Ткацькі переплетення

З шерстяними і шовковими тканинами ти стикався у побуті з раннього дитинства: носив одяг, чистив його, прасував, можливо, прав. Тому безпомилково зможеш визначити, які швейні вироби ви­готовлені з шерстяних тканин, а які — з шовкових.

А чи задумувався ти, чому саме шерстяні тканини найчастіше вибирають для пошиття теплого зимового та осіннього одягу, а шовкові — для нарядних блуз, суконь? Чому ці тканини такі різні за зовнішнім виглядом? З чого їх виготовляють? Відповіді на ці та ряд інших запитань ти знайдеш у цьому параграфі.

Волокна шерсті — це волосяний покрив деяких тварин: овець, верблюдів, кіз, корів, кролів. У текстильній промисловості найчастіше використовують шерсть овець. її називають вовною.

Щоб отримати вовну, люди здавна розводять цінні породи овець (мал. ЗО). Різні за породою вівці дають різні за зовнішнім виглядом та властивостями волокна. Коли вовна овець досягає необхідної довжини та якості, її стрижуть спеціальними інструментами. Пласт вовни (руно), що отримують в результаті стрижки, містить волокна різної довжини та якості, різноманітні домішки (сміття, жир тощо). Тому вовну попередньо сортують, чухрають для розпушування й видалення домішок, проми­вають з миючими речовинами для усунення жиру і бруду, сушать гаря­чим повітрям у сушильних камерах.

На малюнку 31 зображено шер­стяне волокно під мікроскопом. Його зовнішній шар складається з орого­вілих клітин — лусок, що накладаються одна на одну. Всередині волокно запов­нене бульбашками повітря. Довжина, товщина та звивистість волокна може бути різною. Найтонші, м'які та зви­висті волокна, які називають пухом, використовують для виготовлення тонких високоякісних тканин. Колір вовни буває білий, ледь кремовий, сірий, рудий та чорний.

Будова шерстяних волокон визначає властивості та якість тканини, що виготовляється з них. Завдяки лускатій поверхні волокон шерстяні тканини мають не гладку, а шерстисту поверхню. Вони майже не мнуться, добре драпіруються, мають високі теплозахисні властивості. Особливо теплими є тканини зі звивистих волокон. Шерстяні тканини порівняно з іншими найбільш гігроскопічні. Вбираючи повільно вологу, такі тканини не втрачають свої теплозахисні властивості. Саме тому шерстяні шкарпетки, светри, пальта, навіть змочені під дощем, гріють тіло людини.

Довжину шерстяного волокна під дією тепла та вологи можна значно збільшувати або зменшувати. Тому деталям одягу з шерстяних тканин легко надавати потрібної форми та розміру під час прасування.

Волокно шерстяної тканини горить слабко, утворюючи на кінці чорну кульку-спік; під час горіння відчувається запах паленого пір'я.

Шерстяні тканини мають і негативні властивості: вони не дуже міцні, під час розкроювання витягуються, на зрізах обсипаються. Довго­тривале носіння, часте прання призводить до звалювання шерстяної тканини — утворення товстої однорідної волокнистої маси. Надзви­чайно висока пилоємність шерстяних тканин (здатність затримувати пил).

Щоб покращити властивості шерстяних тканин, застосовують різні види оздоблення: обпалювання, заварювання, промивання, дека­тирування, фарбування або друкування, стрижку та чищення, пресу­вання, обробку спеціальними препаратами для молестійкості та ряд інших.

У результаті використання вказаних видів оздоблення тканина має гарний товарний вигляд (на її поверхні немає довгих ворсин, із тканини видалені рослинні домішки, тканина м'яка та приємна на дотик, блискуча, не пошкоджена міллю тощо).

Покращити зовнішній вигляд і властивості шерстяних тканин можна й іншим способом — додавши до воло­кон шерсті інші, найчастіше хімічні, волокна. Якщо в тканині міститься не менше 90 % шерсті, таку тканину нази­вають чистошерстяною. Якщо шерсті менше — тканина напівшерстяна. Додаючи різні волокна, шерстяну тка­нину можна виготовляти більш міц­ною, незминальною, стійкою до молі, такою, що добре запрасовується в складки тощо.

