Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
putannia.docx
Скачиваний:
18
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
2.01 Mб
Скачать
  1. Організаційна структура Збройних Сил України. Види Збройних Сил України, їх призначення. Склад та призначення родів військ Сухопутних військ.

Збройні Сили  України (ЗСУ) -  військове  формування,  на  яке, відповідно до Конституції  України, покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили  України   забезпечують   стримування   збройної агресії  проти України та відсіч їй,  охорону повітряного простору держави  та  підводного  простору  у  межах  територіального  моря України  у  випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих  на боротьбу з тероризмом. 

Чисельність Збройних Сил України - на 2012 рік визначена на рівні 184 000 осіб, у тому числі 139 000військовослужбовців, згідно з Законом України "Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік".

Структура Збройних Сил України 

Склад ЗСУ:

 Генеральний  штаб  Збройних  Сил  України - як головний орган військового  управління 

Види Збройних Сил

Сухопутні Війська - головний носій бойової могутності Збройних Сил. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань Сухопутні Війська відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними Силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

Військово-Морські Сили -  призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

Повітряні Сили -  цей високоманеврений вид Збройних Сил призначений спільно з військами Протиповітряної оборони, для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки. 

Також до ЗСУ входять з'єднання,  військові  частини,  військові навчальні заклади, установи  та  організації, що  не  належать до видів Збройних Сил України.

Організаційно Збройні  Сили  України  складаються  з  органів військового  управління,  з'єднань,  військових частин, військових навчальних закладів, а також установ та організацій.

Роди військ Сухопутних військ Збройних сил України:

Механізовані і танкові війська

Механізовані і танкові війська, що складають основу Сухопутних військ, виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів і об'єктів, діють у складі морських та повітряних десантів.

Ракетні війська та артилерія

Ракетні війська та артилерія Сухопутних військ складаються із з'єднань оперативно-тактичних і тактичних ракет, з'єднань і частин гаубичної, гарматної, реактивної та протитанкової артилерії, артилерійської розвідки, мінометних підрозділів та підрозділів протитанкових керованих ракет.

Вони призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів ППО та інших важливих об'єктів при веденні загальновійськової операції (бою).

Армійська авіація

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.

Аеромобільні війська

Аеромобільні війська - високомобільний компонент Сухопутних військ. До них відносяться з'єднання, частини та підрозділи зі складу сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника

  1. Склад та призначення Сухопутних військ.

В успішному вирішенні завдань, покладених на ЗСУ, значне місце відводиться Сухопутним військам, яким буде належати вирішальна роль в кінцевому розгромі наземного противника. Вони за кількістю особового складу є найбільш багаточисельним видом Збройних Сил (понад 50%), мають різноманітну бойову техніку і озброєння та застосовують різні способи бойових дій.

Сухопутні війська призначені для відбиття ударів агресора, утримання територій, районів, рубежів, розгрому угруповань військ.

Вони мають на озброєнні різні види військової техніки, зброї і включають: механізовані, танкові, аеромобільні війська, ракетні війська та артилерію, війська протиповітряної оборони Сухопутних військ, з'єднання і частини армійської авіації, які е родами військ, а також спеціальні війська (з'єднання та частини) — розвідувальні, інженерні, радіаційного, хімічного і біологічного захисту, зв'язку, радіоелектронної боротьби, медичного, технічного, тилового забезпечення, топогеодезичні, гідрометеорологічні.

  1. Сутність Воєнної доктрини України.

Доктрина – це наукова (філософська) теорія.

Воєнна доктрина – це воєнна теорія, викладена у формі офіційно прийнятих цільових установок та керівних принципів.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність керівних принципів, військово-політичних, військово-стратегічних, військово-економічних і військово-технічних погдядів на гарантування воєнної безпеки держави шляхом політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

Національна безпека – це система, котра відображає стан захищеності національних інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз, забезпечує стійкий прогресивний розвиток особистості, суспільства та держави. Вона визначає відсутність небезпеки для конкретних об’єктів чи суб’єктів, котрими є особистість, суспільство, держава.

Основні положення Воєнної доктрини зв'язані з характером суспільного ладу, політикою правлячого класу, рівнем розвитку засобів ведення війни, воєнної науки тощо.

