- •1. Значення реструктуризації
- •2. Суть процесу реструктуризації
- •2. Детермінанти стратегії реструктуризації
- •2. Глобальні зміни в економіці і структурна перебудова
- •Напрями реформ в системі стратегічної реструктуризації підприємств
- •3. Стратегічний менеджмент і реструктуризація підприємств
- •Стратегічне бачення і стратегічні можливості як сфери стратегії підприємства
- •Критична інформація як передумова досягнення стійких конкурентних переваг
- •4. Структурна перебудова підприємства в перехідний період
- •Від того, на що спрямована увага
- •Приклади виробництв на різних стадіях життєвого циклу галузі
- •5. Аналіз ризику
- •6. Реструктуризація підприємств: ключові фігури та складові процесу
- •Форми взаємодії підприємств із зацікавленими сторонами
- •3. Передумови розробки проекту реструктуризації
- •1. Загальна частина
- •2. Техніко-економічна інформація – фундамент приваблення потенційних інвесторів
- •3. Загальні принципи, форми і вимоги інвестування капіталу у виробництво
- •4. Аналіз технічного стану підприємства
- •1. Загальна характеристика підприємства
- •2. Технічна характеристика основних засобів
- •3. Визначення технічного стану устаткування і обладнання
- •5. Аналіз рівня собівартості продукції (робіт, послуг)
- •6. Аналіз фінансового стану підприємства за рентабельністю і фінансовою стійкістю
- •Аналіз ліквідності балансу підприємства
- •7. Аналіз фінансового стану підприємства методом системи коефіцієнтів (українська практика)1
- •1. Аналіз джерел власних засобів
- •2. Аналіз власних обігових засобів
- •3. Аналіз структури обігових засобів
- •4. Аналіз прибутковості підприємства
- •5. Аналіз використання основних фондів
- •6. Узагальнення результатів аналізу
- •Результати аналізу фінансового стану підприємства методом системи коефіцієнтів
2. Детермінанти стратегії реструктуризації
1. Роль менеджерів в умовах ринкової економіки
Відмінності між цілями менеджерів і акціонерів. У практиці стратегічної реструктуризації підприємств слід враховувати суттєві відмінності між цілями менеджерів і акціонерів. Часто менеджери, які управляють підприємством, прагнуть досягти передусім власних фінансових й нефінансових цілей: надмірно високих винагород; придбання предметів розкоші (наприклад, дорогі службові автомобілі); невиправданого розширення організацій з метою підвищення власного соціального статусу; безпосереднього привласнення в тій чи іншій формі грошових коштів інвесторів тощо. Зазначені цілі не збігаються з метою акціонерів компанії — одержати максимальний доход на вкладений капітал. Крім того, особливо на великих підприємствах, слід виділити інтереси різних груп акціонерів: від інституційних до індивідуальних дрібних.
Роль менеджерів є суттєво різною в умовах планової і ринкової економіки.
В умовах централізовано-планової економіки – це:
максимізація надходжень з бюджету, чому сприяла відсутність жорстких обмежень бюджетних витрат;
орієнтація на валові показники плану, які визначались міністерствами.
В умовах ринкової економіки – це:
максимізація багатства акціонерів;
соціальна відповідальність;
інтереси менеджерів.
Максимізація багатства акціонерів. Максимізація прибутків акціонерів як у вигляді дивідендів, так і за рахунок зростання вартості акцій на ринку, є основною сферою відповідальності менеджерів.
Соціальна відповідальність. Заходи соціальної важливості вимагають витрат. Тому необхідно визначити, яку частину цих витрат візьмуть на себе компанії добровільно, а яку частку покладе на них закон.
Будь-які добровільні соціальні витрати, що збільшують собівартість продукції, неможливі в галузях жорсткої конкуренції. Отже, ці заходи необхідно передбачити в законодавстві.
Заходи, які сприяють максимізації вартості акцій, вигідні для суспільства в цілому. Максимізація вартості акцій вимагає виробництва високоякісної продукції, послуг з найменшими витратами і при найменшій шкоді навколишньому середовищу.
