Тема 3. Поняття методу та методології наукових досліджень.

Метод наукового дослідження – це спосіб пізнання об'єктивної дійсності.

Спосіб – це певна послідовність дій, прийомів, операцій, які використовуються для одержання певного результату.

Залежно від змісту об'єктів, що вивчаються, розрізняють методи природознавства і методи соціально-гуманітарного дослідження.

Методи дослідження класифікують по галузях науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові, економічні і т.д.

Залежно від рівня пізнання виділяють методи емпіричного, теоретичного і метатеоретичного рівнів.

До методів емпіричного рівня відносять обстеження, опис, порівняння, рахунок, вимірювання, анкетне опитування, співбесіду, тестування, експеримент, моделювання і т.д.

До методів теоретичного рівня зараховують аксіоматичний, гіпотетичний (гіпотетико-дедуктивний), формалізацію, абстрагування, загальнологічні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія) і ін.

Методами метатеоретичного рівня є діалектичний, метафізичний, герменевтика і ін.

Залежно від сфери використання і ступеня спільності розрізняють методи:

• загальні (філософські), які використовують у всіх науках і на всіх етапах пізнання;

• загальнонаукові, які можуть застосовуватися в гуманітарних, природничих і технічних науках;

• поліморфні – для споріднених наук;

• мегаморфні – для розрізнених груп наук;

• спеціальні – для конкретної науки, області наукового пізнання.

Від даного поняття методу слід відмежовувати поняття техніки, процедури і методики наукового дослідження.

Техніка дослідження – це сукупність спеціальних прийомів для використання того або іншого методу

Процедура дослідження – певна послідовність дій, спосіб організації дослідження.

Методика – це сукупність способів і прийомів пізнання.

Методологія – це вчення про науковий метод пізнання. Кожна наука має свою методологію. Загалом під методологією наукового дослідження розуміють вчення про методи пізнання, тобто про систему принципів, правил, способів і прийомів, призначених для успішного вирішення пізнавальних завдань.

Існують наступні рівні методології:

• Загальна методологія, яка є універсальною по відношенню до всіх наук і в зміст якої входять філософські і загальнонаукові методи пізнання;

• Спеціальна методологія наукових досліджень для групи споріднених наук, яку утворюють філософські, загальнонаукові і конкретнонаукові методи пізнання;

• Методологія наукових досліджень конкретної науки, в структуру якої включаються філософські, загальнонаукові і спеціальні методи пізнання;

Серед загальних методів найвідомішими є діалектичний і метафізичний.

Для дослідження різних явищ застосовують діалектичний метод, бо закони діалектики мають загальне значення, властиві розвитку природи, суспільства і мислення.

При вивченні предметів і явищ діалектика рекомендує виходити з наступних принципів:

• Розглядати об'єкти, що вивчаються, в світлі діалектичних законів;

• Описувати, пояснювати і прогнозувати явища і процеси, що вивчаються, спираючись на філософські категорії: загального, особливого і одиничного, змісту і форми, суті, можливості і дійсності, необхідного і випадкового, причини і наслідку;

• Відноситися до об'єкту дослідження як до об'єктивної реальності;

• Розглядати досліджувані предмети і явища: а) всесторонньо; б) в загальному зв'язку і взаємозалежності; в) в безперервній зміні, розвитку;

• Перевіряти одержані знання на практиці.

Всі загальнонаукові методи доцільно розподілити на три групи: загальнологічні, теоретичні і емпіричні.

Загальнологічними методами є аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.

Аналіз – цей метод дозволяє мислено або фізично розчленувати об'єкт дослідження на складові. Він лежить в основі аналітичного методу дослідження. Різновидами аналізу є класифікація і періодизація.

Синтез – це поєднання окремих сторін, частин об'єкту дослідження в єдине ціле.

Індукція – це рух думки (пізнання) від фактів, окремих випадків до загального положення. Індуктивні висновки «наводять» на думку, на загальне.

Дедукція – це виведення одиничного, приватного з якого-небудь загального положення; рух думки від загальних тверджень до тверджень про окремі предмети або явища. За допомогою дедуктивних висновків «виводять» певну думку з інших думок.

Аналогія – це спосіб отримання знань про предмети і явища на підставі того, що вони мають схожість з іншими предметами та явищами. На основі відомих схожих рис можна зробити висновок про невідомі сторони досліджуваного об’єкта.

До методів теоретичного рівня відносять аксіоматичний, гіпотетичний, формалізацію, абстрагування, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, історичний, метод системного аналізу.