Воєнна доктрина України – основа її воєнного будівництва, спирається на аналіз геополітичної ситуації в світі та довгострокові наукові прогнози її розвитку.

Доктринальні положення є обов’язковими для державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян України і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної воєнної безпеки України.

На основі воєнної доктрини розробляється концепція будівництва видів ЗС України, родів військ, інших військових формувань України і контрактні програми їх реалізації.

В її основі лежать ідеї та положення Декларації про незалежність України. Це являє собою головний стержень змісту доктрини України. Найбільш принциповими установчими цілями та положеннями є:

1. в воєнній доктрині України пріоритет віддається не підготовці до війни, а її попередженню, закріпленню міжнародної безпеки.

2. їй придасться оборонний напрямок.

  1. Зміст і складові частини Воєнної доктрини України і їх характеристика.

зміст і складові частини воєнної доктрини та їх характеристика

Воєнна доктрина включає три основні складові частини (аспекти):

* воєнно-політичні аспекти;

* воєнно-технічні аспекти;

* воєнно-економічні аспекти.

Коротко розглянемо всі аспекти доктрини.

І. Воєнно-політичні аспекти. В першому розділі вказується, що головною метою воєнної політики України є гарантування національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози, відведення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки.

ІІ. Воєнно-технічні аспекти.

1. Основні напрямки забезпечення воєнної безпеки.

Основними завданнями в мирний час є:

  • прогнозування мети і характеру можливої війни для її запобігання;

  • будівництво власних Збройних Сил в межах розумної достатності;

  • підтримання воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування агресії;

  • забезпечення недоторканості державних кордонів в повітрі, на суші та на морі;

  • припинення можливих провокацій та посягань на суверенітет країни;

  • підтримання постійної готовності Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави із повітряно-космічного простору, суші або моря.

У воєнний час :

  • мобілізація всіх матеріальних та людських ресурсів країни для відбиття збройної агресії;

завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та припинення дій за умов, вигідних для України.

ІІІ. Воєнно-економічні аспекти.

Мета та принципи воєнно-економічної політики.

Мета ВЕП полягає в підтримці належної обороноздатності держави при раціональному обсязі воєнних витрат. При цьому власний науково-технічний потенціал зорієнтований на зберігання і розвиток сучасних високоефективних технологій та створення на їх основі систем озброєння, які в рамках діючих політичних, економічних, міжнародно-правових та інших обмежень дають можливість ефективно розв'язувати завдання поставлені Збройним Силам.

Основними принципами ВЕП України є:

* забезпечення максимальної ефективності воєнного виробництва за умови обмеженості фінансових та матеріальних ресурсів;

* застосування конкурсного підходу до розробки та виробництва нових систем озброєння та військової техніки;

* використання контрактного підходу до виконання замовлень МО;

* досягнення високої технологічності систем озброєння і потрібного рівня уніфікації їх елементів;

* економічно вигідна і екологічно безпечна утилізація систем озброєння і військової техніки, що підлягає ліквідації;

* раціональна конверсія воєнного виробництва.

  1. Складові частини військового мистецтва та їх характеристика.

Військове мистецтво як наукова теорія виникло в ході жорстокої збройної боротьби та розвивалось разом з розвитком тієї чи іншої держави. Військове мистецтво включає три складові частини – стратегію, оперативне мистецтво і тактику.

Такий розподіл обумовлений специфічними особливостями ведення збройної боротьби різних масштабів. Це дозволяє кожній частині військового мистецтва конкретно та цілеспрямовано дослідити області явищ, які відносяться до неї, як предмету.

Стратегія - складова частина військового мистецтва, його найвища область, яка охоплює теорію і практику підготовки держави та її ЗС до війни, планування і ведення війни (стратегічних операцій). Вона досліджує умови та характеристику війни в цілому, заходи щодо її підготовки та ведення; види ЗС та основи їх стратегічного використання, забезпечення бойових дій та керування війною і ЗС в цілому.

Разом з тим це область практичної діяльності вищого військово-політичного керівництва, верховного командування та вищих штабів, яка стосується підготовки держави до війни та ведення збройної боротьби в конкретних історичних умовах.

