Послідовність виготовлення спідниці:

Поняття про багатоваріантність монтажу швейних виробів. Послідовність виготовлення спідниці

Для кожного виду швейних виробів (пальто, піджак, брюки, спідниця тощо) на підприємствах масового та індиві­дуального пошиття одягу розроблені типові схеми обробки вузлів, деталей, а також монтажу виробів. У 6-му класі ми розглянули типову схему монтажу фартуха. Розглянемо послідовність виготовлення спідниці з двома примірками за такою загальною схемою:

1. Підготовка деталей спідниці до обробки.

2. Початкова обробка деталей.

3. Тимчасове з'єднання деталей.

4. Перша примірка (уточнення балансу й об'єму спідниці).

5. Усунення дефектів і внесення змін після першої примірки.

6. Обробка та з'єднання деталей спідниці.

7. Друга примірка (уточнення довжини спідниці).

8. Усунення дефектів і внесення змін після другої примірки.

9. Остаточна обробка спідниці.

Залежно від конкретної моделі, виду матеріалів, способів їх обробки, кількості примірок типова схема обробки виробу може мати багато варі­антів. Наприклад, кількість, послідовність і зміст технологічних операцій виготовлення прямої спідниці з сукна та спідниці «кльош» із шовку будуть суттєво відрізнятись.

Щоб скласти технологічну послідовність виготовлення тієї чи іншої моделі спідниці, слід спочатку проаналізувати модель за технічним ма­люнком та описом. Залежно від силуету спідниці, кількості деталей, їх форми, наявності виточок, складок, зборок, виду оздоблення, виду й міс­ця розташування застібки, а також виду матеріалу і наявного облад­нання необхідно вибрати певні способи обробки деталей і вузлів. Так, наприклад, якщо тканина має високу обсипальність, то бічні зрізи спідниці слід обметати до з'єднання її полотнищ. Низ спідниці зазвичай обробляють після з'єднання з поясом для уточнення довжини виробу. Однак низ спідниць з воланами, оборками, фестонами та іншими складними оздоблювальними елементами можна обробляти до з'єд­нання полотнищ з поясом.

Розглянь подану нижче схему, і ти зрозумієш як типова схема обробки спідниці з двома примірками наповнюється конкретним змістом для моделі прямої спідниці з пришивним поясом і застібкою на тасьму-блискавку у бічному шві. Пояс такої спідниці застібається петлею й ґудзиком.

1. Підготовка деталей спідниці до обробки.

1.1. Перевірка наявності та якості деталей крою (переднє й заднє полотнища, пояс).

1.2. Копіювання ліній і контрольних знаків (ліній талії, бічних, низу, виточок; контрольних знаків на лінії стегон, кінців застібки).

1.3. Виконання прокладних стібків посередині переднього та заднього полотнищ, пояса.

2. Початкова обробка деталей.

2.1. Зметування виточок на передньому та задньому полотнищах.

2.2. Дублювання пояса.

3. Тимчасове з'єднання деталей спідниці.

3.1. Сколювання та зметування бічних швів.

3.2. Приметування пояса.

3.3. Заметування низу спідниці.

4. Перша примірка.

4.1. Уточнення об'єму спідниці на рівні талії, стегон, низу.

4.2. Уточнення балансу спідниці.

4.3. Уточнення місця розташування, розхилу та довжини виточок.

5. Усунення дефектів і внесення змін після першої примірки.

5.1. За наявності дефектів уточнення розмірів і форми деталей.

6. Обробка та з'єднання деталей виробів.

6.1. Обробка виточок.

6.2. Обробка бічних швів.

6.3. Обробка застібки тасьмою-блискавкою.

6.4. Обробка пояса.

6.5. Обробка верхнього зрізу спідниці пришивним поясом.

7. Друга примірка.

7.1. Уточнення лінії низу.

8. Усунення дефектів і внесення змін після другої примірки.

8.1. Заметування та підшивання низу виробу по уточненій лінії низу.

9. Остаточна обробка виробу.

9.1. Чищення спідниці.

9.2. Виготовлення петлі.

9.3. Пришивання ґудзика.

9.4. Прасування спідниці.

Метод ідеальності в проектуванні набув поширення наприкінці минулого тисячоліття. Його застосовують під час створення принципово нових виробів та виробничих технологій. Основою ме­тоду є закон розвитку систем (технічних, біологічних, соціальних та ін.) у напрямі ідеальності. Суть цього методу межує з казкою і фантастикою, де потрібна дія виникає і здійснюється сама собою.

У техніці спочатку моделюють ідеальне явище, а потім роблять крок назад, щоб підшукати або створити засоби, здатні забезпечити таке явище. Насамперед це досягається завдяки використанню нових відкриттів науки, новітніх матеріалів тощо.

