Правонаступництво в мп

1. Поняття правонаступництва в МП і його джерела

2. Суб’єкти правонаступництва і підстави його виникнення

3. Правонаступництво держав стосовно міжнародних зобов’язань

4. Правонаступництво держав стосовно державної власності, архівів та державних боргів.

1. Поняття правонаступництва в мп і його джерела

Події, які мали місце після Другої світової війни внаслідок деколонізації, об’єднання і поділу держав, відокремлення від них частин території або входження однієї держави в іншу свідчать про виникнення понад 100 нових держав на сучасній карті світу, зокрема:

• входження НДР до складу ФРН у 1990 р. і утворення єдиної німецької держави;

• відділення у 1991 р. Литви, Латвії та Естонії, а згодом і припинення СРСР і виникнення на його території 12 незалежних держав;

• виникнення на місті Чехословаччини Чехії та Словаччини у 1993 р. тощо.

В результаті таких державних перетворень перед їх учасниками обов’язково повстають важливі і принципові питання щодо відповідальності за їхні попередні договірні, майнові та інші права та обов’язки.

Під правонаступництвом розуміють: перехід прав та обов’язків від одного суб’єкта міжнародного права (попередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.

Хоча в історії МП відомі випадки правонаступництва організацій та інших суб’єктів МП (ООН є правонаступницею Ліги Націй), ми зосередимо свою увагу саме на державах.

Об’єктом правонаступництва можуть бути :

• територія

• договори

• державна власність

• державні архіви

• державні борги

• членство в міжнародних організаціях

Діючі норми, що відносяться до інституту правонаступництва носять характер звичаєвих норм або визначаються угодами зацікавлених держав. Визначну роль тут відіграє міжнародна практика, прецеденти, рішення міжнародних органів.

Основні питання правонаступництва врегульовані у двох універсальних міжнародних угодах, прийнятих під егідою ООН:

1. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. (набула чинності у 1996 р.

2. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 р. (не набула чинності, 7 ратифікацій із 15 необхідних).

Україна ратифікувала обидві конвенції.

Правила щодо застосування конвенцій:

1. Питання правонаступництва вирішуються за згодою між зацікавленими сторонами, а положення цих конвенцій застосовуються тільки у випадках відсутності такої згоди;

2. правила конвенцій стосуються правонаступництва, яке здійснюється згідно з загальновизнаними принципами МП, тобто мова йде тільки про правомірне правонаступництво (зокрема не може підпадати під правонаступництво анексія – захоплення чужої території).

2. Суб’єкти правонаступництва і підстави його виникнення

При здійсненні правонаступництва скільки держав не було б його учасниками, завжди має місце дві сторони.

1. держава-попередниця – означає державу, яка була змінена іншою державою у випадку правонаступництва держав

2. держава-правонаступниця – держава, яка змінила іншу державу у випадку правонаступництва держав

В інституті правонаступництва існує поняття континуїтет – коли держава не змінює іншу, а є її продовжувачем. При цьому питання правонаступництва взагалі може не виникати. Так, наприклад Росія набула прав і обов’язків СРСР в ООН саме як держава – продовжувачка Радянського Союзу.

Питання правонаступництва при неконституційній зміні уряду в принципі не виникає. В такій ситуації зберігається держава як суб’єкт міжнародного права і зберігаються всі її зобов’язання. Швидше за все може бути поставлена питання про відмову від деяких договорів, а не загальний перегляд свого відношення до міжнародних організацій, що характерно для правонаступництва.

Підстави правонаступництва – це особливі випадки, коли може виникнути цей інститут:

1. об’єднання двох чи більше держав

2. розділення держави на дві чи більше

3. відокремлення від держави частини території та передача частини території однієї держави іншій

Особливе значення має питання про об’єм прав та обов’язків, які переходять від держави попередниці до держави правонаступниці. З цього питання в теорії МП протягом тривалого часу склалися різні підходи:

1. концепція універсального правонаступництва (сформувалась в ХVII-ХІХ ст.) – держава правонаступниця повністю успадковує статус держави попередниці.

2. традиційна (негативна) концепція (поч. ХХ ст.) – нова держава не несе зобов’язань за договорами держави попередниці. Різновидом цієї теорії є концепція «tabula rasa» - чиста дошка. Вона знайшла відображення у Віденській конвенції 1978 р. Суть її полягає в тому, що нова держава розпочинає свої договірні відносини з самого початку. Іншими словами нова незалежна держава не зобов’язана зберігати в силі договір або ставати його учасницею виключно в силу того факту, що в момент правонаступництва держав, цей договір був чинним стосовно території, яка є об’єктом правонаступництва. Це положення відображало позицію, що утворилися на місті колоній, які добивались того, щоб договори, які укладені колоніальними державами після отримання колоніями незалежності не зберігали для них силу автоматично. Таким шляхом пішли прибалтійські держави при виході з СРСР, оскільки на їхню думку, вони були незаконно анексовані Радянським Союзом, а отже фактично колоніями. Зовсім по іншому вчинила Україна, вона заявила, що вважає себе правонаступницею УРСР, а відповідно всі договори, які діяли на території цієї республіки, продовжують діяти і надалі.

Ці теорії не отримали підтвердження в чистому вигляді в сучасній практиці правонаступництва.

Обсяг прав та обов’язків, який переходить від держави попередниці до держави правонаступниці залежить від багатьох факторів, які необхідно враховувати. І суттєве значення тут відіграє воля держави правонаступниці, яка і визначає обсяг правонаступництва відповідно до своїх інтересів в рамках загальної концепції міжнародного правонаступництва.

Держава правонаступниця сама визначає обсяг правонаступництва, за виключенням деяких випадків автоматичного правонаступництва.