5. Аналіз ризику

Суть ризику полягає в тому, що незалежно від якості припущень майбутнє завжди невизначене. Кожний елемент даних, необхідний, наприклад, для фінансового аналізу – елементи витрат, ціни, обсяг продажу продукції тощо – є невизначеним.

В майбутньому можливі зміни прогнозу як в гірший бік (зниження прибутку), так і в кращий.

Аналіз ризику передбачає врахування усіх змін як в бік погіршення, так і в бік поліпшення.

В процесі реалізації проекту зазнають змін наступні елементи: вартість сировини і комплектуючих, вартість капітальних затрат, вартість обслуговування, вартість продажу, ціни тощо. В результаті вихідний параметр, наприклад, прибуток, буде випадковим.

Аналіз ризику може бути виконаний тільки з допомогою комп’ютера і з використанням спеціальних програмних засобів (наприклад, Lotus 1, 2, 3 – > Excel).

Способи зниження ступеня ризику. Фінансові ризики розв’язуються за допомогою різних засобів і способів. Способами вирішення фінансових ризиків є їх уникнення, утримання, передача, зниження ступеня.

Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов’язаного з ризиком.

Утримання ризику – залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальність.

Передача ризику свідчить про те, що інвестор передає відповідальність за фінансовий ризик іншій особі, наприклад, страховому товариству. В даному випадку передача ризику чиниться шляхом страхування фінансового ризику.

Зниження ступеня ризику означає скорочення ймовірності й обсягу втрат.

При виборі конкретного засобу розв’язання фінансового ризику інвестор повинен виходити з наступних принципів:

1. Не можна ризикувати більше, чим це може дозволити власний капітал.

2. Необхідно думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати великим заради малого.

Реалізація першого принципу означає, що перед тим, як вкладати капітал, інвестор повинен:

• визначити максимально можливий об’єм збитку по даному ризику;

• зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається;

• зіставити його зі всіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не призведуть ці втрати капіталу до банкрутства інвестора.

Реалізація другого принципу вимагає, щоб інвестор, знаючи максимально можливу величину збитку, визначив, до чого він може призвести, яка імовірність ризику.

Дія третього принципу особливо яскраво виявляється при передачі фінансового ризику. В цьому випадку він означає,що інвестор повинен визначити припустиме для нього співвідношення між страховим внеском і страховою сумою.

Страховий внесок (або страхова премія) – це плата за страховий ризик згідно з угодою страхування або на підставі закону.

Страхова сума – це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (або громадська відповідальність, життя і здоров’я страхувальника).

По суті страхування виражається тим, що інвестор готовий відмовитися від частки доходів, аби уникнути ризику. Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів їх зниження.

6. Реструктуризація підприємств: ключові фігури та складові процесу

Реструктуризація підприємств – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правової форми, з метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Реструктуризація – комплексний і складний процес. Це не одномоментна робота, а еволюційні зміни в тактиці і стратегії функціонування підприємств.

Вона передбачає ліквідацію викривлень в економічній політиці, визначення шляхів удосконалення ринкової інфраструктури, спрямованої на посилення конкурентоспроможності, поліпшення мобільності капіталу, створення умов для безперервних змін в загальній картині власності, збільшення мобільності трудових ресурсів, збалансування фінансових потоків, розвиток навичок і здібностей.

Головні елементи і особливості реструктуризації:

1. Ліквідація глибинних причин погіршення стану підприємства.

2. Рух у принципово новому напрямку.

3. Розгляд загальної картини з фокусом на невелику кількість ключових цілей.

4. Короткотермінові акції в рамках довгострокової стратегії.

5. Необхідність в попередньому навчанні і тренінгу.

Ключові фігури. Щоб встановити ключові фігури реструктуризації, необхідно відповісти на такі запитання:

1. Хто повинен ініціювати реструктуризацію?

• Різні джерела: рада директорів, власники, банки та інші фінансові інститути. Це підвищує роль банків, інвестиційних фондів і стратегічних інвесторів (місцевих та іноземних).

2. Хто повинен виконувати реструктуризацію?

• Новий управлінський персонал при підтримці консультантів і під наглядом ради директорів. Якщо нових менеджерів немає, – то старий управлінський персонал при зовнішній підтримці спеціалістів з питань структурної перебудови.

Отже, виходить, що в реструктуризації підприємств є багато зацікавлених сторін. Широка концепція зацікавлених сторін, виходить з того, що до них мають відноситись: прямі і непрямі власники капіталу, управлінський персонал, службовці, пенсіонери, споживачі і постачальники, громадськість тощо.

Основними формами взаємодії підприємств із зацікавленими сторонами є такі (табл. 14.5).

Таблиця 14.5