Наприклад, спочатку було створено ідеальне явище — рух потягу без коліс, а потім застосовано електричний лінійний двигун, який не тільки піднімав вагони над землею, а й мчав їх зі швидкістю понад 700 км/год. Для такого двигуна розробили спеціальну конструкцію (мал. 4).

Побутова техніка і предмети одягу так само розвиваються в напрямі ідеальності. Цікавий внесок у розробку ідеальних прасок зробили українські учні. Гуртківець гуртка юних дизайнерів Республіканської станції юних техніків Ярослав Гаркуша в 1990 р. запропонував ідею автоматичної праски (мал. 5).

Цю ідею здійснив через 11 років юний винахідник — учень 11-го класу з м. Чернігова Павло Давиденко.

За це він отримав Золоту медаль Всесвітньої організації інтелек­туальної власності.

Обидва хлопці вивчали методи фантазування та розв'язування винахідницьких задач.

Наведені приклади майже ідеальних систем подібні тим, що і в надшвидкому потязі, і в автоматичній прасці використано лінійні електричні двигуни. Але конструкції цих двигунів — різні.

Досягнути ідеальності можна як під час розробки виробу в цілому, так і при створенні окремої частини або деталі. В прадавні часи ідеальним одягом була туніка, яка не потребувала складного крою та шиття.

Ідеальність одягу забезпечується завдяки використанню різних засобів.

Наближеною до ідеальності колись була шпилька, яка швидко з'єднувала частини одягу. Потім було винайдено ґудзики, тасьму, блискавку. З часом з'явився майже ідеальний засіб — липучка (мал. 6).

Художня досконалість виробу визначається його формою, кольором, видом оздоблення та рядом інших ознак.

Найпростіші відомі нам геометричні форми - це куля, призма, конус, піраміда, циліндр (мал. 5). Ці форми можуть поєднуватися між собою в різних комбінаціях. Більшість промислових виробів (посуд, машини, іграшки, меблі тощо) мають складнішу форму. Щоб проектувати ці вироби, слід уміти описати і графічно зобразити цю форму.

Форма може бути симетричною і асиметричною. Прикла­дом симетричних форм є фігура людини, глечик, миска, яб­луко тощо (мал. 6). У таких форм точки розміщені на одна­ковій відстані від осі.

Поряд із формою важливою характеристикою предмета є його колір. Предмет може бути одноколірним і багато­колірним. Колір предметів буває хроматичним (кольори ве­селки) і ахроматичним (білий, сірий, чорний). Хроматичні кольори поділяються на теплі (жовтий, червоний, оранже­вий) та холодні (синій, фіолетовий, блакитний) (мал. 7).

Колір певним чином впливає на сприйняття навколишніх

предметів. При спогляданні теплих кольорів людина ніби відчуває тепло і світло, холодні ж кольори створюють враження прохолоди.

У різних народів існує певне символічне значення кольо­ру. Так, у слов'ян чорний колір пов'язується з трауром. У багатьох східних народів кольором трауру є білий.

Властивості кольору слід обов'язково враховувати у процесі художнього конструювання майбутніх виробів.

При виготовленні виробу дуже важливо правильно розмістити узор на тканині. Для цього визначають центр тканини, а потім вирішують як розмістити узор. Потім можна приступати до вишивання. Для того, щоб виріб вийшов дійсно гарним, необхідно вишивати точно за правилами. Наприклад, при вишиванні хрестиком, сторони хрестиків мають лягати в один бік, тоді узор плавно лягатиме і вишивка буде дуже красивою. Особливо це важливо при вишиванні портретів, облич. Після того як виріб вишитий, залишається лише обробити краї вишивки (обшити спеціальними стібками, утворити бахрому), якщо це необхідно. По закінченню вибір прасують, крохмалять та надають йому відповідне місце.

Наш комплексний виріб ми будемо вишивати технікою «косий хрестик».

Хрестик — одна із найпоширеніших технік в українській вишивці. Хоча вишивати хрестиком почали в Україні значно пізніше, ніж іншими лічильними техніками, ця техніка стала однією із найулюбленіших. Техніка «хрестик» доступна в освоєнні, узори для вишивання нею легко перезнімати і замальовувати.

У різних регіонах України ця техніка має свої особливості кольорової гами, композиції розміщення на виробах. Для східних областей характернішим є вишивання хрестиком червоними і чорними нитками або червоними і синіми. На Заході України вишивки хрестиком часто багатоколірні. Вишивають там здебільшого чорними нитками у поєднанні з нитками зеленого, коричневого, жовтогарячого, вишневого кольору. Хрестиком вишивають по тканині, відлічуючи її нитки, або по канві.

При вишиванні хрестиком важливо додержуватись таких правил:

1. Правильно лічити нитки, щоб точно вишити узор.

2 . Вибрати таку послідовність вишивання узору, щоб усі верхні стібки вишивки розміщувалися в одному напрямку.

3. Вершини хрестиків, що стикаються, мають збігатися в одній точці. Якщо подивитися на просвіт, то у цих точках видно отвори.

