1

Поняття та ознаки держави

 

Поняття держави

Держава – це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких грунтується на певному типі виробничіх відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

1.     всеохоплююча організація – об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2.     територіальна організація – об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

3.     єдина організація – об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

4.     офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

5.     універсальна організація – об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

6.     верховна організація – є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересівпідпорядковані їй;

7.     централізована організація – внутрішня побудова держави здіснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органівдержавної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Ознаки держави

 

Держава характеризується як особлива організація суспільства, що відрізняється від суспільства та різних форм державної організації суспільства (недержавних структур) наявністю особливих ознак. Вказані ознаки характеризують особливості держави та поділяються на дві групи:

        Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.

        Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.

Серед основних ознак держави називають:

 

1.     наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;

2.     наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнаття держави суб`єктом міжнародних відносин;

3.     суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету:

a.       національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;

b.      народний суверенітет, тобто реаль участь народу у здісненні влади;

c.      державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права. Компонентами державного суверенітету, що характеризують його зміст є:

       верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;

       незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;

       неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць;

       єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень;

 

4.     наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється понаттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям аппарат держави;

 

5.     наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень;

 

6.     можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки – це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо).

 

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

 

        наявність конституції;

        наявність державних символів;

        наявність громадянства;

        грошової одиниці;

        збройних сил;

        участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

2

Теорії виникнення держави

Перші держави на нашій планеті з'явилися біля п'ятдесяти сторіч тому назад. У цей час у юридичній науці існує досить широке коло теорій, що пояснюють походження держави. До числа основних з них ставляться наступні:

1. Теологічна. Першопричиною появи держави називається "слово боже", божественна воля з усіма наслідками, що випливають звідси, безумовного, беззастережного, покірного прийняття даного людям понад.

2. Патріархальна. Прихильники цієї теорії проводять паралель між природно необхідною владою батька в родині (патріарха) і повноваженнями верховного володаря в країні, підкреслюючи, що держава є продукт історичного розвитку родини.

3. Договірна. Передумовою появи держави вважається "війна всіх проти всіх" тобто "природний стан" людей, кінець якому поклало установу держави, як результату договору між людьми, прояву їхньої волі й розуму.

4. Психологічна. Ця теорія виводить державу з людської психіки, який властива потреба наслідувати й підкорятися лідерові, що видається особистості, здатної керувати суспільством. Держава є організація для здійснення такого керівництва.

5. Теорія насильства. Поява держави зв'язується з війнами, властивими історії розвитку людства як прояв закону природи, що припускає підпорядкування сильними слабких, для закріплення поневолення яких і створюється держава як особливий апарат примуса.

6. Органічна теорія. Держава розглядається як результат соціальної (органічної) еволюції, коли відбувається природний добір у ході зовнішніх воєн і завоювань, що приводить до появи урядів, керуючих соціальним організмом, що вподібнюється організму людському.

7. Історико-матеріалістична. У вітчизняній юридичній науці ця теорія придбала домінуюче значення й одержала найбільш докладне висвітлення в навчальній літературі. Відповідно до даної теорії, держава - це продукт природничо-історичного розвитку суспільства. Первісне суспільство характеризується відсутністю держави.

Історико-матеріалістична теорія розрізняє виникнення держав: а) європейських, б) східних (азіатських).

Логіка процесу виникнення європейських держав відбита в наступних моментах розвитку суспільства. Спочатку відбувся великий суспільний поділ праці (від землеробства відділилося скотарство, потім ремесло й з'явилося купецтво). Суспільний поділ праці викликало ріст його продуктивності й поява так званого надлишкового продукту, тобто одна родина або навіть одна людина провадили більше, ніж споживали. У колишніх економічних умовах цього не було. Слідством появи надлишкового продукту- головного моменту в розкладанні первісного суспільства- стало виникнення приватної власності, імущих і незаможних, визискувачів і експлуатованих. Останні являли собою два класи, інтереси яких були непримиренні. У суспільстві, розколотому на два таких класи, виникає класова боротьба. Інтерес економічно панівного класу укладається в збереженні й зміцненні свого положення, а пригнобленого класу- у рятуванні від гноблення, зміні свого положення в кращу сторону. Класова боротьба приводить в остаточному підсумку до появи держави як органа, здатного на основі організованого примуса й насильства забезпечити існування суспільства, що роздирається внутрішніми протиріччями, як єдиного цілого. При цьому економічно пануючий і самий могутній клас одночасно стає й класом пануючої політично, тобто держава споконвічно з'являється як орган, що діє в інтересах саме цього класу. Поступово клас, що захопив публічну владу, формує й вигідні йому органи влади.

У даній теорії розрізняють три основні форми виникнення держави:

1) афінську,

2) римську,

3) древнегерманскую.

