Висновки
Можна перераховувати ще ряд фактів з духовного життя козаків однак всі вони будуть стверджувати одне і теж, а саме, що духовенство являлося світочем козацької держави, яке провадило запоріжців до християнської гуманності, оскільки козаки майже усі свої статки у випадку своєї смерті заповідали роздати убогим, або передати церкві.
Запорізькі козаки, ці специфічні парафіяни (що постійно воювали, ризикували життям, мешкаючи в дикому степу, не маючи сім'ї, спадкоємців), вже з огляду на такі неординарні умови життя зверталися до "духовних правил спасіння", прагнучи задовольнити свої релігійні потребийі почуття.
Становлення церковної організації в Запорізькій Січі відбувалося за умов дії різних, нерідко протилежних чинників. З одного боку, це була основоположна, принципова орієнтація Січі на автономність свого існування, незалежність від офіційних структур, законів і норм позасічового суспільства, а з іншого — неможливість через релігійно-церковну специфіку православ'я реалізувати цю незалежність поза церковними контактами з великоросійським самодержавним православ'ям та його ієрархами. Звідси — складні, часто напружені відносини православної церкви Запорізької Січі з владою Московського патріарха, Київського митрополита.
Автономність, незалежність, своєрідність суспільного устрою козацької християнської республіки забезпечували можливість відносно автономного розвитку козацької церкви. Були умови для збереження й розвитку особливостей, традицій київської гілки православ'я: вирішення більшості церковних питань самою Січчю і лише номінальна залежність запорізької церкви від московських патріархів, Синоду, в тому числі — з питань церковних кадрів; фактична недія столичних церковних указів і розпоряджень, спрямованих на зросійщення церкви; могутній пласт козацького православного україномовного середовища, сформованого ще з часів Сагайдачного на традиціях захисту, збереження народності й віри та ін.
Тенденція посилення залежності запорізької церкви від Петербургу складалася поступово, стала очевидною на час існування Нової Січі, але після 1734 р. про реальну залежність запорізької церкви від самодержавних структур говорити не доводиться.
Отже, православна релігія і козацтво на Україні – це два нероздільні питання. Впродовж усього свого існування Запорізька Січ відстоювала права та свободу православ’я, жертвуючи життям тисяч козацьких життів.
Насильницька ліквідація Запорізької Січі "со изтреблением на будущее время и самого названия запорожских козаков" поклала край не тільки цьому унікальному стихійно-демократичному утворенню, а й історичній можливості збереження в усій повноті особливостей православної церкви в Україні. Вже на кінець XVIII — початок XIX ст. Катеринославська єпархія, створена на землях Запорізької Січі, мало чим відрізнялася від великоросійської церков но-релігійної моделі.
Список літератури:
1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — К., 1992.
2. Історія релігії в Україні. — К., 1999. — Том 3: Православ'я в Україні.
3. Наливайко Дм. Козацька Християнська республіка. — К., 1992.
4. Антонович В. Розповіді про запорізьких козаків. – К., 1992.
5. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Губко О. Т. Українська козацька педагогiка i духовнiсть. – Умань, 1995.
6. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. Т.1. – К., 1990-1991.