24. Теорія хвиль демократизації с. Гантінгтона

Процес демократизації відбувається нерівномірно- з припливами і відпливами.Американський політолог Гантінгтон розвинув концепцію "хвиль демократизації” . В цій праці підкреслюється хвилеподібний і глобальний характер демократичних змін. Перша хвиля демократизації (1820—1926) означала поширення парламентаризму, багатопартійних систем і загального виборчого права, насамперед у країнах Західної Європи та Північної Америки. Зворотна хвиля (1926—1942) принесла тоталітаризм у різних його формах: фашизм, сталінізм, нацизм і повернення низки країн до авторитарного правління. У період першої хвилі налічувалось 29 демократій, у період зворотної хвилі 12 країн відійшли від демократії. Друга хвиля демократизації (1942—1962) характеризувалася перемогою над фашизмом, антиколоніальним рухом і розвалом колоніальної системи, модернізацією країн, що звільнились від колоніальної залежності, включно з процесом цілковитої демократизації у деяких з них. У той час існувало 36 демократій. Зворотна хвиля (I960—1976) означала встановлення авторитарних диктатур у низці країн. Від демократій відійшли 6 країн. Третя хвиля демократизації (розпочалася у 1975 р. і триває дотепер) ознаменувалася падінням авторитарних режимів у Греції, Португалії, Іспанії (відповідно 1974, 1975, 1977 рр. ). Потім вона охопила Латинську Америку та низку країн Азії. Тут на шлях демократії стали Домініканська Республіка, Гондурас, Перу, Туреччина, Філіппіни, Південна Корея. Нарешті черга дійшла до країн радянського блоку. Комуністичні режими зазнали краху спочатку в Південній та Центрально-Східній Європі, а потім в республіках Радянського Союзу. І хоч деякі дослідники висловлюють думку про настання спаду третьої хвилі демократизації, у більшості країн, котрі покінчили з недемократичним розвитком після 1974 p., демократія все ж таки досягла значних успіхів. У цей період існувало приблизно 40 демократій, а 4—5 країн відійшли від неї. С. Хантінгтон виокремлює два важливі моменти. По-перше, демократія не обов’язково вирішує проблеми суспільної нерівності, корупції, неефективності, несправедливості й некомпетентного прийняття рішень. Однак вона забезпечує інституціональні умови, котрі дозволяють гарантувати свободу індивіда, захищати його від масових порушень прав людини.

Демократія – це засіб проти тиранії, і саме через те, вважає С. Хантінгтон, вона дає людям шанс вирішувати й інші соціальні проблеми.

25. Учасники/автори/актори міжнародних відносин.

Складність міжнародних відносин пов'язана з величезною кількістю учасників міжнародних відносин, що призводить до формування досить складної структури їх взаємодій. Поняття "учасник" є одним із найважливіших у теорії міжнародних відносин, оскільки воно виражає узагальнену характеристику суспільних одиниць, що їх практично здійснюють. У теорії міжнародних відносин поширена класифікація, що ділить учасників міжнародних відносин на державних та недержавних. Серед недержавних учасників міжнародних відносин виділяють міжурядові організації (МПО), неурядові організації (НУО), транснаціональні корпорації (ТНК) та інші громадські сили та рухи, що діють на світовій арені. «Автор» це будь-яка особа, яка бере активну участь, відіграє важливу роль, пишуть Ф. Брайар і М.-Р. Джалілі. У сфері міжнародних відносин, підкреслюють вони, під автором слід розуміти будь-який авторитет, будь-яку організацію, будь-яку групу і навіть будь-якого індивіда, здатного грати певну роль, впливати. Практично тотожним за змістом є поняття "актор", яке найчастіше вживають західні дослідники міжнародних відносин: Дж. Розенау, Дж. Догерті, Б. Рассет, X. Стар. "учасник" або "актор" -- це термін, яким у науці про міжнародні відносини прийнято називати суб'єктів, тих, хто діє і взаємодіє на світовій арені. При цьому термін "актор" дуже зручний, бо він всеохоплюючий, акцентує увагу на поведінці і допомагає зрозуміти, чому різні суб'єкти відіграють різні ролі у міжнародних відносинах. варто погодитися з точкою зору відомого французького юриста Бернара Жак'є, що треба виділяти дві категорії або групи суб'єктів (акторів, учасників) міжнародних відносин. З одного боку це держави, як традиційні, первинні й центральні міжнародні актори, що повністю відповідає вузькій концепції міжнародних відносин. З другого - нові суб'єкти, які з'явилися пізніше й існування яких виправдано широкою концепцією міжнародних відносин. До цієї групи треба віднести міжурядові міжнародні організації, міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації. національно-визвольні, сепаратистські та ірредентистські рухи, мафіозні групи, терористичні організації, а також окремих індивідів

26. Системний підхід: статичний вираз.

Поняття системи широко використовується представниками самих різних теоретичних напрямів і шкіл в науці про міжнародні відносини. Його загальновизнаною перевагою є те, що він дає можливість представити об'єкт вивчення в його єдності і цілісності і ,отже, допомагає виявити закономірності функціонування міжнародної системи. Розглянемо метод системного аналізу в його статичному вимірюванні стосовно вивчення зовнішньої політики держави. Статичне вимірювання включає аналіз «детермінант», «чинників» і «змінних».Р.Боськ в свої роботі «Соціологія миру» представляє потенціал держави як сукупність ресурсів, які воно має в своєму розпорядженні для досягнення своєї мети, що складається з двох видів чинників: фізичних і духовних. Фізичні чинники включають наступні елементи: Простір, Населення (демографічна потужність), Економіка, Тип політичного режиму і його ідеології, Стратегічне положення в міжнародній системі. Вказані чинники складають сукупність незалежних змінних, що впливають на зовнішню політику держав, досліджуючи які, можна прогнозувати її зміни.

27. Системний підхід: динамічний вираз

Аналіз процесу прийнята рішень (ППР) є динамічним вимірюванням системного аналізу міжнародної політики. Даний процес є той «фільтр», через який сукупність чинників, що впливають на зовнішню політику, переглядається особою , що ухвалює рішення (ОУР). Класичний підхід до аналізу ППР, включає два основні етапи дослідження. На першому етапі визначаються головні особи, що ухвалюють рішення і описується роль кожного з них. При цьому враховується, що кожний з них має штат радників, що володіють повноваженнями запрошувати будь-яку необхідну ним інформацію в тому або іншому державному відомстві. На наступному етапі проводиться аналіз політичних переваг ОУР з урахуванням їх світогляду, досвіду, політичних поглядів, стилю керівництва. Важливу роль зіграли роботи Р. Снайдера, X. Брука, М.Р. Джалілі, узагальнюючи методи аналізу ППР, виділяють чотири основні підходи. Перший – модель раціонального вибору, рішення здійснюється єдиним і раціонально мислячим лідером на основі національного інтересу. В рамках другого підходу передбачається, що рішення ухвалюється під впливом сукупності урядових структур. У третій моделі рішення розглядається як результат торгу - складної гри між членами урядового апарату. Кожен представник має свої уявлення про пріоритети зовнішньої політики держави. При четвертому підході,будучи не в змозі оцінити наслідки того або іншого вибору, їм доводиться розділяти проблеми між членами урядового апарату.