6.3. Роль моторних компонентів у сприйманні

Сприймання не тільки включається в дії людей і ре­гулює їх. Воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на створення образу потрібного людині об'єкта, вирізнення істотних зовнішніх ознак його, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів.

Психофізіологічні дослідження показують, що в акті сприйман­ня починається керування дією. Сенсомоторні процеси інформують про особливості предметів, що діють.

В усіх видах сприймань моторний компонент сприяє вичленен- ню об'єкта з тла. Так, зорове сприймання пов'язане із зорово-мо­торною координацією, слухове сприймання починається з фіксації подразнення шляхом повернення слухового аналізатора до джерела ЗВУКУ, а дотикове визначається узгодженістю тактильно-моторних аналізаторів. І. М. Сєченов зазначав, що сенсорний і руховий апа­рати в процесі набування досвіду поєднані в єдину відображальну систему.

У психології детально вивчені зорові перцептивні дії. Вони на­гадують "маніпулятивні дії", тобто рухи рук, що обмацують пред­мет, виявляючи особливості його форми, розміри. Матеріальним підґрунтям зорових перцептивних дій є рухи очей. Вивчення цих Рухів при сприйманні об'єктів різної складності (реальних пред­метів, їх зображень) показало, що вони необхідні для утворення об- Разу предмета, виправлення тих відхилень у відображенні дійсності, яКі виникають за законами оптики, вироблення здатності бачити предмети такими, якими вони є насправді. Спочатку рухи очей ма­ють розгорнутий, хаотичний характер, потім вони впорядковуються, стають економнішими. Коли образ склався, він стає основою для впізнання предмета при повторному його сприйманні, яке може відбуватися і без зовнішнього рухового компонента.

Як уже зазначалося, сприймання передбачає дуже високий розви­ток не лише сенсорного, а й рухового апарату. Координована, спря­мована на предмет дія передбачає сприймання предмета, водночас і сприймання як усвідомлення протидіючих суб'єкту предметів навко­лишнього передбачає можливість не лише автоматично реагувати на сенсорний подразник, а й оперувати предметами в координованих діях. Сприймання просторового розміщення предметів абсолютно очевидно формується в процесі реального рухового оволодіння прос­тором — спершу через рухи хапання, а потім — рухи переміщення.

Цей зв'язок з дією, з конкретною діяльністю визначає весь шлях історичного розвитку сприймання у людини. Специфічний аспект, у якому люди сприймають предмети навколишньої дійсності, вирізняючи в ній певні сторони, безперечно, переважно зумовлений потребою розвитку вищих, суто людських форм сприймання. Він невід'ємно пов'язаний з усім історичним розвитком культури, зок­рема мистецтва, живопису, музики тощо.

У специфічних різновидах діяльності, наприклад у художній творчості, зв'язок сприймання з діяльністю виявляється особливо чітко. Процес сприймання дійсності художником неможливо відокремити від процесу зображення сприйнятого: не лише творчість зумовлена сприйманням, а й саме сприймання певною мірою зумовлене зображенням художньо сприйнятого, воно підпо­рядковане умовам зображення і перетворене відповідно до нього. Процес художнього зображення і процес художнього сприймання утворюють взаємодіючу єдність.

Щодо художнього сприймання, то тут значної сили набуває ана­логія між співвідношенням сприйнятого і його зображенням у ма­люнку, живопису, з одного боку, та між мисленням і мовою — з іншого. Як мова, в якій мислення формується, у свою чергу бере участь у його формуванні, так і художнє зображення сприйнятого не лише виражає, а й формує сприймання художника. Водночас воно виховує, а отже, формує сприймання людей, котрі на художніх тво­рах навчаються сприймати світ.

Сприймання не лише пов'язане з дією та діяльністю, а й саме воно — специфічна пізнавальна діяльність, що полягає в зіставленні чуттєвих якостей предмета, які виникають під час сприймання.

Критерії адекватності образів сприймання дійсності виробляють­ся під впливом умов життя та навчання і піддаються перебудові. Про це свідчать, зокрема, дані про сприймання сліпонароджених у перші дні після видалення катаракти. Спостереження за людиною, яка осліпла в десятимісячному віці і якій було повернуто зір через 51 рік, показали, що після операції, коли з її очей зняли пов'язку вона не побачила нічого, крім розмитих контурів. Вона не побачила усього світу предметів, як бачимо його ми, розплющуючи очі. Поступово зір хворого відновився, але світ він сприймає майже безбарвним і роз­пливчастим. Тривалий час зорове сприймання хворого було обмеже­не тим, що він пізнав через дотик. Він так і не навчився читати очи­ма, хоча й міг за допомогою зору розпізнавати заголовні букви та числа, тому що в школі для сліпих його вчили читати саме заголовні букви. Його малюнки свідчили про неспроможність відтворення то­го, чого він раніше не знав через дотик. Йому навіть через рік після повернення зору не вдавалося намалювати складний предмет, якщо його неможливо було обстежити руками.

Спостереження за сліпонародженими, яким зір було повернуто в дорослому віці, дають підстави стверджувати, що сприймання тре­ба навчитися. Сприймання — це система перцептивних дій, оволо­діння якими вимагає спеціального навчання та досвіду.