- •Анафілактичний шок
- •Респіраторний дістресс-синдром дорослих (рдсд)
- •Гостре порушення церебрального гомеостазу
- •Астматичний стан
- •Геморагічний шок
- •Гіповолемічннй шок з переважною втратою плазматичного об'єму крові
- •Гострий набряк легень
- •Стеноз підзв'язкового простору у дітей
- •Діференціально-діагностичні відміни гострого стенозу і епіглотиту
- •Інфекційно-токсичний шок у дітей
- •Інтенсивна терапія в умовах неспеціалізованих відділень, або на дошпитальному етапі
- •Інтенсивна терапія в умовах відділення інтенсивної терапії
- •Протоколи надання невідкладної медичної допомоги дітям на дошпитальному етапі
- •Скорочення
- •Термінальні та критичні стани Клінічна смерть
- •Позалікарняні пологи
- •Післяпологові маткові кровотечі
- •Обструкція дихальних шляхів стороннім тілом
- •Гостра патологія дихальної системи Гострий стенозуючий ларинготрахеобронхіт (гслтб)
- •Нижній бронхообструктивний синдром
- •Бронхіальна астма
- •Бронхоастматичний статус
- •Геморагічний шок
- •Опіковий шок
- •Анафілактичний шок
- •Алергічний набряк Квінке
- •Інфекційно-токсичний шок
- •Серцево-судинна патологія Гостра серцева недостатність
- •Надшлуночкова тахікардія
- •Шлуночкова тахікардія
- •Брадикардії і брадиаритмії
- •Фібриляція шлуночків
- •Невідкладні стани екзогенного генезу Утоплення
- •Великі і глибокі опіки
- •Термоінгаляційні поразки органів дихання
- •Отруєння продуктами горіння
- •Електротравми Ураження електричним струмом
- •Ураження атмосферною електрикою
- •Електричні опіки
- •Теплова травма
- •Холодова травма
- •Гостра патологія центральної нервової системи Судомний синдром у педіатрії
- •Лихоманка, синдром гіперпірексії
- •Менінгіт, енцефаліт
- •Епілепсія
- •Коматозні стани
- •Характеристика рівня порушень свідомості
- •Постгіпоксична кома
- •Кетоацидозна діабетична кома
- •Гіперосмолярна неацидотична кома
- •Гіперлактацидемічна кома
- •Надниркова кома
- •Мікседематозна кома
- •Гострі дитячі інфекційні захворювання Гострі респіраторні вірусні захворювання
- •Вітряна віспа
- •Скарлатина
- •Гострі кишкові інфекції Дизентерія
- •Сальмонельоз
- •Ешеріхіози
- •Харчові токсикоінфеції
- •Гострий вірусний гепатит
- •Токсикоз з ексикозом
- •Нейротоксикоз
- •Гамолітико-уремічний синдром (гус)
- •Синдром рея
- •Ботулізм
- •Дифтерія
- •Правець
- •Неконтрольовані психоемоційні порушення
- •Ургентні захворювання органів черевної порожнини Особливості перебігу гострих хірургічних захворювань і травм органів черевної порожнини у дітей
- •Гострий апендицит
- •Гострий холецистит
- •Гострий панкреатит
- •Гостра кишкова непрохідність
- •Защемлена грижа
- •Перитоніт
- •Травматичні ушкодження Важка черепно-мозкова травма
- •Скелетна травма
- •Ушкодження грудної клітки й органів грудної порожнини
- •Пневмо- або гемоторакс
- •Тампонада серця
- •Травми органів черевної порожнини
- •Закрита травма живота з ушкодженням порожнистих органів
- •Закрита травма живота з внутрішньою кровотечею
- •Закриті ушкодження органів заочеревинного простору
- •Відкриті травми живота
- •Ушкодження таза і органів таза
- •Ушкодження хребта
- •Травматичний токсикоз
- •Синдром "затоптування" дітей
- •Політравма
Гіповолемічннй шок з переважною втратою плазматичного об'єму крові
Шифр МКХ 10 - T 79.4
Шок подібного типу може розвинутися при опіковій травмі, гострій хірургічній патології черевної порожнини (кишкова непрохідність, перитоніт), гострого діарейного синдрому різної етіології. У дітей раннього віку найбільш частою причиною гіповолемічного шоку - кишковий є токсикоз з ексикозом інфекційної етіології. Основний етіопатогенетичний фактор шоку - зниження плазматичного об'єму і зменшення повернення венозної крові до серця. Ведучим звеном патогенеза, яке визначає важкість перебігу шоку є значні реологічні і коагулійні порушення в крові. Визначено, що важкі гемореологічні порушення виникають при гострому зменшенні плазматичного об'єму та 20 - 30 %.
