3. Становлення, основні етапи, напрямки та школи економічної теорії.

Економічні знання сягають дохристиянської доби, їхнє коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Греції й Риму і ще давніших часів.

Античність – спроби вивчення окремих сторін економічних процесів. Досліджували проблеми ведення домашнього господарства, торгівлі, багатства, податків, розподілу землі.

Ксенофонт (430 – 355 до н.е.) – уперше ввів термін “oiconomia“, вважаючи її наукою про господарство, управління домом і майном.

Арістотель (384 – 322 до н.е.) розділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення людських потреб) і хремастику (від “хрема“ - майно, володіння; мистецтво наживати достаток або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства).

Економічні погляди Арістотеля та його сучасників відображали натуральні системи господарства. Це лише передісторія економічної науки.

1).Першим напрямом в історії економічної науки був меркантилізм (від італ. “мерканте“ – торговець, купець).

Меркантилісти були теоретиками сфери обігу. Основне джерело багатства нації – вдала торгівля ( за принципом «багато продавати, мало купувати»).

На першому етапі свого розвитку (15–поч.16ст.) меркантилізм ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни та за обмеження імпорту.

Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, виступали за досягнення позитивного торговельного балансу через розвиток національного виробництва та вивезення частини товарів за кордон, за посилення ролі держави.

А.Монкретьєн (франц.) – “Трактат політичної економії“ (1615).Термін “політична економія” – “мистецтво державного управління господарством“.

У період становлення і розвитку промисловості (кін.16-поч.17ст. – зародження промислової буржуазії) на зміну меркантилізму приходить класична політична економія (розвивалась до 1-ої пол.19ст.). Її засновники – У.Петті (Англ.), П.Буагільбер (Фр.) – започаткували теорію трудової вартості.

2). У Франції відгалуженням класичної школи був фізіократизм (“фізіократія“ (грец.) – влада природи). Праця Ф.Кене (1694-1774) “Економічна таблиця“ (1758) є геніальною спробою вперше розглянути процес відтворення сукупного продукту нації, здійснити кількісний макроекономічний аналіз натуральних та грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві.

Фізіократи перенесли акцент досліджень безпосередньо на природу і виробництво. Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, але лише одна його галузь – сільське господарство, де багатство виникає природнім шляхом і виглядає як дар природи.

Промисловість, транспорт і торгівлю фізіократи вважали безплідними сферами, а працю робітників і підприємців у цих сферах – лише як таку, що покривала витрати на їхнє існування і не є прибутковою для суспільства.

3). Найвище досягнення класичної політичної економії – праці А.Сміта (“Дослідження про природу і причини багатства народів”, 1776) та Д.Рікардо (“Засади політичної економії та оподаткування”, 1817).

Класична політична економія зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва та на вивченні його об’єктивних закономірностей.

• класики започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність є єдиним джерелом вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення;

• вперше висунули проблему економічних законів, досліджували їх механізм дії, необхідність використання у господарській практиці та політиці;

• ринок вони розглядали як саморегульовану систему, що “невидимою рукою” ефективно розподіляє ресурси: “Коли людина діє із власної вигоди, що природньо, то це неминуче приводить її до того, що вона віддає переваги тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству”;

• згідно з висновком А.Сміта ринкова економіка за умов конкуренції забезпечує найкращий результат, а держава не повинна втручатися у економічні процеси, але вона мусить захищати конкуренцію, не допускаючи її обмеження, а також створювати сприятливі умови для виробництва, розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв’язок.

4). У 50-х рр. 19 ст. на базі класичної політичної економії, соціалістичних ідей та філософської діалектики сформувався марксистський напрям (нім.вчені Ф.Енгельс та К.Маркс (“Капітал“ 1т.– 1867р.).

Марксисти досліджували систему економічних відносин з класових позицій, а саме, з позицій робітничого класу.

Продовжуючи дослідження теорії трудової вартості, К.Маркс і Ф.Енгельс зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, відтворення, економічних криз, земельної ренти.

Однак положення марксизму про заперечення приватної власності та ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, неминучість краху ринкової економіки не мали належної наукової обґрунтованості і не знайшли практичного підтвердження.

5). У середині 19ст. виникає і у 70-ті рр. набуває поширення новий напрям політичної економії – маржиналізм:

1.Австрійська школа граничної корисності (суб’єктивно-психологічний напрям – Менгер, Візер). Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару, на відміну від класичної школи, визначається не витратами, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів.

Маржинальний підхід ґрунтувався на тому, що цінність товарів встановлюється не у виробництві, а у сфері обігу, а саме, суб’єктивно-психологічними особливостями сприйняття цінності товару покупцем.

Закон спадної граничної корисності: кожна наступна одиниця товару приносить щораз меншу корисність для споживача.

