Підручник ПВВ

-вирубку деталей низу взуття;

-розкрій деталей верху взуття;

-ділянки по рантовому виготовленню взуття;

-виробництво взуття методом гарячої вулканізації;

-виробництво взуття литтєвим способом;

-лиття низу взуття на литтєвих машинах з поліуретанів, полівінілхлориду, термоеластопластів або інших полімерних матеріалів необхідно розміщати ізольовано від складального конвеєра;

-процеси розмелу відходів з полімерів;

-готування компонентів поліуретанової композиції (підготовче

відділення);

-процес чищення прес-форм литтєвих машин;

-виготовлення силіконових матриць;

-формування верху взуття в силіконових матрицях на установках

ТВЧ.

Розміщення технологічних процесів повинне бути спрямоване на забезпечення запобігання поширення виробничих шкідливих речовин із приміщень із їх більшою концентрацією у приміщення з меншими виділеннями або без них.

У виробничих будинках повинні бути передбачені заходи щодо захисту від шуму відповідно до вимог БНіП по проектуванню захисту від шуму.

При проектуванні виробничих приміщень варто передбачати спеціальні місця для паління, а також підводку гарячої й холодної води для миття рук.

Всі виробничі приміщення повинні мати гладкі безшовні покриття стін і стель, що допускають їхнє вологе прибирання (перхлорвінілове покриття, олійна фарба, лицювальне плитка й ін.).

Покриття підлог виробничих і допоміжних приміщень повинне бути водонепроникним, стійким до механічного впливу, повинне забезпечувати легкість механічного прибирання , мати ухили й стоки для відводу води при вологому збиранні.

Санітарне утримування виробничих приміщень повинне здійснюватися відповідно до "Інструкції із санітарного утримуванню приміщень й устаткуванню виробничих підприємств"

фрезеруванні, шершавленні, взъєрошуванні й ін.), варто проводити за допомогою промислових пилососів або інших механізмів.

При проектуванні виробничих приміщень необхідно передбачати спеціальні приміщення для очищення й миття збиральних машин, обладнавши їхньою відповідною вентиляцією й передбачивши очищення промислових стоків.

80

Приміщення для убудованого розміщення МП

Приміщення для вбудованого розміщення МП передбачаються при проектуванні житлових, громадських, виробничих будинків, багатофункціональних комплексів й інших будівельних об'єктів, розташовуваних у певних, переважно вузлових, точках міської території. Убудоване розміщення застосовується, як правило, для МП площею від 10-15

до 250-300 кв.м.

Приміщення для убудованого розміщення МП розташовуються, як правило, на рівні першого поверху. Можливо також їхнє розміщення (відповідно до діючих норм) у цокольних, підвальних чи верхньому поверхах. Кожний з видів розміщення має свої функціональні переваги й недоліки В місцях з високою концентрацією транспортних потоків приміщення для убудованого розміщення МП можуть займати кілька нижніх поверхів «будинку-носія».

Формування состава МП залежить від місця розташування «будинкуносія», містобудівного рангу прилягаючої території, а також від функціонального призначення «будинку-носія».

На житлових територіях переважаючим типом «будинку-носія» убудованих МП є житлові будинки. Стосовно до будівництва багатоповерхових житлових будинків масових серій вбудовування МП знімає проблему заселення перших поверхів, що не користуються попитом у населення, а також наближає до споживача одержання окремих видів послуг.

До убудованого розміщення підприємств у житлових будинках норми проектування пред'являють досить сурові вимоги. Нормативні параметри повітряного середовища, шуму, вібрації, рівня електромагнітних полів (ЕМП) такі, що без здійснення спеціальних об'ємно-планувальних, конструктивних, інженерно-технічних і технологічних рішень у житлові будинки масових серій можуть вбудовуватися, в основному, підприємства обслуговування невиробничого типу й офіси.

Ряд нормативних обмежень до вбудовування МП у житлові будинки стосується вимог пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних вимог, режиму роботи, організація й розміщення завантажувального, технологічного оснащення.

