Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра військової підготовки
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до вивчення розділу програми «Фортифікація і маскування»
студентами НУВГП за темами:
Тема №1: Основи фортифікаційного обладнання позицій, рубежів, районів, що займаються військами і районів розгортання пунктів управління
Тема №2: Одиночні окопи. Окоп на відділення. Траншеї і ходи сполучення
Затверджено на засіданні кафедри військової підготовки НУВГП
Протокол № _____ від ________
Рівне 2010
Методичні вказівки до вивчення розділу «Фортифікація і маскування» студентами НУВГП за темами: «Основи фортифікаційного обладнання позицій, рубежів, районів, що займаються військами і районів розгортання пунктів управління», «Одиночні окопи. Окоп на відділення. Траншеї і ходи сполучення» / Ю.Л. Ниник, - Рівне: НУВГП, 2009, - с.
Упорядник Ниник Ю.Л., підполковник запасу, викладач кафедри військової підготовки НУВГП.
Відповідальний за випуск М.М. Чопик, полковник запасу, доцент, завідувач кафедри військової підготовки НУВГП.
© Ниник Ю.Л., 2010
© НУВГП, 2010
Зміст
Тема1
1. Мета та основні задачі військової фортифікації в сучасних умовах. Фортифікаційні споруди ,їх класифікація, характеристика та захисні властивості.
2. Загальні вимоги до влаштування та розміщення споруд на місцевості. Стійкість фортифікаційних споруд від сучасних засобів враження .Захисні товщі. Грунти, їх характеристики.
3. Характер послідовність і терміни фортифікаційного обладнання. Сили і засоби, які залучаються до фортифікаційного обладнання.
4. Матеріали та вироби ,що використовуються для фортифікаційних споруд. Шанцевий інструмент.
Тема2
1.Самоокопування в бою. Одиночні окопи для автоматників, кулеметників, гранатометників, стрілка- зенітника .
2.Влаштування окопу на відділення. Призначення
Траншей і їх профілі, розміщення їх на місцевості
3.Розбивка траншей і ходів сполучення. Відривання
траншей з допомогою засобів механізації.
.
Тема №1: Основи фортифікаційного обладнання позицій, рубежів, районів, що займаються військами і районів розгортання пунктів управління
Студентами після вивчення теми повинні знати:
Мету та основні задачі військової фортифікації в сучасних умовах. Фортифікаційні споруди, їх класифікація, характеристика та захисні властивості.
Загальні вимоги до розміщення та влаштування споруд на місцевості. Стійкість фортифікаційних споруд від сучасних засобів враження. Захисні товщі. Грунти їх характеристики.
Характер послідовність і терміни фортифікаційного обладнання. Сили і засоби, які залучаються до фортифікаційного обладнання.
Матеріали та вироби, що використовуються для фортифікаційних споруд. Шанцевий інструмент.
Навчально-матеріальне забезпечення:
I. Плакати:
класифікація фортифікаційних споруд.
захисні властивості місцевості.
ударна хвиля вибуху.
шанцевий інструмент.
II. Стенди:
Лісоматеріали та вироби з нього.
Література:
"Войсковые фортификационные сооружения". Руководство с. 3-П, Москва, 1984 г./ДСП/. Приложения: 1 -стр.649, 2-стр.-650,3-стр.651, 6-стр.- 656,7-стр.659-660,9-стр.664-671,13-стр.681-684 Д5-стр.688-690, 18-стр.692-693,25-стр.708-710.
В.С.Чекалин, В.В.Варенишев, "Фортификационное оборудование местности"- Москва,1974,стр. З-21.
" Наставление по военно-инженерному делу для армии",- Москва, 1984/ДСШ,стр.4-6,17-20,474-477.
Вступ Короткий історичний огляд розвитку військової фортифікації:
Фортифікація-наука, що вивчає влаштування та властивості укріплення позицій та її елементів.
Слово "фортифікація" виникло від двох грецьких слів, форте - міцний, сильний та фоліо - робити.
Фортифікація поділяється на:
- польову (військову);
- довготривалу.
Польова фортифікація охоплює питання укріплення позицій, районів і рубежів військ на місцевості для майбутніх дій.
Довготривала фортифікація охоплює питання підготовки країни в інженерному відношенні в мирний час та в ході війни.
Фортифікація як наука про укріплення місцевості зародилася в глибокій давнині. Це відноситься до тієї епохи коли, з'явилися армії та війни між народами.
Основною формою польового укріплення в епоху рабовласницького суспільства був укріплений табір. Головне призначення його полягало в тому ,щоб забезпечити відпочиваючі війська від раптового нападу ворога. З усіх боків табір оточували рівчаками з валами, засіками, вовчими ямами та іншими перешкодами. Для виходу в поле залишалися проходи, які загороджувалися на ніч в передбаченні ворога.
З появою вогнепальної зброї, яка здійснила переворот у військовій справі, значення лицарської кінноти падає, виникає новий рід військ - піхота.
Для забезпечення бойових дій піхоти створюються польові укріплення, які отримали назву редутів.
Редути являють собою за окресленням в плані правильні або неправильні многокутники-квадрати, трапеції і т.д., оточені з усіх боків рівчаками та валами позаду них.
Поява редутів відноситься до середини XVII ст. Однак їх подвійне значення було виявлене лише при укріпленні Полтавського поля битви в 1709 р. ,коли російські війська, очолювані Петром -І, розбили шведські війська Карла-ХІІ.
Яскравим прикладом творчого ставлення до фортифікації може служити діяльність геніального російського полководця О.В.Суворова. В його наказах та розпорядженнях нерідко давались конкретні вказівки щодо укріплення позицій ,які свідчили не тільки про його розуміння основ фортифікації, але і детального знання технічних аспектів влаштування укріплень.