Оперативне мистецтво - складова частина військового мистецтва, яка охоплює теорію і практику підготовки і ведення спільних і самостійних операцій (бойових дій) об’єднаннями ЗС. Керуючись вимогами стратегії, оперативне мистецтво досліджує характер сучасних операцій, закономірності, принципи та способи застосування об’єднань ЗС, підготовки та ведення операцій; організацію, можливості і основи застосування оперативних об’єднань; питання оперативного забезпечення; основи управління військами в операціях та їх тилове і технічне забезпечення.

Тактика - складова частина військового мистецтва, яка охоплює теорію і практику підготовки та ведення бою підрозділами, частинами і з’єднаннями різних видів ЗС, родів військ і спеціальних військ.

  1. Визначення тактики і її завдання як складової частини військового мистецтва.

Тактика - складена частина військового мистецтва, що включає теорію і практику підготовки і ведення бою з'єднаннями, частинами (кораблями) і підрозділами різних видів збройних сил, родів військ (сил) і спеціальних військ на суші, в повітрі і на морі; військово-теоретична дисципліна. Тактика охоплює вивчення, розробку, підготовку і ведення всіх видів бойових дій: настання, оборони, зустрічного бою, тактичних перегрупувань і т. д.

Основні завдання тактики : вивчення закономірностей, характеру і змісту бою, розробка способів його підготовки і ведення; визначення найбільш ефективних способів вживання в бою засобів ураження і захисту; дослідження бойових властивостей і можливостей підрозділів, частин, з'єднань, визначення їх завдань і бойових порядків при веденні бойових дій і методів організації взаємодії між ними; вивчення ролі вогню, ударів і маневру в бою; розробка рекомендацій по управлінню військами (силами), їх бойовому, спеціальному і тиловому забезпеченню; вивчення сил і засобів противника і його прийомів ведення бою. Кожен вид озброєних сил ( Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Військово-морський флот, Ракетні війська стратегічного призначення, Війська протиповітряної оборони країни ), рід військ (сил, авіації) і вид спеціальних військ, а також військовий тил і частини Цивільної оборони мають свою тактику, яка вивчає бойові властивості і можливості з'єднань, частин (кораблів) і підрозділів даного виду збройних сил, роду військ (сил, авіації), видів спеціальних військ, способи їх вживання і дій в бою самостійно і у взаємодії з ін. видами і родами військ. Загальні закономірності і положення по підготовці і веденню бою з'єднаннями, частинами і підрозділами всіх видів озброєних сил, родів військ (сил) і спеціальних військ складають основи загальної теорії тактики.

  1. Бій, види бою, їх характеристики.

Бій  основна форма тактичних дій підрозділів, частин і з’єднань. Це організовані і узгоджені по цілі, місцю та часу удари, вогонь і маневр з’єднань, частин та підрозділів з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів та виконання інших завдань в обмеженому районі і протягом короткого часу.

Основними видами загальновійськового бою є оборона і наступ. З початком війни оборона буде найважливішим і найбільш розповсюдженим видом бою.

Мета бою досягається могутніми ударами усіх видів зброї, активними і рішучими діями військ, які приймають у ньому участь, повним напруженням моральних і фізичних сил особового складу, його бойовою згуртованістю і непохитною волею до перемоги.

Оборона - здійснюється навмисно або змушено з головною метою – відбити наступ противника; нанести йому втрати; утримати важливі райони місцевості; створити умови для переходу своїх військ у наступ.

Вона буде широко застосовуватися не тільки з початком, але і в ході війни. Однак, однією обороною досягти перемоги неможливо.

Оборона - в залежності від бойового завдання. наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості може бути позиційною і маневреною.

Позиційна оборона – основний вид оборони. Вона найбільш повно відповідає головній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику в ході стійкого утримання підготованих до оборони районів місцевості. Цей вид оборони застосовується на більшості напрямків, і передусім там, де втрата території недопустима.

Маневрена оборона – застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу та збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на заздалегідь намічених і ешелонованих вглиб рубежах у поєднанні з короткими контратаками.

Наступ - проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (об’єктами) місцевості.

Найбільш типовим для військ з початком війни буде перехід в наступ в умовах безпосереднього зіткнення з противником, як правило, з положення оборони.

Наступ, в залежності від обстановки і поставлених задач, може вестися:

  • на противника, що обороняється;

  • на противника, який наступає;

  • на противника, який відходить;

  1. Вимоги до сучасного загальновійськового бою.