Сучасні планувальні й інженерні рішення забезпечують можливість вбудовування в житлові будинки також окремих «проблемних» МП (по шуму, вібрації, неприємним запахам й ін.), забезпечуючи дотримання необхідних параметрів житлового середовища. Однак, здійснення таких рішень (наприклад, пристрій підземного завантаження, прокладка через верхні поверхи додаткових вентиляційних каналів й ін.) викликає, як правило, значне загальне подорожчання будівництва.

Розрахунок побутових приміщень

Побутові будівлі промислових підприємств призначені для розміщення

81

в них приміщень обслуговування трудящих: санітарно-побутових, громадські харчування, охорони здоров'я, торгівлі, служби побуту й культури.

Проектування й будівництво побутових приміщень здійснюється відповідно до вимог БНіП 2.09.04-87 «Адміністративні й побутові будівлі».

Система обслуговування містить у собі:

1- об'єкти цехового обслуговування;

2- об'єкти загальнофабричного або заводського значення;

3- об'єкти, що обслуговують кілька підприємств у складі промислового вузла.

Цехове обслуговування передбачає пристрій наступних приміщень: а)санітарно-гігієнічного й побутового призначення (гардеробні, душові,

умивальні, санвузли й т.д.); б) громадського харчування (кімнати прийому їжі, буфети, їдальні);

в) культурного призначення (кімнати відпочинку, психологічного розвантаження, червоні куточки, бібліотеки).

Характеристика основних типів ремонтно-взуттєвих підприємств.

Типи підприємств із ремонту взуття.

Із різновидності діючих підприємств із ремонту взуття практика їх роботи виявила доцільність організації наступних типів підприємств.

1.Великі механізовані підприємства, обладнані конвеєрними лініями, розраховані на щоденний випуск 150-450 пара середнього ремонту взуття. Ці підприємства промислового типу, що обслуговуються сіткою приймальноздавальних пунктів, організовуються у великих містах з населенням понад 100 тис. людей.

При наявності приміщення в них доцільно також організовувати спеціальні відділення по великому ремонті шкіряного взуття, ремонту гумового взуття способом гарячої вулканізації й по фарбуванню взуття.

У залежності від місцезнаходження підприємства й наявності приміщення вирішується також питання про доцільність організації при цьому пункту прийому взуття безпосередньо від населення й видачі відремонтованого взуття.

2.Цехи централізованого ремонту в складі фабрик, індпошиву й ремонту взуття. Механізовані майстерні без конвеєрних ліній, що виконують усі види ремонту взуття,що мають приміщення для прийому замовлення алі обслуговують також й інші ремонтно-взуттєві майстерні, і приймальноздавальні пункти поруч робіт, пов'язаних з використанням обладнання майстерні.

Такі майстерні як правило в містах з населенням від 50 тис. і більше людей, а також у великих районних центрах.

3.Майстерні де працюють 5-6 людей, що мають окремі механізми й пристрої. Звичайно їх організують в містах, великих сільських населених

82

пунктах як у якості самостійних майстерень так й у складі комбінатів побутового обслуговування.

4.Спеціалізовані майстерні з ремонту гумового взуття способом ГВ, литтєвим у спеціалізованій майстерні по фарбуванню ношеного взуття й інших шкіряних виробів.

Робота в них проводитися шляхом розподілу процесів праці між працівниками. Майстерні організовуються у великих містах і розраховані на обслуговування сітки приймально-здавальних пунктів.

5.Малі майстерні де працюють до 3 робітників, що організовуються в невеликих населених пунктах й в інших населених пунктах де відсутні бази для організації більш великих майстерень.

Найбільш ефективним є організація в містах великих механізованих підприємств (фабрик, цехів) з ремонту взуття, по можливості обладнаних конвеєрними лініями. Практика роботи таких підприємств показала, що при повному завантаженні й правильній організації її виробництва продуктивність праці в них підвищується в 2-3 рази в порівнянні з ручною працею при одночасному покращенні якості ремонту.