Таким чином, про шерстяні ткани­ни можна сказати, що вони мають хороші теплозахисні властивості, не мнуться, добре вбирають вологу. Про-

те вони не дуже міцні, легко стираються, здатні поглинати багато пилу.

Шерстяні тканини бувають пальтові, костюмні та платтяні. Найтовщі та найважчі серед них — пальтові. З них шиють демісезонні й зимові пальта. Платтяні тканини — легкі й тонкі. З них виготовляють сукні, спідниці тощо.

Натуральний шовк — це тоненькі нитки, які виробляють гусениці тутового шовкопряда. Гусениці, які з'являються з яєць, живляться молодим листям тутового дерева. Вони швидко ростуть і виділяють напіврідку речовину, яка, застигаючи, утворює тонкі шовковисті волокна. Гусениці обмотують себе ними, поки утвориться захисна оболонка — кокон. Щоб розмотати нитку, кокони занурюють у гарячу воду, умертвляючи лялечки, обробляють спеціальними розчинами. Довжина шовкової нитки в коконі може досягати 1,5 і навіть 2 км. Вона дуже тоненька. Тому нитки з кількох коконів скручують.

На малюнку 32 зображено шовкову нитку під мікроскопом. Вона має гладеньку поверхню, складається з двох ниток, склеєних між собою. Будова шовкової нитки визначає властивості шовкових тканин. Натуральний шовк має гладеньку поверхню, приємний м'який блиск. Якщо взяти таку тканину в руки, то можна відчути, що вона тоненька, легка та м'яка.

Тканина з натурального шовку дуже добре драпірується і слабко мнеться. Саме тому з неї шиють сукні та блузи найпримхливіших фасонів: з воланами, оборками, широкими спідницями. Шовкова тканина гігроскопічна. Але, вбираючи вологу, вона дещо втрачає свою міцність.

Отже, шовкові тканини тонкі й м'які, мають гладку поверхню з приємним блиском, надзвичайно добре драпіруються, але сильно обсипаються.

Порівнюючи шерстяні й шовкові тканини, відмітимо їх спільні та відмінні ознаки.

Поверхня шовкової тканини гладенька, а шерстяної — шорстка. Шовкова тканина блискучіша. Шерстяна тканина майже не мнеться, а шовкова — слабко мнеться. Шовкові тканини та м'які шерстяні добре драпіруються. Найвищу драпірувальність мають шовкові платтяні тканини. Обсипальність у більшості шерстяних тканин середня, а в шовкових — висока. Якщо розірвати нитку з шерстяної тканини, то на місці розриву волокна будуть розходитись у різні боки. У шовкової тканини кінці розірваної нитки мають вигляд з'єднаних волоконець. І шовкова, і шерстяна тканини горять слабко, виділяючи запах паленого пір'я. Користуючись цими ознаками, можна розрізняти шовкові та шерстяні тканини між собою.

Щоб вироби з шерстяних і шовкових тканин довго нам слугували й при цьому зберігали гарний зовнішній вигляд, за ними слід правильно доглядати.

1. Перед пранням усі вироби необхідно обов'язково струшувати, видаляючи пил.

2. Сортувати вироби на кольорові та однотонні.

3. Добирати пральний засіб (порошок, пасту чи рідину) для шерстяних та шовкових тканин.

4. Для прання брати теплу воду (40...45 °С), розчинивши в ній пральний засіб.

5. Прати вироби слід обережно. їх не можна сильно терти та викручувати. Під час машинного прання застосовувати відповідні режими для шовкових і шерстяних тканин.

6. Для полоскання шовкових і шерстяних тканин брати воду такої самої температури, що й для прання — щоб тканини не зсідались і не звалювались. Воду міняти кілька разів, до повної прозорості. В останню воду бажано додати оцту (1 чайна ложка на відро води) або спеціальний засіб для блиску та м'якості тканини. Після полоскання виріб ледь віджати.

7. Сушити вироби в розправленому вигляді. Шерстяні трикотажні речі — краще на горизонтальній поверхні. Не сушити вироби з шерсті та шовку на сонці й біля батареї.

8. Прасувати шерстяні тканини через вологий пропрасувальник за температури 160...200 °С, а шовкові тканини — ледь вологими без пропрасувальника, за температури 150...160 °С.