Основними вимогами до ведення сучасного загальновійськового бою є:

  • постійна бойова готовність підрозділів;

  • рішучість, активність та безперервність ведення бою;

  • узгодження застосування підрозділів родів військ та спеціальних військ і підтримка безперервної взаємодії між ними;

  • раптовість дій та застосування воєнної хитрості (оману противника);

  • рішуче зосередження сил на головному напрямку і в рішучий момент бою;

  • маневр підрозділами, ударами і вогнем;

  • своєчасне відновлення боєздатності підрозділів, всебічне забезпечення бою;

  • повне напруження моральних та фізичних сил, використання морально-політичного фактору в інтересах виконання бойової задачі;

тверде та безперервне управління підрозділами в бою.

  1. Основні риси сучасного загальновійськового бою.

Під характерними рисами загальновійськового бою прийнято розуміти найбільш важливі його особливості, зумовлені появою нових засобів збройної боротьби, істотне удосконалення раніше відомих видів озброєння та бойової техніки, які в сукупності розкривають характер бою і відрізняють його від бою минулого періоду часу.

Характерні риси загальновійськового бою.

  • визначеність цілей;

  • висока напруженість, швидкоплинність і динамічність бойових дій;

  • їх наземно-повітряний характер;

  • одночасне могутнє вогневе діяння на всю глибину побудови бойових порядків сторін;

  • застосування різноманітних способів виконання бойових задач;

  • швидкий перехід від одного виду дій до інших;

  • складна радіоелектронна обстановка;

  • розгортання бойових дій на широкому фронті на землі, в повітрі, на велику глибину і ведення їх у високому темпі;

Сучасний загальновійськовий бій потребує від військ, які приймають в ньому участь:

  • безперервного ведення розвідки;

  • умілого застосування озброєння, техніки, засобів захисту та маскування;

  • високої рухомості і організованості;

  • повного напруження всіх моральних та фізичних сил;

  • непохитної волі до перемоги, залізної дисципліни та бойової згуртованості;

Це досягається:

  • високими бойовими уміннями;

  • свідомим виконанням свого військового обов’язку, стійкістю, хоробрістю, відвагою та готовністю особового складу в будь-яких умовах добитися перемоги над ворогом;

  • знанням командирами своїх підлеглих, особистим спілкуванням з ними, увагою до їх потреб та врахуванням труднощів життя в бойовій обстановці, високою вимогливістю до них;

вихованням у підлеглих віри в правоті нашої справи відданості своїй державі, та народу

  1. Основні принципи сучасного загальновійськового бою.

Основними принципами ведення сучасного загальновійськового бою є:

  • постійна бойова готовність підрозділів;

  • рішучість, активність та безперервність ведення бою;

  • узгодження застосування підрозділів родів військ та спеціальних військ і підтримка безперервної взаємодії між ними;

  • раптовість дій та застосування воєнної хитрості (оману противника);

  • рішуче зосередження сил на головному напрямку і в рішучий момент бою;

  • маневр підрозділами, ударами і вогнем;

  • своєчасне відновлення боєздатності підрозділів, всебічне забезпечення бою;

  • повне напруження моральних та фізичних сил, використання морально-політичного фактору в інтересах виконання бойової задачі;

тверде та безперервне управління підрозділами в бою.

  1. Зміст і складові частини сучасного загальновійськового бою.

Зміст бою визначається передусім рівнем розвитку озброєння та військової техніки. Основним змістом сучасного загальновійськового бою є ядерні удари, якщо бойові дії ведуться із застосуванням ядерної зброї; вогонь звичайних засобів ураження; удар і маневр військ; радіоелектронне подавлення противника, його систем управління військами та зброєю.

Складовими частинами сучасного загальновійськового бою є удар, вогонь і маневр.

Удар  одночасне ураження угрупувань військ і об’єктів противника шляхом могутнього діяння на них усіма засобами або військами, які є в наявності.

Удари можуть бути, в залежності від застосовуваної зброї та сил, які приймають участь:

- ядерні; - вогневі; - удари військ.

Вогонь  один з основних засобів знищення (ураження) противника в бою на суші, на морі і в повітрі. Ефективність вогню досягається його зосередженням, раптовістю застосування, влучністю та вмілим управлінням.

Вогонь – ураження противника стрільбою з різних видів зброї. Він ведеться з метою знищення, подавлення, виснаження або руйнування його об’єктів.