6.Пункти ремонту взуття типу «хвилинка», де працює одна людина для ремонту мілкого термінового ремонту взуття.

З досвіду роботи ведучих підприємств із ремонту взуття розроблені типові схеми технологічного процесу середнього ремонту взуття на механізованих підприємствах з конвеєрними лініями.

Приймальні пункти з ремонту взуття

Ці пункти можуть бути організовані при ремонтно-взуттєвих майстернях або в окремому приміщенні. В останньому випадку приймальний пункт закріплюється за великою механізованою майстернею якові він обслуговує прийомом взуття в ремонт від населення й видачею відремонтованого взуття замовнику.

Взаємовідносини між подібними приймальними пунктами й майстернею яка їх обслуговує передбачується договором, що заключається відповідними колективами і де повинно бути вказано:

-кількість взуття яку приймальний пункт зобов'язан постачати механічним майстерням по місяцям і днях;

-порядок доставки взуття в майстерню й повернення його в приймальний пункт:

-термін виконання замовлення;

-порядок відповідальності приймального пункту за правильність визначення ремонту;

-порядок відповідальності майстерні за якість виконаного ремонту;

-система обліку кількості взуття.

83

Робота експедиції (сортувальної, диспетчерської)

В обов'язки диспетчерської входити: прийом і збереження взуття, що поступає з прийомного пункту, підбір партій для запуску у виробництво, підбір відремонтованого взуття в партії й відправка його по приймальним пунктах.

Ритмічна робота підприємства в першу чергу залежить від правильної організації диспетчерської служби, так як ця служба являється сполучною ланкою між приймальним пунктом і виробництвом. Вона регулює рівномірне завантаження цехів, контролює правильність оформлення й своєчасного виконання замовлень.

Конвеєрні лінії

На дільницях з ремонту взуття частіше всього застосовують конвеєри типу КТ-6.

Конвеєр КТ-6 - горизонтально-замкнутий, ланцюговий, люльковий, секційний. Довжина 12.8м. і може змінюватись від кількості секцій. Встановлена конвеєрна лінія комплектується набором обладнання для ремонту взуття.

Оптимальна потужність конвеєризованих цехів.

Типовий проект на будівництво механізованого цеху з ремонту взуття з конвеєрною лінією передбачає щоденній випуск 200пара середнього ремонту.

Практика роботи показує, що така потужність являється оптимальною як з крапки зору найбільш ефективного використання обладнання, так і можливості завантаження виробництва на протязі долі. При цьому найбільш доцільним являється також розташування робочих місць при якому виконання усіх виробничих операцій виконується безпосередньо з конвеєра.

Подібна організація виробництва забезпечує найбільш пряме й рівномірне пересування ремонтованого взуття, скорочує година його транспортування, скорочує виробничий цикл ремонтує мого взуття й створює рівномірне завантаження робітників.

Доцільно також організувати запуск взуття на конвеєр безпосередньо йз експедиційного приміщення щоб використати внутрішньо-цеховий транспорт.

Загальна площа приміщення, необхідного для організації цеху, розраховується на щоденний випуск 200пара середнього ремонту взуття складає – 250-300 м2 і розподіляється таким чином:

Приміщення виробничого цеху – 125-150 м2. Приміщення експедиції – 40-50 м2. Приміщення складової – 15-20 м2. Приміщення кімнати відпочинку – 30-40 м2.

Гардероб, санвузол, вентіляціонна камера – 25-30 м2. Слюсарна майстерня – 10 м2.

Окрім середнього ремонту в механізованих майстернях доцільно передбачити (якщо це дозволяє приміщення) спеціальні відділення по великому ремонті взуття(25-30 м2) ремонту взуття методом ГВ(30-40 м2), по фарбуванню шкіряного взуття(15-20 м2).

84

Загальна площа конвеєризованого цеху з перерахованими приміщеннями складає приблизно 320-380 м2.