Перша з них викладена вище і являє собою класичну форму виникнення держави. На відміну від її в Древньому Римі процес утворення держави був прискорений тривалою боротьбою плебеїв проти патриціїв, що стимулювала розкладання родоплеменного будуючи. У древніх германців утворення держави прискорилося завоюванням чужих територій і скоренням народів, що жили там, панування над якими було неможливо без створення відповідного апарата керування й примуси

Якщо виникнення європейських держав головним чином обумовлено класовим поділом суспільства, то процес виникнення східних держав характеризується плавною зміною первісного суспільства в государственно-организованное, поступовим переростанням первісного родоплеменного суспільства в державу.

Головні причини появи східних держав:

необхідність проведення великомасштабних робіт для розвитку поливного землеробства як основи економічного благополуччя суспільства;

необхідність об'єднання більших груп людей і великих територій для досягнення цієї мети;

необхідність у централізованому керуванні об'єднаною масою людей.

На тлі дії цих причин з апарата керування родоплеменными об'єднаннями виникає властиво державний апарат. Будучи продуктом природничо-історичного розвитку суспільства, державний апарат поступово відокремлюється від суспільства, його функціонери стають панівним класом, що експлуатує працю общинників.

3

Типологія — це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний до­помогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували дер­жави, об'єднані в даний тип.

Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, грунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

• елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада грунтується;

• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для за­хисту виробничих відносин і форм власності;

• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Є два підходи до типології держав:

формаційний

цивілізаційний

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис — тип вироб­ничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації від­повідає рабовласницький тип держави, феодальній — феодаль­ний, буржуазній — буржуазний. Формація — це історичний тип суспільства, що грунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої від­бувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.

Поняття історичного типу держави пов'язується з установ­ленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксист­сько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх дер­жав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пану­ванням даного типу власності на засоби виробництва.

При такому підході держава набуває суто класової визначе­ності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабо­власницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, B.I. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історич­ний тип — соціалістичну державу, яка у найближчій історичній перспективі повинна перерости в громадське комуністичне са­моврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася як антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивних (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних тракту­вань сутності комуністичної формації.

Класово-формаційний підхід до типології держав був єди­ним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.

Інший підхід — цивілізаційний — покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягну­тий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідно­сять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економіч­них, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середови­ща та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поді­ляють цивілізації на:

• первинні;

• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — дер­жави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Ла­тинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністра­тивна організація державної влади. Держава забезпечує як полі­тичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільст­ва, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, су­часні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігій­ним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілі­заціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринково власницького устрою, громадянського суспіль­ства і правової організації. Держави Північної Америки сприй­няли і розвили цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кож­ної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуата­торів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духов­но-культурного розвитку суспільства.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

(1) сутність держави визначається як співвідношенням соці­альних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-ду­ховних зразків поведінки;

(2) політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його мора­лі, ціннісної орієнтації;

(3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

Кожний з двох підходів має свої достоїнства і хиби. Хибою цивілізаційного підходу є нерідка недооцінка соціально-економіч­ного чинника, звеличування культурного елемента як «душі, крові, лімфи, сутності цивілізації» (А. Тойнбі). До хиб формацій­ного підходу належить переоцінка класово-економічного чинни­ка. Поза полем його зору залишається величезний пласт культур­но-ціннісних ідей і уявлень, котрі не можна схарактеризувати як класові. Не можна прийняти й існуючу в рамках формацій­ного підходу невиправдану апологетику соціалістичної держави як вищого і останнього історичного типу.

Однак слід віддати належне формаційному підходу в тому, шо він привернув увагу до істотної ролі чинників економічного порядку, що впливають на формування держав і зміну їх типів;

до поетапності та природності історичного характеру їх розвит­ку. Не можна повністю відкидати класифікацію держав за істо­ричними типами (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важ­ливо зважувати на те, що критерій такого поділу обмежений певними рамками — «базисними», класово-економічними; що за формаційними межами залишено багато історичних явиш, які становлять глибинну сутність суспільства і держави.

Якому з двох підходів до типології держав слід віддати пере­вагу?

З позицій загальнолюдських цінностей, що перетворилися на домінуючі у другій половині XX ст., привабливіше виглядає цивілізаційний підхід — особливо до типології сучасних держав, які не можна підвести під формаційну класифікацію типів дер­жав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від попере­дньої оцінки цивілізації лише як культурної спільності та ґрунтується на визнанні її комплексного характеру) виявляється на­багато ширшою і багатішою за формаційний підхід. Вона дозволяє пізнавати минуле через усі форми діяльності людини — економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну та інші — в усьому різноманітті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособле­ний індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соці­альних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загально­людських цінностей.

Відзначимо, що класифікація держав за типами може бути здійснена за іншими критеріями.

Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:

— правові: держави з режимом конституційної законності;

— неправові: або держави з режимом беззаконня, або держа­ви з режимом революційної законності. Типи держав за способом набуття влади:

— легітимні (набуття влади визнано законним із боку насе­лення країни і міжнародного співтовариства);

— нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійсне­но незаконним шляхом).

Деякі наукові концепції сучасної держави

4