Маневр  організоване пересування військ в ході бою з метою зайняття вигідного положення відносно противника і створення необхідного угрупування сил та засобів, а також перенос та перенацілювання (масування, розподіл) ударів і вогню для найбільш ефективного ураження противника.

Він може здійснюватися військами, вогнем або ударами.

Види маневру військами

Охоплення  маневр, який здійснюється підрозділами з метою виходу для удару у фланг противнику. Він здійснюється у тактичній та вогневій взаємодії.

Обхід  більш глибокий маневр, який здійснюється підрозділами для удару по противнику з тилу. Він здійснюється лише у тактичній взаємодії.

Відхід  маневр, який застосовується з метою виводу своїх військ з-під ударів переважаючих сил противника, виграшу часу і зайняття більш вигідного рубежу.

  1. Вогонь, як складова частина бою. Як розрізняється вогонь за завданнями, видами зброї, засобами ведення, за напругою стрільби, за напрямком стрільби, за способами стрільби.

Вогонь  один з основних засобів знищення (ураження) противника в бою на суші, на морі і в повітрі. Ефективність вогню досягається його зосередженням, раптовістю застосування, влучністю та вмілим управлінням.

Вогонь – ураження противника стрільбою з різних видів зброї. Він ведеться з метою знищення, подавлення, виснаження або руйнування його об’єктів. Він розрізняється:

  1. за тактичними завданнями, що вирішуються – на знищення, подавлення, виснаження, руйнування, задимлення (осліплення), освітлення тощо;

  2. за видами зброї – вогонь із стрілецької зброї, танків (танкових гармат і кулеметів), БМП (БТР), вогонь артилерії, мінометів, комплексів ПТКР, зенітних засобів тощо;

  3. за способами ведення – прямого, напівпрямого наведення, з закритих вогневих позицій тощо;

  4. за інтенсивністю стрільби – одиночними пострілами, короткими та довгими чергами, безперервний, кинджальний, методичний, залповий тощо;

  5. за напрямком стрільби – фронтальний, фланговий та перехресний;

  6. за способами стрільби – з місця, з зупинкою, з ходу тощо;

  7. за видами вогню – по окремих цілях, зосереджений, загороджувальний тощо.

Вогонь, міць якого різко зросла, підготовлює і супроводжує удар військ, крім того, він є невід’ємною частиною цього удару, яка забезпечує його розвиток, створює сприятливі умови для здійснення маневру.

  1. Удар, як складова частина бою. Які можуть бути удари, їх характеристики.

Удар  одночасне ураження угрупувань військ і об’єктів противника шляхом могутнього діяння на них усіма засобами або військами, які є в наявності.

Удари можуть бути, в залежності від застосовуваної зброї та сил, які приймають участь:

- ядерні; - вогневі; - удари військ.

Ядерний удар являє собою один або декілька ядерних вибухів, які проводяться на протязі невеликого періоду часу в інтересах вирішення тактичної задачі. Однак якою б могутньою не була ядерна зброя, нею одною не можна вирішити усіх завдань бою, та це і недоцільно.

Вогневі удари звичайних засобів ураження, міць і ефективність яких різко зросла, є важливим засобом завершення розгрому противника, якщо бій ведеться із застосуванням ядерної зброї, і основним засобом ураження його при веденні бойових дій без застосування ядерної зброї.

Сила вогневого удару – в узгодженому використанні вогню артилерії, ударів авіації, бойових вертольотів, ракет у звичайному спорядженні, а також вогню танкових, механізованих підрозділів і частин, повітряних десантів. Зрослі можливості вогневих засобів дозволяють успішно вести дальній вогневий бій.

Удар військ являє собою сполучення вогню та руху танкових, механізованих підрозділів і частин, повітряних десантів з метою завершення розгрому противника і оволодіння призначеним районом (рубежем, об’єктом). Сила удару атакуючих (контратакуючих) підрозділів (частин) визначається передусім вогневою могутністю їх озброєння.

  1. Маневр, як складова частина бою. Види маневру, їх характеристики.

Маневр  організоване пересування військ в ході бою з метою зайняття вигідного положення відносно противника і створення необхідного угрупування сил та засобів, а також перенос та перенацілювання (масування, розподіл) ударів і вогню для найбільш ефективного ураження противника.

Він може здійснюватися військами, вогнем або ударами.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]