Випуск взуття середнього ремонту в конвеєризованому цеху можна звільнити до 300-400пар у день при наступному режимі роботи: ремонт верху взуття й ручні підготовчі операції проводяться у дві зміни, а робота на інших операціях в одну зміну при не значному збільшенні кількості робочих занятих на машинах.

Організація й планування виробництва взуття по індивідуальним замовленням населення

Основними постачальниками взуття для населення є взуттєві підприємства. Алі досвід показує що при виготовленні індивідуальних замовлень взуття нестандартної повноти складає близько 94%, а проведень аналіз росту кількості корекції колодок при індивідуальному виготовленні взуття встановив, що більше 86,8% вимагали різних корекцій. При чому в кожній парі колодок виконувалась від 1 до 5 корекцій.

Таким чином,майже 80% замовлень взуття поступає від замовників на ті повноти які рідко або взагалі не буває в магазинах.

Задоволення попиту вище зазначених груп населення взуттям є основним завданням виготовлення її по індивідуальним замовленням.

На підприємствах по індивідуальному виготовлення взуття застосовують наступні форми обслуговування.

Приймання замовлень у стаціонарах.

У стаціонарні салони, приймальні пункти (ательє) здійснюють приймання й видачу замовлень. Ця форма обслуговування населення являється найбільш масова. У стаціонарах є можливість розмістити велику кількість зразків моделей взуття.

Приймання замовлень на підприємствах.

Увизначений час і день приймальники виїжджають на підприємства де і приймають замовлення. Економічно ця форма не вигідна.

Існують дві форми організації виробництва по індивідуальним замовленням:

-централізоване виробництво з сіткою салонів по прийому і видачі замовлень ;

-ательє по індивідуальному виготовленні взуття, де здійснюються приймання, виготовлення і видачу замовлень.

Уательє, де виробництво і обслуговування знаходиться в одному місці, організаційні питання вирішуються простіше чим у централізованому цеху але організація виробництва, вибір моделей і матеріалів обмежений, низька продуктивність праці і ефективність виробництва. Підготовка спеціалістів, що уміють виконувати усі технологічні операції, потребує багато часу. Ательє доцільно створювати для виготовлення особливо легкого взуття по договірним цінам і в не великих населених пунктах.

85

Досвід створення централізованих цехів по виготовленню взуття по замовленню населення показує високу ефективність роботу таких цехів. Виробничий процес централізованого виробництва взуття поділяється на наступні виробничі дільниці:

-склад матеріалів, на якому проводяться прийом та збереження матеріалів, а також підбір виробничих партій матеріалу до розкрою;

-диспетчерська яка здійснює керівництво і контролює ритмічність роботи виробництва, проходження замовлень від приймання до видачі його в ательє, готує первинну документацію;

-колодочна дільниця, здійснює підбір і підгонку колодки;

-розкрійна дільниця, яка здійснює підбір і побудову лекал, розкрій матеріалів на деталі верху;

-комплектувальна дільниця, яка проводить комплектування і контроль якості деталей;

-дільниця складання заготовок, яка здійснює виготовлення заготовок по індивідуальним замовленням, а при їх відсутності виготовляє заготовки без попередніх замовлень;

-складальна дільниця здійснює виготовлення взуття. При складальній дільниці є комплектувальне відділення де комплектують деталі низу, заготовок, фурнітури і колодок.

-вирубочна дільниця здійснює розруб жорстких шкір та їх замінників. При ній є відділення обробки деталей низу;

-комора напівфабрикатів та фурнітури, яка здійснює збереження та видачу їх на виробництві.

Для більш оперативного контролю за проходженням замовлень і створення уніфікованої тари для просування замовлень по всім виробничим дільницям доцільно прийняти єдину виробничу партію в кількості 12 пар.

Для своєчасного визначення дати виготовлення замовлень і конкретного виконавця повинно бути встановлена єдина система маркування. Деталі верху, шкір підкладку , бирки і колодки маркують єдиним шифром . Оперативне планування виробництва по індивідуальному виготовленню взуття складається

ворганізації і забезпеченні виконання договірних відносин з замовником, забезпеченні ритмічної роботи підприємства при найбільш ефективному використанні ресурсів.

