2.Основні ідеї російських філософів права.

2.1.Борис Чичерін – ідеолог лібералізму

Ідея свободи отримала розвиток в творчості Бориса Миколайовича Чичеріна (1828—1904  рр.). Суть його філософсько-правового лібералізму полягає у визнанні людини насамперед вільною істотою. Із його точки зору, існує три рівні лібералізму: вуличний (свавілля), опозиційний (незадоволеність владою) і охоронний (гармонія свободи, влади і закону).

Основний зміст філософії права, з погляду Б.Н.  Чичеріна, складає природне право як система неписаних норм і правил, що витікають з природи і розуму людини. Вони служать підставою, принципами створення позитивного права  – вчення про правду, справедливість і рівність. Саме право Чичерін розумів як зовнішню свободу, що визначається загальним законом, тобто зафіксованими нормами. Право виникає на початковій стадії розвитку людського суспільства для взаємного обмеження свободи в ім'я справедливості. «Справедливим вважається те,  писав Чичерін,  що однаково докладається до всіх. Це початок витікає з самої природи людської особи: всі люди розумно-вільні істоти, всі створені за образом і подобою Божою і, як такі, рівні між собою»Чичерин Б.Н. Философия права. М., 1990. С. 96.

Своєю філософією права Чичерін вніс істотний внесок до оновлення і розвитку юридичних і філософсько-правових досліджень в Росії.

2.2.Павло Новгородцев – апологет лібералізму

На позиціях лібералізму стояв і інший російський філософ права Павло Іванович Новгородцев (1866—1924  рр.). Проте на відміну від позиції Б.Н.  Чичеріна, його лібералізм індивідуалістичний. Новгородцев проводив ідею етичного ідеалізму у філософії права, вважаючи, що основу природного права складає етика абсолютних цінностей. Дотримувався позиції «відродження природного права» як етичного критерію і ідеалу. На його думку, право вкорінене в глибинах духовного життя. Із його точки зору, термін «природне право» застарілий, оскільки саме природне право міняється у міру розвитку людства так само, як міняються і його складові – – ідеали, плани прийдешніх подій, проекти майбутніх реформ і тому подібне

2.3.Релігійно-філософський лібералізм Володимира Соловйова

Трактування права з релігійно-філософської позиції належить видатному російському філософові Володимиру Соловйову (1853—1900  рр.). У руслі ідеалістичного підходу до пояснення дійсності В.С. Соловйов вважав, що природне право – це загальна ідея права, в основі якої лежать поняття «особа», «свобода» і «рівність».

Право без свободи – насильство, право без загальної рівності – неправда, стверджував В.С. Соловйов в праці «Право і моральність». Але не всяка рівність робить свободу правом, а лише рівність справедлива, рівність в належному. Така рівність можлива лише тоді, коли вона регулюється правовим законом.

Ідея права отримує у нього моральне обґрунтування. Право, на думку Соловйова, займає проміжне положення між ідеальним добром і злою дійсністю. Шлях до загального блага лежить через примусову організацію суспільного життя. Без права і держави моральність залишається благим і безсилим побажанням, а право без моральності втратило б свою безумовну підставу, і не відрізнялося б від свавілля.

Таким чином, право в розумінні В.С. Соловйова  – це «примусова вимога реалізації певного мінімального добра, або порядку, що не припускає відомих проявів зла»Соловьев В.С. Соч.: в 2-х т. М., 1990. Т. 1. С. 450.. В цілому В.С. Соловйов розглядав право як умову етичного прогресу, як показник рівня моральності.