Аксіоматичний метод – це метод дослідження, який полягає в тому, що деякі твердження (аксіоми, постулати) приймаються без доказів і потім за певними логічними правилами з них виводиться решта знань.

Гіпотетичний метод – це метод дослідження за допомогою наукової гіпотези, тобто припущення про причину, яка викликає наслідок, або про існування деякого явища або предмету.

Різновидом цього методу є гіпотетико-дедуктивний метод дослідження, суть якого полягає в створенні системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження про емпіричні факти.

У структуру гіпотетико-дедуктивного методу входить:

• висунення припущення про причини і закономірності явищ і предметів, що вивчаються;

• відбір з безлічі припущень най вірогіднішого;

• виведення з відібраного припущення наслідку за допомогою дедукції;

• експериментальна перевірка виведених з гіпотези результатів.

Формалізація – це відображення явища або предмету в знаковій формі якої-небудь штучної мови (наприклад, логіки, математики, хімії) і вивчення цього явища або предмету шляхом операцій із знаками. Використання штучної формалізованої мови в науковому дослідженні дозволяє усунути такі недоліки звичної мови людей, як багатозначність, неточність, невизначеність.

Абстрагування – уявне відмежування від деяких властивостей предмету, що вивчається, і відокремлення властивостей, що цікавлять дослідника. Звично при абстрагуванні другорядні властивості і зв'язки досліджуваного об'єкту відділяються від істотних властивостей і зв'язків.

Види абстрагування: ототожнення, тобто виділення загальних властивостей і зв’язків предметів, що вивчаються, встановлення схожих їх рис, абстрагування від відмінностей між ними, об'єднання предметів в особливий клас; ізолювання, тобто виділення деяких властивостей і зв’язків, які розглядаються як самостійні предмети дослідження.

Узагальнення – встановлення загальних властивостей предметів і явищ; визначення загального поняття, в якому відображені істотні, основні ознаки предметів або явищ даного класу. Разом з тим узагальнення може виражатися у виділенні не істотних, а будь-яких ознак предмету або явища. Цей метод наукового дослідження спирається на філософські категорії загального, особливого і одиничного.

Історичний метод полягає у виявленні історичних фактів і на цій основі в такому уявному відтворенні історичного процесу, при якому розкривається логіка його руху. Він припускає вивчення виникнення і розвитку об'єктів дослідження в хронологічній послідовності.

Сходження від абстрактного до конкретного як метод наукового пізнання полягає в тому, що дослідник спочатку знаходить головний зв'язок предмету (явища), яке вивчається, потім, простежуючи, як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки і таким шляхом відображає у всій повноті його суть.

Системний метод полягає в дослідженні системи (тобто певної сукупності матеріальних або ідеальних об'єктів), зв'язків її компонентів і їх зв'язків із зовнішнім середовищем. При цьому з'ясовується, що ці взаємозв'язки призводять до виникнення нових властивостей системи, які відсутні у об’єктів, що її формують.

До методів емпіричного рівня відносяться: спостереження, опис, вимірювання, порівняння, експеримент, моделювання.

Спостереження – це спосіб пізнання, заснований на безпосередньому сприйнятті властивостей предметів і явищ за допомогою органів чуття. За результатами спостереження дослідник одержує знання про зовнішні властивості і зв’язки предметів і явищ.

Опис – це фіксація ознак досліджуваного об'єкту, які встановлюються, наприклад, шляхом нагляду або вимірювання. Опис буває: 1) безпосереднім, коли дослідник безпосередньо сприймає ознаки об'єкту; 2) опосередкованим, коли дослідник концентрує увагу на ознаках об'єкту, які сприймалися іншими особами.

Кількісний метод – це визначення кількісних співвідношень об'єктів дослідження або параметрів, що характеризують їх властивості.

Вимірювання – це визначення дійсного значення деякої величини шляхом порівняння її з еталоном.

Порівняння – це зіставлення ознак, властивих двом об'єктам для встановлення відмінностей між ними або знаходження в них загального.

Експеримент – це штучне відтворення явища, процесу в заданих умовах, в ході якого перевіряється гіпотеза, що висувається.

Моделювання – це отримання знань про об'єкт дослідження за допомогою його замінників.

У теорії моделювання розрізняють:

• ідеальні (уявні, символічні) моделі, наприклад, у вигляді малюнків, записів, знаків, математичної інтерпретації;

• матеріальні (натурні, речовинні) моделі, наприклад, макети, муляжі і т.д.

Спеціальні методи дослідження – це методи, які використовуються лише в одній галузі наукового знання або їх використання обмежується декількома вузькими галузями знання.

Конкретно–соціологічні методи засновані на використанні методів конкретної соціології для вивчення соціальних явищ.