До найважливіших завдань цехового оперативного планування відносяться наступні:

розрахунок нормативів , що забезпечують ритмічну роботу всіх дільниць ; деталізація планових завдань по дільницям; розрахунок і встановлення календарних графіків , що визначають порядок,

послідовність і терміни виготовлення замовлень на визначенні стадії виробництва; розрахунок і встановлення завдань на випуск товарів;

планування підготовки виробництва (здійснюється при впровадженні у виробництво нових моделей взуття).

86

Нормативи трудомісткості : нерівномірне надходження замовлень по кількості і асортименту значно заважає оперативному плануванні виробництва.

Щоб забезпечити високо продуктивну працю на всіх дільницях необхідно розрахувати нормативи трудомісткості на всі види і моделі взуття не тільки в цілому, але і по кожному технологічному процесу чи по бригадам.

Наявність нормативів трудомісткості дає можливість диспетчерам вже при запуску визначити напруженість даного завдання і прийняти необхідні рішення по завантаженню потужності. По показнику трудомісткості можна більш справедливо оцінити вклад кожної бригади, дільниці і цеху. По цьому показнику можна визначити продуктивність праці.

Деталізація планових завдань полягає у видачі кожного дня завдання салонам по прийому замовлень у асортиментів ( виходячи із наявності колодок, матеріалів і виробничих потужностей) та видачі кожного дня завдань дільницям для нового завантаження потужностей.

У завданні салонам повинно бути визначено скільки замовлень може бути прийнято з виконанням на один день ( вони не повинні перевищувати виробничої потужності цеху за день ). Необхідно указати на які види взуття встановленні обмеження по прийому замовлень і по яким причинам.

Графік руху замовлень . Централізація виробників по індивідуальному виготовлені взуття з розгалуженою сіткою салонів по прийому та видачею замовлень забезпечує більш високу ефективність роботи з порівнянням з ательє, де всі роботи виконуються на місці, часто без розподілу праці.

Щоб впорядкувати це питання, необхідно визначити час за який кожна дільниця повинна забезпечити виконання визначеного переліку робіт. Час виконання роботи залежить від величини виробничої партії і від часу витраченого на виготовлення взуття, на його сушіння, вистою та транспортування. Днем початку руху замовлень визначається робочий день що слідує за днем прийому замовлень. Для контролю руху замовлень розробляють графік, в якому вказують максимальний час (у днях) для виконання визначених операцій. Виходячи з графіку руху замовлень встановлюється термін виконання замовлень .

Розрахунок і встановлення завдання на випуск взуття. В умовах нерівномірного надходження замовлень виготовлення взуття без попередніх замовлень грає важливу роль як для регулювання завантаження робітників і потужностей , так і для раціонального використання шкір матеріалів і підвищення ефективності виробництва. Наявність замовлень в асортименті визначає запуск у виробництва взуття без попередніх заяв. Яке взуття запускати у виробництво визначають приймальники салонів .

Два рази на місць вони надають у диспетчерську заявки на взуття в яких вказують номери моделей , матеріал підошви і розміри. Диспетчерська складає завдання дільницям в залежність від наявності замовлень и його асортименту, видає завдання на виготовлення взуття без попереднього замовлення з урахуванням замовлень в салоні. Якщо ці замовлення не забезпечують повне завантаження потужностей або замовлення перевищують можливості що є в

87

наявності, то рішення приймають фахівці цеху. Вони мають право запуску в місяць без замовлень не більше 60 пар однієї моделі. Такий порядок забезпечує випуск взуття, яке користується попитом.

Встановлення усім дільницям планового завдання розрахованого в умовних парах і наявність замовлень салонів дає можливість чітко визначити кількість і асортимент взуття яке необхідно додатково запустити у виробництво, щоб повністю завантажити обладнання цеху.