Ткацькі переплетення

Уяви собі, що людині, яка працює за ткацьким верстатом, дали таке завдання: з ниток однакової товщини, волокни­стого складу та кольору потрібно виготовити три абсолютно різні за зов­нішнім виглядом тканини. Чи можливо це? Виявляється, можливо. Поглянь лише на малюнок 33. Головна відмінність зображених на ньому тканин — малюнок ткацького переплетення.

Існує велика різноманітність ткацьких переплетень. Вид пере­плетення визначає не лише будову, а й властивості тканини. На малюнку 34 зображено найпростіші види ткацьких переплетень — полотняне, саржеве, сатинове, атласне.

У 5—6-му класах ти вивчав тканини полотняного переплетення. У полотняному переплетенні кожна нитка утоку (піткання) по черзі через одну переплітається з ниткою основи (мал. 34, а). Поверхня тканини рівна та матова. З лицьового й виворітного боків тканина однакова. Тканини, виготовлені полотняним переплетенням, найміцніші. Полотняне переплетення дуже поширене. Ним виробляють тканини різного волокнистого складу — бавовняні, льняні, шерстяні, шовкові.

Саржеве переплетення (мал. 34, б) утворює на поверхні тканини діагоналеві рубчики з ниток основи або утоку. Найчастіше ці рубчики направлені знизу вгору та зліва направо, приблизно під кутом 45°.

Є два види саржевих переплетень. Нитка утоку проходить під однією ниткою основи та перекриває дві чи кілька ниток основи. Або ж нав­паки, нитка основи проходить під однією ниткою утоку та перекриває дві нитки утоку. Залежно від цього на поверхні тканини будуть пере­важно нитки утоку чи нитки основи.

Порівнюючи з полотняним, тканини саржевого переплетення м'якші, еластичніші, але менш міцні. Такі тканини більше розтягуються по діа­гоналі.

Саржевим переплетенням виробляють найчастіше напівшерстяні та напівшовкові підкладкові тканини.

Сатинове переплетення (мал. 34, в) має на лицьовій поверхні подовжені перекриття ниток утоку над нитками основи. Тому лицьовий бік тканини гладкий і блискучий. На малюнку зображено сатинове переплетення, нитка утоку якого проходить під однією ниткою основи та перекриває аж чотири нитки основи. Нитки утоку розміщують у таких тканинах дуже щільно.

Сатиновим переплетенням виробляють в основному бавовняну тканину сатин.

Атласне переплетення (мал. 34, г) протилежне сатиновому. На лицьовому боці нитка основи перекриває кілька ниток утоку. Нитки основи розміщують дуже щільно. Тканина атласного переплетення, як і сатинового, має гладеньку блискучу поверхню.

А тласним переплетенням виробляють деякі бавовняні, льняні та шовкові тканини. Особливо багато атласним і сатиновим переплетенням виготовляють підкладкових тканин. Завдяки цим переплетенням тканини мають підвищений опір до стирання.

Підбір тканини на виготовлення спідниці. Розрахунок витрат тканини

Для виготовлення спідниць використовують найрізноманітніші за волок­нистим складом, кольором, фактурою тканини. Вибір тканини залежить від призначення виробу, сезону, фасону й особливостей статури.

Літні спідниці доцільно шити з легких гігіє­нічних тканин, що добре пропускають повітря та вбирають вологу. У спекотні сонячні дні приємно одягнути спідничку з бавовняної чи льняної тка­нини. Для вечірнього та святкового одягу добре пасуватиме шовкова тканина. Спідниці, виготов­лені з такої тканини, можуть мати волани, рюші та інші декоративні деталі. Ширина спідниці з шовку може бути досить великою. її складки м'яко спадатимуть донизу та створюватимуть гарний конусоподібний силует. Для вечірньої спідниці буде доречним шовковий блиск. Для спідниць прямого силуету підійдуть щільні бавов­няні (типу джинсової) та льняні тканини. Слід пам'ятати, що чистольняні тканини мнуться, тому не варто на таких моделях проектувати складки, особливо на задньому полотнищі.

Для весняно-осінніх та зимових спідниць най­кращий матеріал — шерстяна та напівшерстяна тканина.

Добираючи колір тканини, необхідно врахову­вати призначення спідниці, сезон, вік людини, фасон. Для літніх щоденних і пляжних спідниць найкращі світлі тканини, які добре відбивають сонячне проміння. Для зимової спідниці краще підійдуть темніші кольори. Молодіжний одяг, особливо літній, святковий, вечірній може бути досить яскравим і виразним.