Критерії діагностики
Перелік компонентів обстеження включає:
1. Огляд хворого.
2. Вимірювання артеріального тиску, частоти дихання, частоти серцевіх скорочень, температури тіла.
3. Аускультацію серця.
4. Клінічний аналіз крові, сечі.
5. Визначення гематокриту.
6. Біохімічне обстеження крові.
7. Електрокадіографію.
8. Поширені клінічні лабораторні дослідження крові.
9. Поширені біохімічні дослідження крові (коагулограма, протеїнограма, альфа-амілаза, осмолярність та ін.).
10. Дослідження газів крові та кислотно-лужного стану крові.
11. Дослідження імунологічного стану.
12. Консультації спеціалістів за необхідністю.
Діагноз визначається на основі анамнезу і характерних клінічних симптомів, які віддзеркалюють важкість гіповолемії й гемодінамічних порушень. Частіше виникає змішаний тип дегідратації, котрий характеризується одночасними втратами води і електролітів з супутньою гіпопротеїнемією й в кожному конкретному випадку потребує визначення рівня електролітів.
Цей симптомокомплекс є свідоцтвом дегідратації і гіповолемії, які потребують першочергової корекції. Дегідратацію будь-якого типу визначає універсальний склад симптомів, що відрізняються тільки ступенем їх відбиття -спрага, перебігаюча в анорексію, неспокій, який змінюється млявістю, адинамія, западіння джерельця і очних яблук, тахікардія і гіпотензія різного значення, сухість слизових оболонок і шкіра в вигляді "стоячої складки", олігурія або анурія.
Ступінь дегідратації в значній мірі визначає гостра втрата маси тіла по дефіциту якої, можна з певною точністю прогнозувати розвиток і важкість шоку.
Втрата 5 % ваги тіла відповідає першому ступеню ексікозу, 10 % - другому ступеню, 15 % і більше відповідає третьому ступеню, що розглядається як гіповолемічний шок.
До переліку лікувальних заходів входять:
1. Реанімаційні заходи (при необхідності).
2. Інгаляція киснем.
3. Постановка назогастрального зонду.
4. Оральна регідратація.
5. Зігрівання дитини.
6. Госпіталізація в палату або у відділення інтенсивної терапії.
7. Моніторинг артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, частоти дихання, пульсоксиметрія.
8. Забезпечення надійного судинного доступу.
9. Визначення центрального венозного тиску.
10. Контроль діурезу.
11. ШВЛ при необхідності.
12. Визначення ступеню компенсації гіповолемічного шоку.
13. Симпатоміметична підтримка кровообігу (допмін, добутрекс).
14. При необхідності застосування плазмаферезу.
В лікуванні гіповолемії важлива не тільки корекція втраченого об'єму, але і поновлення мікроциркуляції. Розрахунок об'єму волемічної терапії проводиться на основі вікової фізіологічної потреби в воді, попередніх її втрат, перспіраційних і подовжуючих втрат води.
Іфузійний об'єм підтримки
Маса тіла в кг |
Кількість рідини |
0 - 10 |
4 мл/кг/год. |
11 - 20 |
40 мл/год. + 2 мл/кг/год. (на кожний кг понад 10) |
> 20 |
60 мл/год. + 1 мл/кг/год. (на кожний кг понад 20) |
На дошпитальному й шпитальному етапах лікування компенсованого шоку втрати рідини ліквідують призначенням суміші розчинів 5 % глюкози в 0,25N розчині натрія хлориду. В загальному інфузійному обкомі при компенсованому і субкомпенсованому видах шоку колоїдні розчини повинні складати 1/3 і кристалоїдні розчини 2/3 сумарного об'єму.
При декомпенсованій формі шоку невідкладна корекція гемодінамічніх порушень здійснюється кристалоїдними розчинами в поєднанні з плазморозширюючими препаратами з позитивним реологічним ефектом на основі декстранів і крохмалю. Загальний об'єм колоїдів має становити близько 50 % від всього інфузійного об'єму. До кристалоїдної частини інфузійного об'єму мають входити глюкозо-сольові розчини натрію, гідроген карбонату.
Внутрівенну інфузію колоїдно-сольових розчинів необхідно проводити в обсязі 20 - 30 мл/кг ваги тіла протягом 1 години. Продовжити внутрівенну інфузію рідини в обсязі 10 мл/кг/год. до відновлення діурезу.