Якість обслуговування залежить від рівня організації прийому замовлень. Прийом та видачу замовлень здійснюють у стаціонарних ательє. Організовуючи прийом і видачу замовлень, необхідно враховувати розміщування сітки приймальних пунктів , кількість приймальників, режим роботи і потребу в послугах, а також умови мінімальних витрат часу замовникам і високої культури обслуговування.

Прийом замовлень є перше, а видача замовлень останньою технологічною операцією при індивідуальному виготовленні взуття. Від якісного виконання цих технологічних операцій , особливо першої , багато залежить якість виробів.

На стадії прийомом замовлень вирішуються такі питання як вибір моделей , фасону і кольору, визначення параметрів майбутнього взуття. Досвід показав, що біля 35% відмовлень від виконаних замовлень пов’язана з не правильним зняттям мірок , а 21% - з помилковим вибором моделей. Ці операції вимагають від приймальника і робітника який знімає мірки професійного вміння. Проведення цих операцій в великій мірі визначає і виконання плану реалізації побутових послуг, а також настрій замовника і його бажання знову прийти в дане ательє.

Приймальник повинен знати анатомію стопи, напрям моди, основи конструювання, технології виготовлення взуття, бухгалтерській облік, а також чисельні прейскуранти. Прийом замовлень здійснюється по зразкам, що знаходяться у ательє.

При вибору моделі приймальник зобов'язаний дати замовнику кваліфіковану консультацію.

Приймальник консультує замовника при виборі моделі і фасону взуття, знімає мірки, визначає артикул і вартість замовлення , виписує квитанції , забезпечує щоб замовлення було виконане в установлений термін, а у випадках зриву терміну попередження замовника.

Приймальник також перевіряє якість готових замовлень і їх відповідність даним квитанції , веде облік надходження і видачі замовлень, звітує про рух замовлень, грошових коштів і виконання плану реалізації замовлень.

Складське господарство.

Структура підприємства.

Основними цехами підприємства являється:

-розкрійний;

-вирубочний:

88

-складання заготівок взуття;

-складання взуття.

Для забезпечення підприємства допоміжними матеріалами можуть передбачатись цехи:

-приготування резинових сумішей;

-техніко-хімічний

-експериментально-технологічний.

Згідно структури управління підприємство може мати відділи:

-головного механіка;

-головного енергетика;

-виробничо-технічний;

-конструкторське бюро;

-плановий (планово-виробничий);

-організації праці і заробітної плати;

-технічного контролю;

-головну бухгалтерію;

-фінансовий відділ;

-постачання і збуту;

-відділ кадрів;

-охорони праці і техніки безпеки;

-юридичний;

-перший відділ (спецвідділ) і інші по необхідності.

Склад — це спеціальне стаціонарне або рухоме приміщення, вмістище або інше місце зосередження матеріальних цінностей. Він забезпечує необхідний ступінь їх збереженості, як правило, обладнаний власними або обслуговується залученими засобами механізації (автоматизації) робіт. Складську мережу класифікують за різними ознаками. За видом виконуваних функцій склади поділяють на сортувально-розподільчі, транзитно-перевалочні і накопичувальні.

На підприємствах для створення нормальних умов роботи облаштовуються склади;

-шкіряних матеріалів, замінників і формованих деталей для деталей низу взуття:

-шкіряних матеріалів і текстилю для деталей верху взуття:

-склад готового взуття.

Для проміжного збереження комплектів крою, деталей низу і заготовок передбачається центральний пункт комплектування.

На складах, напівфабрикати і взуття зберігають у спеціальній тарі, що встановлюється на стелажах або складують на полки, піддони.

Площі складів повинні відповідати нормам запасу збереження матеріалів, що приведені у таблиці.

Обладнання для зберігання штучних і затарених матеріалів та виробів включає різні типи універсальних і спеціалізованих стелажів. Стелажі являють собою металоконструкції із сортового прокату чи гнучких профілів різного

89