С лід враховувати також властивість кольору зорово змінювати статуру людини (мал. 35). Темні тканини, особливо в поєднанні з вертикальними лініями складок, запаху, рельєфів, можуть дещо зменшувати зорово об'єм стегон, а світлі, яскраві — навпаки збільшувати. Так само вертикальна смужка на тканині робить статуру дещо стрункішою, а горизонтальна смужка та крупний малюнок дещо додають об'єму.

Витрати тканини на пошиття спідниці залежать від фасону спідниці, ширини тканини, малюнка та фактури тканини (картата, смугаста, з ворсом тощо).

Українська народна вишивка налічує більше як 100 різних швів. Але, не дивля­чись на таку різноманітність народних швів, в основі їх виконання лежать кілька найпростіших, які називають початковими швами. Це такі шви: «уперед голкою», «за голкою», «стебловий», «ланцю­жок», «петельний», «козлик».

Шов «уперед голкою» (мал. 46) використовують для ви­шивання контуру малюнка, для утворення настилу при ви­шиванні гладдю. Цей шов лежить в основі вишивання інших швів української народної вишивки.

Вимоги до виконання шва:

• Усі стібки робити однакової довжини.

• Проміжки між стібками мають бути також однакові.

• Шов не повинен стягувати тканину.

• Довжина стібків і проміжків залежить від призначен­ня шва і товщини тканини.

• Вишивають шов справа наліво.

Шов «за голкою» (мал. 47) називають також «назад гол­кою». Використовують його для обшивання контурів узорів. Цей шов лежить в основі багатьох інших швів української народної вишивки.

Вишивають шов справа наліво. При виконанні кожного стібка голку вколюють правіше від робочої нитки, а вико­люють - лівіше.

Якщо довжина проміжку дорівнює нулю, то стібки розміщуватимуться щільно один до одного. Цей різновид шва називають «строчка».

Вимоги до виконання шва:

• Усі стібки робити однакової довжини.

• Проміжки між стібками мають бути однакові.

• Шов не повинен стягувати тканину.

Шов «стебловий». Таку назву цей шов дістав тому, що його найчастіше застосовують для вишивання контуру сте­бел у рослинному орнаменті (мал. 49).

Ш ов виконують зліва направо. Кожний стібок частково перекри­ває попередній. Під час виши­вання голку вколюють завжди з одного боку вишитого стібка - знизу стібка або зверху. Шов по­винен виглядати з лицьового бо­ку ніби рівний кручений шнуро­чок. З вивороту він нагадує шов «строчка» (мал. 50).

Якщо стебловим швом вишивають по криволінійному контуру (наприклад, контур лис­точка, пелюстки, зігнуте стебло тощо), то нитку розміщують завжди в бік випуклої частини контуру (мал. 51). Вимоги до стеблового шва:

• Усі стібки шва повинні бути розміщені точно по наміче­ному контуру (пряма, випукла, хвиляста лінія тощо).

• Стібки мають бути однаковими і перекриватися на од­накову довжину.

• Стібки повинні щільно прилягати один до одного, утво­рюючи немовби рівний кручений шнурочок.

• Шов не повинен стягувати тканину.

У країнах Близького Сходу, Стародавньої Греції і Риму ви­шивки тамбурним швом створювали майстри майже 2 тис. років тому. З часом цей вид вишивального шва поширився і в інших країнах. Свою назву тамбурний шов дістав від назви круглих п'ялець, схожих на великий барабан - «тамбур». За допомогою таких п'ялець вишивали шовкові килими.

В Україні тамбурним швом особливо часто вишивали руш­ники на Харківщині, Сумщині, Полтавщині, Чернігівщині.

Тамбурний шов має велику кількість різновидів: «ланцю­жок», «складний тамбур», «петля вприкріп», «ялинка» та інші (мал. 52).

Шов «ланцюжок» є найпростішим видом тамбурного шва. З лицьового боку вишивки шов нагадує ланцюжок із дрібних петель, на зворотному боці він подібний до «строч­ки» (мал. 53).