Маржиналісти повністю заперечували теорію трудової вартості, вважаючи основою ціноутворення суб’єктивну корисність.

2.Кембриджська школа (Маршал, “Принципи політичної економії”, 1890 – термін Economics):

- мікроекономічний аналіз;

- функціональний аналіз економічних явищ замість причинно-наслідкового (ціна є рівноважна функціональних залежностей попиту і пропозиції);

- застосування математичного апарату.

3.Американська школа (Кларк): теорія граничної продуктивності (у процесі виробництва простежується спадна продуктивність праці і капіталу).

Отже, в останній чверті 19 ст. – на початку 20 ст. – сформувався неокласичний напрям, основними теоретичними засадами якого є:

- мікроекономічний аналіз;

- маржиналізм;

- дослідження загальноекономічної рівноваги;

- економічна теорія як наука про раціональну господарську діяльність, де сукупність мікроекономічних суб’єктів дбають про максимізацію доходів і мінімізацію витрат.

6). Ще один напрям західної економічної думки цього періоду – історична школа політичної економії (Нім.–2 пол.19ст.).

Представники цієї школи (Шмоллер, Зомбарт, Вебер) вважали, що політична економія не вивчає економічні закони, а описує конкретні історичні форми господарювання у країні. Вони відмовились від цілісної абстрактної економічної теорії, заперечуючи універсальний характер економічних законів і підмінили її історією національної економіки. Економічне життя країни, на їх думку, регульоване не універсальним механізмом ринку, а специфічними історично зумовленими інститутами, серед яких вирішальну роль відіграє держава.

7). Ще один напрям економічних досліджень зародився в кінці 19ст.– інституціоналізм на базі історичної школи.

Цей напрям основне значення приділяв аналізу ролі інститутів в ухваленні економічних рішень та в економічній діяльності.

До інститутів його прихильники відносять конкуренцію, профспілки, податки, державу, корпорації, сталий спосіб мислення, юридичні норми, тощо, а економіку розглядають як систему відносин між суб’єктами господарювання, що формується під впливом економічних і неекономічних чинників. Представники цього напрямку (Гелбрейт, Арон, Веблен) виступали за соціологізацію економічної теорії. Основним економічним інститутом, на їх думку, є держава, що проводить активну соціальну політику, застосовує індикативне планування та регулювання господарського життя.

8). У 30-х рр. 20ст. виникла одна з провідних течій сучасної економічної теорії – кейнсіанство. Засновником цієї теорії є видатний англійський економіст Дж.Кейнс (1883–1946) – “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей“ (1936).

Дж.Кейнс та його прихильники:

• обґрунтували потребу державного регулювання економіки;

• напротивагу традиційному мікроекономічному аналізу ввели в економічну теорію макроекономічний аналіз, з позицій якого досліджували кількісні функціональні залежності в економіці таких сукупних економічних величин, як ВВП і національний дохід, інвестиції і зайнятість населення, споживання і заощадження;

• змістили увагу з проблеми пропозиції ресурсів на проблему ефективного попиту.

Основні напрямки та школи в економічній теорії.

Всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири напрями: новітній неокласичний, неокейнсіанський, неоінституційний та неокласичний синтез.

1).Найважливіші напрями “новітньої“ неокласичної концепції: неолібералізм (Мізес, Гаєк); монетаризм (Фрідман); економіка пропозиції (Лафер); теорія раціональних сподівань (Лукас).

2). Неокейнсіанство – обстоює необхідність державного регулювання сукупного попиту в органічному взаємозв’язку з пропозицією і доходами (політика доходів).

3). Неоінституціоналізм: основою економічного розвитку в постіндустріальному суспільстві вважає людину, а метою економічної системи – всебічний розвиток людини (21 ст. – століття людини; “нова інституційна економіка” – Коуз, Норт).

4). Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція (Семюелсон, Гікс).

Залежно від стану економіки необхідно застосовувати кейнсіанські або неокласичні рецепти впливу на економіку:

• розглядають сучасну економічну систему як змішану

• не абсолютизують регулятивного впливу ринку на економіку

• визнають ситуативну ефективність різних методів державного впливу на неї.

Внесок українських вчених у розвиток економічної науки.

1). Михайло Балудянський (1769-1847) – перший укр. професійний економіст, перший ректор Петербурзького університету:

• істотно вплинув на економічну концепцію програми декабристів;

• створив “економічну систему“, у якій обґрунтував основні принципи розбудови національної економіки з позицій вільних ринкових відносин.

2). Іван Вернадський (1821-1884) – професор Київського університету, батько знаменитого природознавця. У 1849 р. захистив докторську дисертацію, присвячену аналізові італійської економічної літератури.