Технікою «хрестик» вишивають найрізноманітніші вироби: серветки, скатерті, рушники, сорочки тощо. В узорі хрестик часто поєднують з іншими техніками вишивання.

Розрізняють такі хрестики: косий, прямий і подвійний.

Косий хрестик. Косим цей хрестик називають тому, що лицьові стібки в ньому розміщені по діагоналях клітинки. Кожен хрестик виконують двома діагональними стібками, що перехрещуються. Верхні стібки завжди розміщені в одному напрямку.

З акріплюють нитку для вишивання петлею діагональним стібком. Вишиваючи косим хрестиком, можна виконувати кожен хрестик почергово, а можна — одразу їх цілий ряд у два ходи. На малюнку 42 показано варіанти виконання шва: по горизонталі в один і два ходи, по вертикалі, по діагоналі, розсипного хрестика, окремих елементів узорів. При вишиванні по діагоналі необхідно періодично другий діагональний стібок підводити під виконаний перший. Так усі верхні стібки на лицьовому боці будуть лежати в одному напрямку.

Мал. 1. Варіанти виконання шва «косий хрестик»: а — по горизонталі в два ходи; б — по вертикалі в два ходи; в — по діагоналі в два ходи; г — по горизонталі в один хід

Прямий хрестик. Вишивають прямий хрестик так само, як і косий, але стібки перехрещуються не по діагоналі, а вертикальні і горизонтальні. На малюнку 43 показано варіанти виконання шва.

Мал. 2. Вишивання шва «прямий хрестик»: а — з лицьового і виворітного боків; б — по горизонталі в один хід; в — по діагоналі в два ходи

П одвійний хрестик, або болгарський. Подвійні хрестики вишивають кожен окремо. Спочатку виконують діагоналі хрестика, а потім два перпендикулярні стібки (мал. 44).

Мал. 3. Вишивання шва «подвійний хрестик»

У художньому конструюванні різних виробів широко застосо­вується комбінаторика. Комбінаторика — це прийоми знаход­ження різних поєднань, перестановок, розміщень даних елементів у певному порядку. Такими елементами в одязі можуть бути кишені, пояси, планки, різні види оздоблень тощо. Так, на малюнку 9 показано три різні моделі, створені з однакових елементів. Тобто, під час їх розробки застосовано комбінаторику.

Композиція виробів, оздоблених лічильною гладдю, занизуванням

Мистецтво вишивки протягом багатьох віків постійно удосконалюється відповідно до вимог часу. Кожна майстриня, створюючи композиції для оздоблення виробів, дає простір своїй фантазії, творчо використовує зразки традиційних вишивок, виражає своєї

відчуття світу.

Для побудови гармонійної композиції вишивки необхідно уточ­нити основні поняття, такі як: композиція, знак-символ, орнамент, рапорт, колорит.

Композиція — творчо продумане поєднання різних елементів узору в єдине ціле за змістом, кольоровою гамою, характером форм та розташування їх на виробі. Композиції вишивки особливо властива орнаментальність, ритмічність, рівновага, пропорційність її побудови.

Щ е давня людина, яка жила в тісному зв'язку з природою, створювала нескладні знаки-символи. Кожен знак-символ — це художній образ, який має глибокий смисл і є оберегом та засобом спілкування. З часом окремі символи-мотиви поєднувались іншими формами, утворюючи узори. Так виникли орнаменти — візерунки, побудовані на ритмічному повторенні й чергуванні окремих елементів узору або їх групи. Таке повторення елементів узору має назву рапорт орнаменту (мал. 90).

Слово орнамент походить з латинської мови і в перекладі означає „прикрашати". Українській вишивці характерне оздоблення (прикрашання) виробів геометричними, рослинно-геометризованими, рослинними орнаментами, орнаментальними мотивами із зображенням стилізованих тварин, птахів (зооморфні) та людей (антропоморфні) (мал. 92).

Композиційне вирішення оздоблення виробів передбачає:

• визначення розташування композиції вишивки на виробі;

• вибір візерунка відповідно до структури матеріалу, призна­чення виробу, його форми і техніки виконання;

• Добір кольорової гами узорів.

Для побудови композиції вишивки, насамперед,треба знайти центр її розташування. Визначити ту частину оздоблюваного виробу, яка має найбільше привертати до себе увагу, відповідати його призначенню та формі.

Століттями вироблялось традиційне розташування і співвідно­шення частин узору, їх єдність з формою виробів. Походження вишивки можна визначити за композиційним розміщенням узорів, характером орнаменту, колориту і техніки виконання. Серед вели­чезної кількості варіантів композиційного рішення українських вишивок перевагу мають стрічковий (мал. 92) та шаховий (мал. 93) орнамент. Також поширеними є такі орнаментальні мотиви, як дерево життя, вазони (мал. 94).