Максимізація вартості акцій також вимагає розробки такої продукції і таких послуг, в яких були б зацікавлені покупці, а прагнення одержати прибуток сприяло б новим розробкам, новим технологіям, випуску нової продукції, створенню нових робочих місць і т. п.
Інтереси менеджерів. Окрім максимізації вартості акцій, менеджери повинні турбуватися про пільги співробітникам, підвищення зарплати виконавцям, проведення громадської роботи.
Менеджери, проте, в першу чергу турбуються про власне задоволення і добробут співробітників. З їх точки зору, процвітання суспільства в цілому є другорядним пріоритетом.
Високі зарплати управлінців можна розглядати з двох позицій:
вони потрібні для того, щоб залучити і утримати кращих керівників;
менеджери тільки використовують гроші акціонерів у власних цілях, якщо акції розпорошені.
Основні фактори, що змушують менеджерів орієнтуватися на інтереси акціонерів:
а) відносно велика частка власності в руках інших акціонерів;
б) винагорода менеджерів залежить від прибутку на акцію;
в) загроза перекупівлі компанії іншою організацією (рейдером) або звільнення;
г) конкуренція за місце менеджера (існує ринок менеджерів).
Розглянемо деякі фактори детальніше.
Частка власності. Примушує менеджерів орієнтуватися на економічні інтереси акціонерів.
Менеджери відділів (управлінь і стратегічних господарських одиниць) зазвичай не володіють великою часткою власності. Однак в децентралізованих організаціях саме менеджери розпоряджаються ресурсами підрозділів і стратегічних господарських одиниць.
Ризик. Багато управлінців більше наражаються на ризик, аніж акціонери. Останні завжди можуть застрахувати ризик, маючи диверсифікований портфель цінних паперів.
Компенсація/винагородження. Винагородження повинно залежати (особливо в частині стимулювання) від прибутку, одержаного акціонерами.
Існує дві основні цілі програм стимулювання менеджерів:
забезпечити управлінцям стимул впливати на фактори, що знаходяться під їх контролем, так, щоб це сприяло максимізації вартості акцій;
допомогти підприємствам залучити і утримати управлінців високого класу.
Програми стимулювання менеджерів не повинні бути націлені тільки на керівників вищої ланки, вони повинні стимулювати управлінців усіх рівнів.
Обмеження:
на інвестиції в акції можуть впливати фактори, що не контролюються менеджерами (наприклад, ситуація в економіці країни в цілому, на фондовому ринку зокрема);
на прибуток акціонерів можуть впливати на початку і в кінці періоду результати аналізу діяльності компанії, невиправдано оптимістичні та песимістичні очікування;
результати діяльності окремих підрозділів або стратегічних господарських одиниць не мають безпосереднього впливу на вартість акцій.
Небезпека перекупівлі підприємства. З’являється у випадках, коли управлінці протиставляють особисті інтереси на шкоду інтересам акціонерів.
Низька вартість акцій створює привабливу можливість перекупівлі компанії. Аби уникнути цього часто необхідна заміна керівництва та активна протидія рейдерам.
З метою підвищення вартості акцій на ринку активам, вартість яких була занижена, знаходять нове застосування.
Рейдери. Рейдер – фізична чи юридична особа, спеціаліст з перехоплення оперативного керівництва або власності підприємства за допомогою спеціально інсценованого бізнес-конфлікту.
Рейдери зазвичай шукають компанії, якими погано управляють, але кардинальні зміни в стратегії яких можуть призвести до значного підвищення вартості їх акцій на ринку.
Ринок праці – важливий механізм мотивації поведінки менеджерів, який заставляє їх діяти в інтересах акціонерів.
Менеджери змагаються за посаду як зі співробітниками підприємства, так і з претендентами ззовні.
В рамках однієї фірми різні критерії оцінки результатів діяльності, а також критерії програми стимулювання менеджерів є основними механізмами контролю результатів діяльності управлінців.