• критично оцінював утопічні теорії “общинного соціалізму“ Герцена і Чернишевського;

• видавав журнал “Экономический указатель“, де критикував кріпосницькі та доринкові форми виробництва, велику поміщицьку земельну власність;

• був противником втручання держави в економіку, тобто прихильником вільної конкуренції, не сприймав комуністичних ідей.

3). Микола Зібер (1844-1888), досліджував первісну культуру, захистив дисертацію про еволюцію теорії вартості від Д.Рікардо до К.Маркса.

За посередництвом М.Зібера з економічною теорією марксизму ознайомилися Г.Плеханов та інші російські соціал-демократи.

4). Сергій Подолинський (1850-1891) – засновник екологічної парадигми сучасної економічної науки (“Праця людини та її відношення до розподілу енергії“ (1880)).

Здійснив еколого-економічне відкриття: за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не тільки поглинати, а й зберігати і нагромаджувати енергію.

5). Михайло Туган-Барановський (1865-1919):

• обґрунтував можливості синтезу трудової теорії вартості та концепції граничної корисності

• зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічної доктрини марксизму, економічних концепцій російського народництва

• світове визнання – за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розроблення концепції економічної кон’юнктури.

6). Євген Слуцький (1880-1948) зробив вагомий внесок у розвиток економіко-математичних методів в економічній науці:

• “До теорії збалансованого бюджету споживача” (1915 р.– в Італ.);

• відомі амер. Дж.Хікс і Р.Ален визнали, що свої теорії вони створили на базі ідей Є.Слуцького, зазначивши великий влив його праць на розвиток економетрики;

• вперше у світовій літературі наголосив на потребі створення нової науки, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов – праксеології.

Філософія економічної науки.

Можна виокремити три філософські концепції: класична (ліберальна), кейнсіанська, марксистська. Вони відрізняються між собою різним баченням того, як можна побудувати ефективну і стабільну економічну систему. Основними елементами такої побудови є:

• тип і форма власності

• спосіб досягнення рівноваги (збалансованості) економіки

• спосіб розподілу виготовлених життєвих благ.

1). Класична концепція (нині – лібералізм). А.Сміт, Д. Рікардо.

- основний постулат – тільки приватна власність ефективна;

- ринок є природною умовою функціонування і розвитку економіки, він створює найліпші умови для економічного зростання;

- ринковий механізм – єдиний ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість иа стабільність;

- державне втручання в економіку повинно бути мінімальним (порушення економічної рівноваги і зниження ефективності зумовлене не хибами ринкового механізму, а втручанням держави в економіку):

- ефективністю економіки не можна жертвувати заради рівності людей:

• ринковий механізм забезпечує справедливий розподіл доходів;

• нерівність у розподілі є неодмінною умовою ефективної економіки, оскільки стимулює людей до напруженої праці;

• навпаки ж, рівність у доходах підриває економічні стимули до праці, а, отже, зменшує обсяг національного виробництва;

• виступають проти перерозподілу доходів через податки і трансфери біднішим родинам;

• найбільше, що суспільство може зробити у сфері перерозподілу доходів – це пенсії для людей похилого віку та допомога безробітним.

2). Кейнсіанська концепція. Дж.М. Кейнс “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936).

- виступав за змішану економіку, у якій є місце різним формам власності (хоча приватна власність і є високоефективною, однак й інші форми власності, у т.ч. державна, можуть бути також ефективними);

- заперечував наявність у ринковій системі автоматичного механізму, який би забезпечував збалансованість, стабільність і повну зайнятість ресурсів;

- обгрунтував неминучість державного регулювання економіки (основна рекомендація урядові – збільшувати державні видатки, що збільшить виробництво і поверне безробітних на робочі місця);

- кейнсіанство грунтується на тому, що національне виробництво й рівень зайнятості визначаються сукупним попитом (якщо він недостатній, то обсяг національного виробництва зменшується, а зайнятість знижується), тому для збільшення сукупного попиту треба перерозподіляти доходи в інтересах бідніших соціальних груп; це стимулюватиме сукупний попит, а, отже, й національне виробництво.

3). Марксистська концепція.

- ринкова економіка та й інші, що грунтуються на приватній власності, неефективні, є втіленням хаосу і нерівності;

- приватна власність – результат експлуатації найманої праці;

- ринковий механізм – неспроможний забезпечити збалансованість національної економіки, він генерує економічні цикли і кризи;

- державна власність – основа справедливого ладу;

- через централізоване державне планування можна створити найефективнішу економічну систему (на найвищому рівні координації економіки ухвалюють план розвитку народного господарства, а також те, які блага і для кого виробляти; цей план передають і деталізують по щаблях ієрархічної державної драбини на нижчі рівні аж до окремих підприємств);

- виступають за зрівняльний характер розподілу та економічну рівність людей (усі люди повинні мати однаковий рівень споживання).