Найчастіше «ланцюжком» обшивають контур малюнка. Цей шов можна використовувати як самостійний, вишива­ючи ним увесь малюнок вишивки, або поєднувати його з іншими швами. Прикладом такого поєднання є «рушнико­вий шов» (мал. 54), де контур малюнка вишитий ланцюж­ковим або стебловим швом, а середина заповнена іншими швами.

Швом «ланцюжок» вишивають переважно рослинні моти­ви. Традиційні народні узори - червоного кольору, іноді з додаванням синього, чорного, жовтого.

Шов «ланцюжок» виконують справа наліво. Кожна на­ступна вишита петля виходить із попередньої. В кінці шва виконують закріплювальний стібок, щоб шов не розпустив­ся. Довжина стібків може бути різною і залежить від товщи­ни ниток, характеру малюнка.

Вимоги до шва «ланцюжок»:

• Усі петлі ланцюжка повинні бути однакові.

• Петлі розміщувати на одній лінії.

• Кожна наступна петля має виходити з попередньої.

• У кінці шва виконувати закріплювальний стібок.

• Шов не повинен стягувати тканину.

У вишивці шов «козлик» використовують для оздоблен­ня одягу та різних побутових виробів. Він може бути са­мостійним елементом вишивки - декоративною смужкою або частиною рослинного мотиву.

Свою назву шов «козлик» дістав через схожість із прист­роєм для розпилювання дров - козли (мал. 57).

На лицьовому боці шов утво­рює ряд похилих стібків, що пере­хрещуються вгорі і внизу. На зво­ротному боці тканини - дві паралельні пунктирні лінії з дрібних стібків (мал. 58).

Шов вишивають зліва направо, але голка при цьому вколюється в тканину в зворотному напрямку справа наліво.

Шов може виглядати по-різно­му залежно від ширини шва, на­хилу стібків та відстані між стібками (мал. 59).

Вимоги до якості шва:

• Висота усіх стібків повинна бути однаковою, так щоб верхні і нижні проколи голок утворювали дві пара­лельні лінії.

• Стібки мають бути виконані на однаковій відстані. На основі шва «козлик» існує багато інших декоративних

швів. Так, якщо шов «козлик» обвити вишивальною нит­кою, дістанемо «козлик з верхоплутом» (мал. 60). Поверх шва «козлик» можна вишити ще один, два чи більше таких самих швів, змістивши їх на кілька ниток праворуч. Отри­маний шов називають «оксамитовий». Він також має бага­то різновидів (мал. 61).

«Петельний» шов утворюється рядом вертикальних петлеподібних стібків. Найчастіше його використовують для об­метування країв вишитих виробів. Крім обметування країв, петельний шов застосовують також для вишивання окремих елементів узорів - квітів, листя, стебел тощо.

Вишивати петельний шов можна справа наліво і зліва на­право (мал. 62). Крайовий петельний шов виконують частіше справа наліво, оскільки так зручніше тримати край виробу.

Вимоги до виконання петельного шва:

• Усі стібки шва повинні бути розміщені паралельно.

• Довжина стібків, відстань між стібками мають бути од­наковими на всій довжині шва.

• Переплетення ниток по краю тканини не повинно стягу­вати тканину і виглядати як рівний кручений шнурочок. Існує багато різновидів петельного шва (мал. 63).

Лічильна гладь. Лічильна гладь («лиштва») належить до групи поверхнево-нашивних лічильних технік вишивання. Назва «поверхнево-нашивні лічильні» техніки пояснює їх спосіб виконання, тобто вишивання на поверхні тканини, рахуючи нитки. Усі елементи узору вишивають паралельними стібками через одну нитку тканини. За способом утворення розрізняють лиштву качалочкову, пряму й косу.

Пряма гладь характеризується тим, що стібки виконують паралельно ниткам тканини — основи або утоку (піткання) (мал. 71). Кожен стібок прокладають через одну нитку тканини. В узорах пряму гладь поєднують з іншими лічильними швами (мал. 72). Ця техніка зустрічається майже в усіх регіонах України. Однак у кожному з них зберігаються специфічні особливості кольорового рішення, побудови композиції та способу виконання.

Художня виразність вишивки лічильними швами, як і будь-якими іншими, залежить від правильного добору матеріалів та інструментів. Їх вибір здійснюють відповідно до способу вишивання та призначення готової роботи. Матеріали поділяють на два види: матеріал як основа — тканина, на якій вишивають, та матеріал, яким вишивають, — нитки.