Інший російський полководець ,фельдмаршал М.Ш.Кутузов, учень Суворова, що розбив армію Наполеона, також був глибоким знавцем військово-інженерної справи.
Широко відомий російський військовий інженер Теляковський (1806-1891). Він розробив праці з польової та довготривалої фортифікації ,які були визнанні видатними російськими творами з військово-інженерних питань не тільки в російській ,але в світовій літературі. Він вказав на необхідність щільного узгодження фортифікації з тактикою та місцевістю.
Велике значення для подальшого розвитку польової фортифікації мала героїчна оборона Севастополя в 1854-1855 pp.
В якості головних пунктів оборони Севастополя були бас клони - земляні укріплення. Вони з'єднувалися між собою суцільними траншеями, завдяки чому утворився укріплений фронт.
Таким чином, захисники Севастополя, в ході оборони вперше застосували стрілецьку позицію у вигляді траншей, яка в подальшому отримала розповсюдження та визнання.
Російсько-турецька війна 1877-1878 pp. дала новий матеріал для подальшого розвитку польових укріплень. Із збільшенням потужності вогнепальної зброї виникла необхідність укріплення позицій у всіх видах бою, з'явилась піхотна лопата для самоокопування.
На основі бойового досвіду російсько-турецької війни, російські посібники того часу (1879 р.) рекомендували застосовувати також окопи, які забезпечували б постійну бойову готовність укріплення.
В російсько-японську війну (1904-1905 pp.) були запровадженні нововведення в галузі польової фортифікації:
окопи з бойового гребеня перемістились на топографічний гребінь, оскільки це ускладнювало противнику артилерійську пристрілку (не видно перельотів та стану);
в умовах довготривалого перебування військ на укріплених позиціях під сильним вогнем противника виникла потреба в технічному удосконаленню укріплень, зокрема стали влаштовуватись ніші, козирьки, бійниці, бліндажі і т.п.
В ході першої світової війни нові засоби і способи боротьби стали причиною широкого розвитку траншей, які стали основним елементом укріпленої позиції. По мірі розвитку засобів артилерійського подавления глибина укріпленої позиції поступово збільшується і до кінця війни поступово доводиться до 15-30 км.
На позиціях широкий розвиток отримали кулеметні вогневі точки, міцні сховища, в тому числі залізобетонні та підземні.
В силу маневреного характеру війни і відсутності суцільних стабільних фронтів в період громадянської війни виникла нова задача з підготовки до завзятої оборони крупних міст і прилеглих до них районів проти переважаючих сил противника. Укріпленні міста з прилеглими до них районами дістали назву укріплених районів.
Характерною формою застосування польової фортифікації в громадянську війну було укріплення плацдармів. Передмістні плацдарми влаштовувалися на протилежному березі річкових перешкод і міцно утримувались з метою їх використання для подальшого переходу в наступ.
Чудовим прикладом інженерної підготовки і бойового використання передмістного плацдарму є Каховський плацдарм, одним з керівників якого був в наступному, Герой Радянського Союзу по-звірячому замордований фашистськими катами генерал-лейтенант Д.М.Карбишев.
Польові укріплення в перші місяці Великої Вітчизняної Війни, коли війська Червоної Армії змушені були відходити, застосовувались в надмірно широких масштабах. Основна особливість укріплень того періоду полягала в тому, що вони, як правило, були переривчастими і мали незначну глибину. Позиції складались з окремих стрілецьких та кулеметних окопів і невеликої кількості коротких ділянок ходів сполучень, що з'єднували окопи з бліндажами та природними укріпленнями. В 200-400м. від першої лінії окопів, відривалася друга лінія для підтримки та резервів.
Між лініями окопів розташовувалися позиції для протитанкових гармат, а трохи глибше-позиції артилерії. Все це складало головну смугу оборони.
Друга смуга оборони намічалась в 12-15 км. від першої (головної) смуги.
Широке застосування отримали залізобетонні ковпаки та різні укріплення для стрілецької зброї. До 1943 року система траншей отримала найширше застосування. Зокрема на Курській дузі створювалися три смуги оборони головна, за нею 10-15км. друга і 12-15км. від 2-ї третя. В ряді випадків застосовувалися підземні споруди, головним чином для розміщення в них КП та ПУ.
В зв'язку з операціями наступу радянських військ ставилась задача по обладнанню вихідних районів для наступу, а також задача по швидкому закріпленню захоплених рубежів і пунктів управління противника.
Особлива увага зверталась на забезпечення протитанкової оборони.
Сучасні засоби ураження і особливо ракетно-ядерна зброя, здатні завдати серйозних втрат.
Постає питання про підвищення захисту військ, що містить у собі великий комплекс задач та заходів, починаючи від розвідки і закінчуючи застосуванням індивідуальних засобів.
Одним з важливих компонентів цього комплексу є інженерні заходи захисту, до яких в першу чергу належить фортифікаційне обладнання позицій, районів, які займаються військами, та їх маскування. Живучість військ підвищується коли підрозділи зосереджуючись, вміло використовують захисні властивості місцевості. З усього викладеного робимо висновок, що розвиток форм укріплень здійснюється не через випадкові причини, а в силу певних закономірностей.
Безпосередній вплив на розвиток укріплень здійснюють такі фактори, як:
озброєння військ;
способи бойових дій;
моральні якості;
способи ведення війни в цілому.
Таким чином, із зміною військової техніки і тактики змінюються і форми (прийоми) укріплення позицій.