Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ціни і ціноутворення 1.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
19.11.2019
Размер:
506.88 Кб
Скачать

3.3. Види калькуляцій та елементи системи калькулювання

Для визначення собівартості за об'єктами виникнення та за при­значенням користуються групуванням витрат у калькуляційному розрізі («калькуляція» — від латинського саісиіаге — рахувати).

Калькуляція — це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, каль­куляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.

На сьогоднішній день принципи калькулювання собівартості продукції регламентує Типове положення з планування, обліку і каль­кулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ від 26.04.1996 року. Хоча деякі фор­мулювання цього положення в сучасних умовах не діють, але Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 02.02.2001 р. [43] не скасовують Ти­пове положення та мають не обов'язковий, а рекомендаційний характер. Формально Типове положення, затверджене КМУ, стоїть у законодавчій ієрархії вище, ніж ПБО, які затверджуються Міністер­ством фінансів України. Нині це єдиний нормативний акт, що рег­ламентує питання організації внутрішньогосподарського обліку, але користуватися ним слід тільки у частині, що не суперечить національ­ним стандартам.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують так звані «типові» статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:

  1. сировина і матеріали;

  2. паливо на технологічні потреби;

  3. електроенергія на технологічні потреби;

  4. покупні ресурси, комплектуючі вироби, напівфабрикати;

  5. роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

  6. витрати інших матеріальних ресурсів;

  7. відрахування на соціальні заходи;

  8. основна заробітна плата виробничих працівників;

  9. додаткова заробітна плата виробничих працівників;

  1. амортизація основних виробничих засобів та інших необо­ ротних матеріальних активів;

  1. витрати по орендній платі основних засобів;

  2. загальновиробничі витрати.

Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво про­дукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на ви­робництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як за­гальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економі­чних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу роз­рахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.

Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вар­тості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно провести коригування собівартості готової продукції з ура­хуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.

Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати:

  • обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;

  • норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, па­ ливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його об­ слуговування;

  • первісну вартість запасів, що використовують, та незаверше­ ного виробництва;

  • чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати праці;

  • економічні нормативи:

а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом аморти­ зації, який обрало підприємство);

б) розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства вклю­ чаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності.

Крім того, для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умов­но-постійних загальновиробничих витрат.

Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку вклю­чають до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліко­вують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприє­мством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом про­дукції, інші операційні витрати.