним скидом недостатньо очищених побутово-виробничих стічних вод від очисних біологічних споруд.

Умежах населених пунктів водотоки і водойми забруднюються поверхневими стічними водами — дощовими, сніговими, поливно-мийними — і крім них випадковими і неконтрольованими, що виникають в аварійних ситуаціях: 1) при техногенних аваріях; 2) при гасінні пожеж; 3) при порушеннях режиму роботи мереж відведення побутово-виробничих стічних вод. Поверхневі стічні води надходять в водотоки і водойми населених пунктів як через зосереджені випуски, так і розосереджено поверхневим способом. Через надходження у водні об'єкти в аварійних ситуаціях неочищених побутових стічних вод водотоки і водойми є небезпечними в санітарно-епідеміологічному відношенні. Крім того, неочишені побутові стічні води спонукають у водних об'єктах процеси гниття, які у малих річках і водоймах у межах населених пунктів носять майже хронічний характер.

Для припинення забруднення і засмічення водних об'єктів побутововиробничими і поверхневими стічними водами і для відновлення сприятливого екологічного стану водних об'єктів у населених пунктах України треба змінити екологічно небезпечне водовідведеня на екологічно безпечне стосовно водних об'єктів.

Упорядкування існуючого водовідведення в населених пунктах України необхідно здійснювати з урахуванням обмеженості коштів в умовах перехідного періоду в розвитку України. Види робіт по перевлаштуванню водовідведення дозволяють на перших етапах реалізовувати заходи, що не потребують значних коштів. Для знешкодження значних об'ємів поверхневих стічних вод з територій околиць населених пунктів, промвузлів і окремих підприємств можна створювати дешеві очисні споруди з використанням природних біоценозів.

Крім того, до коректування загальної схеми водовідведення населеного пункту можуть по всіх населених пунктах проводитися роботи по перебудові дощоприймачів

78

в напрямку дообладнання їх осадовими частинами і пристроями для уловлювання плаваючих предметів.

Біоресурси

Україна, завдяки своєму розташуванню, має надзвичайно багату різноманітну біоту, яка з півночі на південь на відносно невеликій території утворює чотири зони: широколистяно-лісову, лісо-степову, степову, присередземноморську.

За орієнтовними підрахунками кількість видів її біоти становить понад 70 тисяч. З них флора – понад 25 тис. видів і фауна 45 тисяч видів. З них до червоної книги України занесено до 511 видів рослин і 382 види тварин.

На Україні поширено понад 3,5 тис. асоціацій рослинних угруповань, що складає національне багатство. Збереження його є обов’язковою умовою сталого розвитку.

На жаль, сьогодні інтенсивна діяльність людини призвела до значної деградації екосистем та глобальних екокриз. В Україні в І столітті н.е. в її теперішніх межах проживало близько 1,5 млн. чоловік, які повністю змінили рослинність лише на кількох відсотках території. Тоді ліси займали не менше 50 % території, степи – 35, болота та плавні – 6, солонці та солончаки – 4 і луки – 1 %. Сьогодні ліси займають 15,6 % з лісосмугами, луки – 8,9, болота та плавні – 3, степи – менше 1 %. За цей час втрачено 150-200 переважно ендемічних (обмежених відносно невеликою областю поширення) видів рослин та тварин, тобто екосистеми зазнали незрівнянно більших втрат, аніж генофонду. Це зумовлює необхідність докорінної зміни існуючої системи використання біоресурсів.

З природних біоресурсів в Україні головну роль відіграють ліси, які займають близько 9 млн. га (без лісових смуг), на другому місці луки – 7,8 млн. га. За багатством біорізноманіття всіх випереджають ліси та степи. Луки, болота, плавні тощо поступаються їм за цим показником у 2,5-3,5 рази.

Більш докладна характеристика біоресурсів розглядатиметься на наступних лекціях.

79

Лекція 6

Нормативно-правові основи охорони біосфери. Конституція України та Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Охорона і раціональне використання водних ресурсів. Охорона атмосфери від промислових забруднень.

Охорона і раціональне використання ґрунтів. Рекультивація земель.

Нормативно-правові основи охорони біосфери перш за все слід розглядати, починаючи з основного Закону нашої держави – Конституції України, що був прийнятий Верховною Радою України в 1996 р.

Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1996, № 30, ст.141).

Розділ І Загальні засади

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед

законом.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права школи.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 66. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Закон України

Про охорону навколишнього природного середовища (Вводиться в дію Постановою ВР № 1268-12 від 26.06.91.

80