Конкретно-соціологічні дослідження – це наукове вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, явищ і процесів, що відносяться до різних сфер життя суспільства.

До методів конкретно-соціологічного дослідження, які використовуються в економіці, відносяться:

• документальний метод;

• метод опитування;

• метод експертних оцінок і інші.

Документ – це об'єкт дослідження, що містить інформацію на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітній стрічці і ін.) за допомогою якої-небудь знакової системи.

Існують різні класифікації документів

По типології документи можна поділити на:

• офіційні;

• неофіційні.

Офіційні документи мають «службовий» характер, оскільки вони складені державними органами і установами, комерційними і некомерційними організаціями. До неофіційних відносяться в основному особисті документи, що стосуються життя і діяльності особи або групи осіб.

За характером знакових методів фіксації інформації документи поділяють на:

• текстові;

• нетекстові.

В текстових документах інформація закріплена за допомогою письмових знаків (букв), а в нетекстових документах – за допомогою немовних знаків. До останніх можна віднести кіно-, відео-, фотодокументи, картини, малюнки, карти, креслення і ін.

При вивченні документів може бути використаний кількісний метод, який називається контент-аналізом. Його суть полягає у виділенні в документі певних ознак (одиниць аналізу), підрахунку їх кількості і визначенні частоти вживання таких ознак.

Методи опитування. Опитування може проводитися заочно шляхом розповсюдження, збору і обробки анкет (анкетування) або очно у формі бесіди з опитуваним (інтерв'ювання).

Перший метод опиту вимагає розробки анкети. Звичайно вона складається з наступних частин:

• преамбули, в якій вказується, хто проводить опитування, з якою метою, дається інструкція по заповненню анкети і її поверненню, гарантія анонімності і висловлюється подяка за відповіді;

• демографічної частини, що містить питання по соціально-демографічній характеристиці респондентів.

• основних запитань, за допомогою яких збирають ту інформацію, задля якої проводять дослідження;

• остаточних запитань, що надають можливість опитуваному вільно висловитися по темі дослідження.

Опитування може бути суцільним або вибірковим.

Інтерв'ю – це бесіда інтерв’юера з респондентом за певним планом. Інтерв'ю може проводити сам дослідник або його помічники. Інтерв’юер, користуючись планом, бланком або карткою, ставить питання, спрямовує бесіду, фіксує відповіді опитуваних.

Інтерв'ювання може бути стандартизованим або вільним.

За процедурою проведення розрізняють інтерв'ю:

• багатократне з одними і тими ж особами з одних і тих же питань через певні проміжки часу;

• тривале, глибоке;

• фокусуюче, тобто короткочасне з якого-небудь конкретного питання.

Метод експертних оцінок полягає у вивченні думки фахівців, що володіють глибокими знаннями і практичним досвідом в певній сфері.

Для визначення їх компетентності застосовуються наступні методи:

• евристичний (інтуїтивні оцінки, що даються самими експертами і один одному);

• статистичний (оцінки, одержані шляхом аналізу думок експертів з питання, що вивчається);

• тестовий (оцінки, одержані шляхом тестових випробувань експертів);

• документальний (оцінки, одержані шляхом вивчення матеріалів, що характеризують експертів);

• комбінований (оцінки, одержані за допомогою декількох з перерахованих способів).

Опитування експертів може бути індивідуальним або груповим, очним або заочним. Індивідуальне опитування проводиться шляхом анкетування або інтерв'ювання. Групове опитування можливе у формі «круглого столу», в ході якого відбувається обмін думками між фахівцями.

Зібраний за допомогою розглянутих способів емпіричний матеріал потрібно узагальнити і проаналізувати. Для цього застосовуються різні методи зведення, групування і статистичного аналізу.

Статистичне зведення полягає в тому, що дані, які містяться в анкетах, картках і інших матеріалах зведення систематизують, зводяться в статистичні сукупності і позначаються узагальнюючими показниками (абсолютними числами, відсотками і т. д.).

Групування полягає в розчленуванні статистичних показників на якісно однорідні групи за істотними ознаками.

Існує три основні види групувань:

• типологічне;

• структурне;

• аналітичне.

Для вимірювання статистичних зв'язків між ознаками явища, що вивчається, застосовується кореляційний аналіз. Кореляційним зв'язком називається така форма причинного зв'язку, при якому причина породжує наслідок не однозначно, а лише з певною часткою ймовірності. Кількісна міра зв'язку називається коефіцієнтом кореляції.

Методи встановлення статистичних зв'язків між ознаками явища засновані на принципах:

• сумісної появи подій;

• коваріації.