§ 4. Особливості правового статусу відокремлених підрозділів у сфері господарювання

ГК вперше на законодавчому рівні визнав суб'єктами гос­подарювання відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій (ч. 2 ст. 55 ГК). Особливості їх правового статусу визначені, головним чином, ст. 132 ГК, згідно з якою відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій, як суб'єкти господарювання, здійснюють свою діяльність від імені цих господарських орга­нізацій без статусу юридичної особи.

Крім того, окремі положення щодо правового статусу відок­ремлених підрозділів містяться в статтях 3, 55, 58, 64, 133, 138 та інших статтях ГК.

Частина 2 ст. 132 ГК визначає види структурних одиниць: філії, представництва, відділення та інші структурні підрозді­ли. Всі вони наділяються частиною майна господарських орган­ізацій, здійснюючи щодо цього майна право оперативного ви­користання чи інше речове право, передбачене законом.

Звертає на себе увагу непослідовність законодавця у фор­мулюванні назви права оперативного використання майна: у частинах 2 та 5 ст. 55 ГК воно називається «оперативно-гос­подарське використання майна», тоді як в інших статтях Ко­дексу — «оперативне використання майна».

Ще один аспект, на який варто звернути увагу: положення ч. 2 ст. 132 ГК допускають можливість здійснення структур­ними одиницями щодо майна, яким їх наділила господарська організація, не лише права оперативного використання майна, але й іншого речового права, передбаченого законом. Всі інші статті ГК встановлюють лише право оперативного викорис­тання майна, чим, на наш погляд, обмежують майнові права як господарської організації, так і її структурних одиниць.

Уявляється, що подібні розходження як в термінології май­нових прав відокремлених підрозділів, так і в їх обсязі мають бути усунені шляхом застосування єдиного терміну — «опера­тивне використання майна», а обсяг майнових прав повинен включати й інші, крім оперативного використання, права (орен­ди, користування тощо).

Структурні одиниці можуть мати рахунок (рахунки) в уста­новах банку.

Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи гос­подарської організації діють на підставі положення, затверд­женого цією організацією.

РОЗДІЛ III

Майнова основа господарювання

Глава 10

Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання

§ 1. Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його придбан­ня (формування), використання і вибуття; в) порядок звер­нення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарюван­ня, на якій базується їх господарська діяльність, відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, — право господарського відання, право опера­тивного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкривають подальші статті ГК.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюва­тися також на основі інших речових прав (в Розділі II Книги третьої Цивільного кодексу України вони називаються речо­вими правами на чуже майно), до яких відносяться, зокрема, права володіння, права користування.

Право володіння чужим майном виникає на підставі дого­вору з власником або особою, якій майно було передане влас­ником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦК).

- 166 -

- 167 -

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ре­сурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч. 1 ст. 401 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухо­мим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електро­передачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачан­ня, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК).

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених в ч. 1 ст. 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна. Отже ч. 2 ст. 133 ГК передбачає можливість визначення інших прав, які відно­сяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є, на нашу думку, право оренди цілісного майнового комп­лексу державного (комунального) підприємства або його струк­турного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення на його (майна) основі цим суб'єктом самостійного господа­рювання.

До прав, щодо яких йдеться в ч. 2 ст. 133 ГК, можна відне­сти іпотеку (заставу).

У ч. З ст. 133 ГК вміщені положення, що за своїм змістом перекликаються зі змістом статей 55, 132 і 138 ГК щодо опе­ративного використання майна, і встановлюють, що здійсню­вати господарську діяльність на основі зазначеного права мо­жуть лише суб'єкти господарювання, які не мають статусу юридичної особи. Це відокремлені підрозділи (структурні оди­ниці) господарської організації, які реалізують свою госпо­дарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарсь­кою організацією, до складу якої вони входять.

Як встановлено в ч. З ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і госпо­дарювання. Це положення знайшло свій розвиток в ч. 4 ст. 133 ГК, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечуєть­ся незалежно від того, про яке право йде мова — чи то про право власності, чи про інші речові права.