Зміст
Вступ ………………………………………………………………….3
Становище православної церкви на території України у 16-17 столітті 5
Значення православної церкви для козацтва …………………………7
Особливості процесу будівництва церков у Запорізькій Січі ……..9
Висновки ………………………………………………………………...11
Список джерел ………………………………………………………….13
Вступ
Українська земля впродовж всього свого періоду існування зазнавала значних утисків від своїх сусідів-загарбниць. Такий період ми можемо спостерігати після розпаду Київської Русі та її наступниці Галицько-Волинського князівства, коли Україна будучи розділеною перебувала під владою Речі Посполитої з однієї сторони та Московського князівства з іншої. Звичайно, що люди, не бажаючи бути підвладними чужій державі і зазнавати гніту деспотів, тікали у незасвоєні південні землі, де для них існувала можливість мирного життя. Хоча, у матеріальному плані життя було і справді чудове: це і вдосталь риби, тварин, землі. Однак у духовному плані люди вітчували потребу оскільки за словами апологета Церкви Тертуліана: “Людська душа по своїй природі християнська, вона тягнеться до першопочаткової сили, до Бога, а тим більше якщо вона вихована у Православній вірі.
Глибока релігійність, ревний захист православної віри – характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Це пояснювалося самим складом життя воїнів. Хто перебуваючи на полі битви не возносив свої молитви до Бога з проханням захисту у скрутну хвилину? Мабуть всі справді віруючі люди. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?». Саме православ'я, очевидно, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність протиставляється корисливому індивідуалізму, а матеріальні інтереси відходять на другий план.
1. Становище православної церкви на території України у 16-17 столітті
Зіткнення з польським католицизмом підносить національне значення Української церкви, розбуджує приспану національну самосвідомість населення. Зростає любов і пошана до своєї рідної церкви та бажання допомогти їй вийти із застою. Князь К.Острозький, церковні братства шукають вихід для покращення культурно-національного і релігійно-церковного життя у налагодженні освіти, виховання. Іван Вишенський бачить порятунок церкви у запереченні її ієрархічних основ. Єпископи не могли примиритися з тим, що братства втручаються у церковне життя, використовуючи надану їм патріархами ставропігію і право контролю над церковною ієрархією. Патріархи, які фактично були заложниками турецьких султанів, що спритно маніпулювали ними для здійснення своєї зовнішньої політики щодо України, Польщі і Московщини, не мали можливості і сил оздоровчо впливати на зболений організм православної церкви в Україні.
Передунійний час був також періодом розгортання українсько-білоруським міщанством на чолі із шляхтою боротьби проти унії. Кожна зі сторін була сповнена рішучості відстояти своє бачення виведення Руської церкви із кризового стану та її майбутнього. Позиції, що до них пристали обидвісторони, не лишали можливості до взаємопорозуміння та простору для компромісних рішень.
Берестейська унія 1596 р. - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Укладена у 1596. внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розкол) між Римським Престолом та Константинопольським патріархом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз. але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в XVI ст. Сприяла цьому кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського патріархату, непродумані кроки Константинопольського та ін. східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським.
Згідно з умовами Берестейської унії українська церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр, вживання старого календаря нижче духовенство і надалі зберегло право одружуватись. Одночасно визнавалась зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї Хрестиянської Церкви та були прийняті догми католицької церкви.
Внаслідок укладення Берестейської унії православне духовенство, що визнало її рішення, було урівняне в правах з католицьким, звільнилося від сплати податків та виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця у Сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана. Шляхта і міщани, що прийняли унію, також урівнювались у правах з католиками латинського обряду і одержали право займати посади у державних та міських урядах. З восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість.
Братства, православне духовенство, шляхта, козацтво міщани домагалися відновлення діяльності незалежної православної церкви, фактично ліквідованої після Брестської церковної унії. У 1620 р. з Москви в Єрусалим повертався патріарх (глава) православної церкви Феофан. У Києві він висвятив митрополитом Київським і галицьким ректора Київської братської школи Іова Борецького, а також шістьох єпископів та православні кафедри України і Білорусі. Польський уряд, католики і уніати не змогли перешкодити діяльності православної ієрархії.
Митрополит Іов Борецький склав від імені "народу руського" трактат "Протестація" (1621 p.). де обстоював права українського і білоруського православного населення на свою церкву і віру, засуджував насильницьке запровадження унії. "Протестація" освячувала визвольний рух українського народу.
Після смерті Іова Борецького (1631 р.) православну церкву в Україні очолив Петро Могила (1596 - 1647). Він дбав про зміцнення православної церкви, і повернення їй маєтків, приділяв значну увагу по реформуванню церковного життя, зокрема провів рух змін, в обрядовій справі. За його ініціативою будувалися церкви, засновувалися школи, У 1640 р. київський собор схвалив перший православний катехізис, підносились традиції православ'я, систематизувались православні догми та обряди.
Визнаючи формальну залежність від константипольського патріарха; українська православна церква протягом 65 р. (1620-1685) вела самостійне духовне життя. Вона рішуче виступала проти унії з католицькою церквою і не бажала зверхності Московської православної патріархії, духовно підтримувала боротьбу українського народу за незалежність і власну державність. Нижче православне духовенство взяло активну участь у визвольному русі.
У 1632 р. польський уряд нав'язав компроміс між православними та греко-католиками. Православна ієрархія отримувала офіційне визнання, а власність. До викликала суперечки, ділилася між двома церквами.