Питання для індивідуальної роботи:

1. Охарактеризуйте натурфілософський період античної філософії права.

2. У чому суть поглядів на проблеми права у Сократа?

3. Як визначав Платон поняття «закон», «справедливість», «держава», «людина»?

4. Як розумів Аристотель поняття «справедливість», «рівність», «закон», «свобода»?

5. Розкрійте суть правових концепцій Августина Блаженного і Хоми Аквінського.

6. У чому особливості концепції суспільного договору Дж.  Локка і її принципова відмінність від концепції Т.  Гоббса?

7. У чому відмінність філософсько-правових концепцій «суспільного договору» Т.  Гоббса і Ж.-Ж.  Руссо?

Теми рефератів:

1. Етично-правові погляди стародавніх легістів та Конфуція.

2. Антична філософія права - пошуки начал справедливості.

3. Підняття Сократом морально-правової проблематики до рівня логічних дефініцій і понять.

4. Платон та його поняття справедливості, закону як "визначення розуму".

5. Аристотель та його принцип розподіляючої справедливості.

6. Епікур про свободу людини та мету держави.

7. Ідея Епікура про договірний характер справедливості.

8. Філософсько-правові ідеї стоїків.

9. Вчення Фоми Аквінського про закони.

10. Томас Гоббс: "Війна всіх проти всіх".

Литература

• Августин Блаженный. Исповедь. — М., 1991.

• Аристотель. Политика // Соч.: в 4-х т. — М., 1984. — Т. 4.

• Вала Лоренцо. Об истинном и ложном благе. О свободе воли. — М., 1989. — С. 93—97, 229—231.

• Гоббс Т. Левиафан // Соч.: в 2-х т. — М., 1989. — Т. 2.

• Гусейнов А.А. Великие моралисты. — М., 1995.

• Конфуций. Беседы и суждения. — СПб., 1999.

• Макиавелли Н. Государь. — М., 1990. — С. 38—84.

• Монтень М. Опыты. — М., 1998. — С. 12—45.

• Монтескье Ш. Избранные произведения. — М., 1955. — С. 61—79.

• Платон. Диалоги. — М., 1986.

• Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре // Избранные произведения. — М., 1969. —С. 78—97.

Т. 3. ФілософСько-правОві вчення у західній європі кінця XVII – середини XIX століття

Мета: пояснити виключне значення філософії Канта для європейської філософії права. Виявити які за Кантом існують антропологічне, етичне і метафізичне підґрунтя права. Показати зв'язок філософії Канта із лібералізмом Дж. Локка та сучасними ліберальними, соціал-демократичними та комунікативними теоріями. Показати позитивне і негативне в філософії права Г. Гегеля. Виявити в чому полягає юридичний об’єктивізм історичної школи та марксизму.

Основні поняття: держава, громадянське суспільство, діалектика, ірраціоналізм, категоричний імператив, права людини, право, правосвідомість, рівність правова, рівність соціальна, свобода.

План лекції:

1.Філософія права І. Канта, її зв'язок з антропологією та етикою, її значення для сучасних філософсько-правових дискусій.

2. Філософія права Г. Гегеля.

3. Історична школа та марксизм.

Семінар 3. Філософсько-правові вчення у Західній Європі кінця XVIII — середини XIX століття.

1.Етико-правові ідеї у філософії І. Канта.

2.Філософія права Г. Гегеля.

Методичні рекомендації до семінару:

1.Етико-правові ідеї у філософії І. Канта.

У філософсько-правових ученнях Західної Європи кінця XVIII  середини XIX  ст. особливе місце займає філософія права німецької класичної філософії. Такі її представники як Іммануїл Кант, Георг Гегель та інші зробили великий вплив на філософську думку в цілому і на філософсько-правову зокрема. Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант (1724—1804  рр.). Філософії права він присвятив праці «Критика практичного розуму», «Метафізичні початки вчення про право», «Суперечку факультетів», «Метафізику звичаїв», «До вічного миру».

