Економічна думка

Вивчення відомих джерел свідчить про те, що не збереглися (або не знайшли) староєгипетські зводи законів, подібно до Законів Хаммурапі. Проте є деякі відомості про господарське і соціальне життя в Єгипті: "Указ царя Неферіркара із Абідоса" (XXV ст. до н. е.), "Поученіє Гераклеопольського царя своєму сину Мерікара" (XXII ст. до н. е.) та ін.

У Стародавньому царстві визначалися правові та приватновласницькі відносини, що становили основу економічних зв'язків. Головну увагу в "Поученії" приділено організації бюрократичного апарату управління, правилам управління господарством, знання яких для правителя важливе так, як і будь-яка інша сфера мистецтва. Якісну працю чиновника стосовно обліку матеріальних і трудових ресурсів рекомендувалося добре винагороджувати. Такий облік супроводжувався здійсненням перепису населення. Це було важливо для проведення багатьох робіт з іригаційного будівництва, переділу землі після щорічного розливу Нілу, створення загально-єгипетської системи зрошення і зведення культових споруд.

У Середньому царстві (2050—1750 рр. до н. е.) відоме "Повчання Ахтоя, сива Дуауфа, своєму сину Піопі", в якому йшлося про три галузі управління — фінансову, військову і суспільну роботи. Найважливішу роль у державному управлінні відігравали освічені люди, які здійснювали облік і контроль у країні. З огляду на те, що "неграмотність рівносильна залежності", автор звертається до молоді із закликом навчатися, поліпшувати та розвивати освіту.

У період Нового царства (друга половина II тис. до н. е.) відомі такі пам'ятки писемності: "Аннали Тутмоса III", "Папірус Вільбурга" та ін. У них чітко розглядались питання правового розмежування власності. Державна власність, яка мала чіткі межі, не могла бути присвоєна, її передавали сину тільки за умови отримання ним відповідної посади.

У Пізньому періоді (І тис. до н. е.), для котрого властиві тенденції до розвитку ринкових відносин, джерелом економічної думки стали архівні документи (дарування землі храмам, договори про оренду і наймання). У таких ділових паперах розкрито умови функціонування капіталу, який приносить відсотки, що свідчить про розвиток товарно-грошових відносин. Відсоток із позики становив 150—200%.

Отже, за своєю сутністю всі пам'ятки відображали такі найважливіші соціально-економічні питання:

1) економічні відносини рабів і рабовласників;

2) про державну власність на землю;

3) проблеми раціонального управління господарською діяльністю;

4) природний і правомірний характер нерівності у суспільстві (стародавні єгиптяни стверджували: "Навіть дерева нерівні між собою, як же можуть бути рівні люди?").

Ці ж документи свідчать про ефективну роботу централізованого управління з мобілізації, уміле планування і перерозподіл матеріальних ресурсів відповідно до потреб суспільства. Система державного господарювання функціонувала багато віків. Суспільство Стародавнього Єгипту набуло значних знань, які передавали з покоління у покоління, а також поширювали в сусідні країни і континенти.

Водночас величезна державна машина управління, панування бюрократії, концентрація податків в інтересах держави перешкоджали розвитку ініціативи людей, окремих виробництв. Цивілізація Єгипту у Пізньому періоді перебувала на етапі занепаду.