1. Поняття стратегічного управління

Термін "стратегічне управління" був уведений у вжиток на межі 60-70-х pp. для того, щоб позначити різницю між поточним управлінням на рівні виробництва й управлінням, здійснюваним на вищому рівні. Необхідність фіксації такої різниці була викликана в першу чергу змінами в умовах ведення бізнесу. Рік 1973-й вважається початком регулярного теоретичного дослідження та практичного впровадження стратегічного управління. Провідною ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, є ідея необхідності переносу центру уваги вищого керівництва на оточуюче середовище, для того щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.

Можна вказати на кілька конструктивних визначень, які були запропоновані авторитетними розроблювачами теорії стратегічного управління. Шендел і Хаттен розглядали його як "процес визначення й (установлення) зв'язку організації з її оточенням, що складається в реалізації обраних цілей і в спробах досягти бажаного стану взаємин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє ефективно й результативно діяти організації і її підрозділам". За Хіггенсом, "стратегічне управління - це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням" (Higgens, p. 3), Пірс і Робінсон визначають стратегічне управління "як набір рішень і дій по формулюванню й виконанню стратегій, розроблених для того, Щоб досягти мети організації" (Pearce and Robinson, p. 6). Існує ще цілий ряд визначень, які наголошують на тих чи інших аспектах й особливостях стратегічного управління або ж на його відмінності від "звичайного" управління.

Етапи розвитку стратегічного підходу

У повоєнні роки управління підприємством практично кожне десятиліття зазнавало істотних зміни. Змінювалися умови ведення бізнесу, і перед фірмами поставало завдання по-новому вирішувати завдання досягнення цілей, по-новому підходити до пошуку засобів виживання в конкурентній боротьбі.

У 50-60-х рр стратегічне управління. - це довгострокове планування виробництва продукції й освоєння ринків. Приблизно в цей час довгострокові плани потрапили в центр уваги при виробленні стратегії організації.

У 70-і pp. істотно змінився зміст стратегічного вибору. Це вже була не фіксація планів виробництва на довгострокову перспективу, а вибір, що стосувався того, у якому бізнесі перебувати, рішення із приводу того, що робити з тим бізнесом, що є успішним, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни споживчих пріоритетів.

У 80-і pp. Основою стратегічних рішень стає вибір щодо поводження фірми в сучасний момент, який розглядається і як початок майбутнього. Таким чином, рішення визначається обставинами, але в той же час його виконання повинно не тільки дати відповідь на виклик з боку оточення, але й забезпечити можливість подальшої успішної реакції на зміни, які відбудуться в середовищі.

Стратегічне управління - це таке управління організацією, що опирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує й проводить своєчасні зміни з Організації, що відповідають виклику з боку оточення й дозволяють домогтися конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілеІЬ

У загальному значенні стратегія — це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставлених цілей.

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями підприємства та приводити їх у відповідність з останніми, розробляючи та реалізуючи систему стратегій.

План управління фірмою охоплює всі основні функції й підрозділи: постачання, виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, наукові дослідження й розробки.

П'ять завдань стратегічного менеджменту:

1.Визначення виду комерційної діяльності й формування стратегічних напрямків її розвитку - тобто необхідно позначити цілі й довгострокові перспективи розвитку.

2.Перетворення загальних цілей у конкретні напрямки роботи.

3.Уміла реалізація обраного плану для досягнення бажаних показників.

4.Ефективна реалізація обраної стратегії.

5.Оцінка проробленої роботи, аналіз ситуацй на ринку, внесення коректив у довгострокові основні напрямки діяльності, у меті, у стратегію або в її здійснення у світлі придбаного досвіду, що змінилися умов, нових ідей або нових можливостей.

На практиці процес стратегічного управління не має таких точних» відокремлених один від одного етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже «пройдених» етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів установлення цілей та визначення стратегій їх досягнення).

Особливості системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників: галузевої належності; розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей); типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації^ характеристик виробничого потенціалу; наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу; рівня розвитку управління; рівня кваліфікації персоналу тощо.

Мета стратегічного управління - це побудова такої динамітної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку і виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів), удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.