О сновою для вишивання лі­чильними видами швів є тка­нина з полотняним переплетенням (мал. 73). Якщо структура тканини не підходить для вишивки за лічбою, можна вишивати на ній, користуючись канвою (мал. 74). Канва — це спеціальна розріджена тканина для вишивки. Використовують канву таким чином: пришивають щільно до тканини наметуваль­ними стібками, прасують і ви­шивають одночасно на канві і на тканині. Канва має бути на 2 см більшою, ніж довжина й ширина узору. Важливо стежити, щоб голка з робочою ниткою точно входила в отвори канви. Після закінчення вишивки, поперечні й поздовжні нитки канви обережно висмикують (мал. 75). Під час роботи стібки злегка затягують, щоб після видалення ниток канви вишивка лежала щільно на тканині. Виконувати узори на канві бажано від центра.

Н итки добирають відповідно до особливостей тканини й техніки вишивання. Вони повинні бути міцними, рівними і не линяти. Найчастіше використовують нитки «муліне» (мал. 76), але виши­вають і такими нитками, як: ірис, штапельні, шерстяні, напів­шерстяні та ін. Можна виконувати вишивку нитками основи із тканини, якщо вони достатньо міцні. Для цього 0,5 м тканини ріжуть на смужки завширшки 5 см паралельно пружку тканини. Нитки утоку висмикують, а нитки основи готують для вишивання: зволожують і, натягуючи, прасують або щільно намотують на скляну посудину й дають просохнути.

Для вишивання необхідно мати такі інструменти та присто­сування: голки, ножиці, п'яльці, наперсток й сантиметрову стрічку.

Голки для вишивання добирають відповідно до щільності тка­нини і вишивальних ниток. На льняних та бавовняних тканинах вишивають голками середнього розміру. Зручно вишивати спеціальною голкою з подовженим овальним вушком і гладенькими краями (мал. 77). У таку голку легко заселяти потовщену нитку або кілька ниток «муліне».

К оса гладь має таку назву завдяки способу її виконання. Стібки косої гладі вишивають під кутом 45° до ниток основи й утоку тканини (мал. 79). Виконання стібків гладі з нахилом наліво й направо набувають красивого ефекту світлотіні (мал. 80). Ця техніка найбільш поширена на Поділлі, Середній Наддніпрянщині. Виконують узори косою гладдю переважно червоними і чорними нитками.

Качалочками називають такий шов гладі, у якому кожен стібок виконується через одну нитку тканини паралельно попередньому й охоплює однакову кількість ниток тканини. Стібки цієї гладі вишивають тільки вертикально — знизу вверх або зверху вниз (мал. 81). їх розміри залежать від характеру узору, товщини ниток тканини. Узори вишивають яскравими, контрастними кольорами: червоним, синім, зеленим, жовтим, чорним та ін. (мал. 82). З різно­кольорових качалочок утворюють різноманітні композиції.

Занизування — найдавніша техніка вишивання, що імітує узорне перевірне ткацтво. Вона має також інші назви — напротяганки, заволікання, заволокане, підволікання. Цією технікою виконують тільки геометричні узори: ромби, хрести, ламані лінії, восьмипелюсткові розети та ін.

Шов «занизування» найбільш поширений на Волині, Поліссі та Київщині. Ним вишивають узори переважно нитками червоного кольору (мал. 86), іноді доповнюють по центру чорним та синім (мал. 87).

Занизування ґрунтується на основі шва «вперед голкою» і є двостороннім швом. На лицьовому боці узору утворюється вишитий рисунок із різних по довжині стібків, на вивороті — його зворотне зображення. Технікою «занизування» узор вишивають справа наліво відразу по всій ширині полотна, від одного краю малюнка до другого. Після виконання першого ряду узору виріб повертають і знову справа наліво через одну нитку тканини повторюють перший ряд. Тобто кожний наступний ряд паралельних стібків віддалений від попереднього на одну нитку. В узорах кожен ряд може повторюватися 3—5 разів, залежно від того, який потрібен орнамент — вужчий чи ширший.

Занизування традиційно використовують під час вишивання жіночого й чоловічого одягу, скатерок, серветок та інших декоративних виробів.