Вчення Канта про право і державу спирається на трансцендентальну філософію і безпосередньо пов'язано із зіставленням області теоретичного і практичного розуму. Теоретичний розум – це область людського пізнання. Він достовірно може відповісти на питання «Що я можу знати?». На питання «Що я повинен робити?» і на «Що я можу сподіватися?» дає відповідь практичний розум. Практичний розум  це область етичної повинності.

Сфері теоретичного відповідає природний закон, сфері ж практичного  закон свободи. Дослідженню і обґрунтуванню принципів моральності присвячена робота Канта «Критика практичного розуму». Основною трансцендентальною ідеєю і першим постулатом кантівської етики є свобода людини, її вільна воля, її здатність і право самій встановлювати правила належного і слідувати їм без зовнішнього примушення і тиску. Людина як частина природи підпорядкована причинно-наслідковим зв'язкам, які існують в світі природи. Але їй властива свобода, її вчинки є актом вільної волі, незалежної від зовнішніх детермінацій. Цю думку Кант проводить в своєму вченні про категоричний імператив.

Імператив у його розумінні  це правило, що містить об'єктивне примушення до вчинку певного вигляду. Категоричний імператив   це, безумовне, етичне розпорядження про належну поведінку людини як розумної істоти, що володіє вільною волею. Виконання цього розпорядження є абсолютно необхідним, незалежно від того, чи отримує в результаті цього людина для себе користь чи ні. Таким чином, відповідаючи на питання, «Що я повинен робити?», Кант закликає:

1) поступати так, щоб максима твоєї поведінки могла стати загальним правилом для всіх: «... дій тільки відповідно до такої максими, керую­чись якою ти у той самий час можеш побажати, щоб вона ста­ла загальним законом»; Кант И. Собр. соч.: в 6 т. М., 1963—1966. Т. 4. Ч. 2.С. 260.

2) бути вільним в своїх діях, але порівнювати свою свободу зі свободою інших. Інакше виникає свавілля, анархія: «... дій так, щоб ти завжди ставився до людства й у своїй особі, і в особі всякого іншого так само як до мети, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу» Кант И. Собр. соч.: в 6 т. М., 1963—1966. Т. 4. Ч. 2.С. 270..

За Кантом, людину за жодних обставин не можна використовувати як засіб, а тільки як мету, бо немає вищої мети, ніж Людина; право людини повинне вважатися священним, яких би жертв це не коштувало пануючій владі. Відповідаючи на питання: «На що я можу сподіватися?», філософ підкреслює, що окрім як на самого себе, людина покладає надії на суспільство і його інститути і, перш за все, на юридичні закони. Проте юридичний закон не враховує мотиви вчинку і, значить, не забезпечує справедливість як різновид права. Він тільки регулює поведінку людей, їх дії, та до того ж не всі, а лише обумовлені законом.

Звідси Кант робить геніальний вивід, що став правовим фундаментом гуманізму: держава, воля законодавця не має права опікати людину, наказувати їй, в що вірити, кого любити і тому подібне. Важливим питанням для розуміння етико-правових ідей Канта є його розуміння права. Він дає йому наступне визначення: «Право — це сукупність умов, за яких свавілля одного (особи) може бути поєднано зі свавіллям іншого з погляду загального закону свободи» Кант И. Собр. соч.: в 6 т. М., 1963—1966. Т. 4. С. 139, тобто Кант визначає право як сукупність умов, що обмежують свавілля однієї людини по відношенню до іншої за допомогою загального закону свободи.

Важливим поняттям кантівської філософії права є також поняття правопорядку . Правопорядок, по Канту,  це «порядок свободи». Він є умовою надійності правовідносин. Це означає, що для того, щоб правовідносини, що стихійно складаються, підпорядкували собі практичне життя суспільства, суб'єкти правовідносин повинні бути особисто вільними людьми, і наділені правами людини і елементарними політичними правами. Згідно Канту, правопорядок ґрунтується на наступних апріорних принципах:

1) свободі кожного члена суспільства як людини;

2) рівності його з кожним іншим як підданого;

3) самостійності кожного члена суспільства як громадянинаКант И. Собр. соч.: в 6 т. М., 1963—1966. Т. 4. С. 79..