Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
№ 8 Банківське діло.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
14.11.2019
Размер:
230.91 Кб
Скачать

27

Зміст

Вступ 3

1. Теоретичні засади банківського капіталу 5

2. Вплив іноземного капіталу на розвиток банківської ситими України 11

3. Регулювання та контроль за іноземним банківським капіталом в Україні 20

Висновки 24

Список використаної літератури 26

Вступ

Іноземний капітал відіграє важливу роль у розвитку банківської системи та економіки будь-якої країни. У переважній більшості країн світу іноземні інвестиції є важливим джерелом фінансування економіки. За умов постійних дисбалансів у національній економіці, спричинених переважно відсутністю стабільного фінансування, наявність іноземного капіталу в банківській системі України дає можливість залучати необхідні ресурси на зовнішніх фінансових ринках. Головною передумовою ефективного функціонування іноземного капіталу в банківській системі є сприяння розвитку національних фінансово-кредитних інститутів. Однак розвиток вітчизняної економіки в процесі фінансової глобалізації неможливий без інтеграції українських фінансово-кредитних структур у світову економіку на умовах, що відповідають національним інтересам і особливостям.

На сьогодні в структурі міжнародних економічних відносин банки займають визначне місце, оскільки від їх діяльності залежить ефективність суспільного виробництва, а за посилення інтернаціоналізації й глобалізації вони стали найважливішими фінансовими посередниками, оскільки забезпечують фінансовими ресурсами й послугами всіх учасників зовнішньоекономічних зв’язків. Активно відбувається процес концентрації банківського капіталу через злиття й поглинання (ЗІП), розвиток глобальних інформаційно-фінансових мереж, що прискорює рух міжнародних фінансових потоків, зростає конкуренція на національних і міжнародних фінансових ринках, лібералізується економічна політика держав, особливо в розвинутих країнах – основних постачальниках міжнародних фінансових ресурсів. Усе це сприяє транснаціоналізації банківського бізнесу (глобальний синергізм, трансферт коштів і управлінського досвіду, формування глобальної інфраструктури маркетингу) та вимагає від банків впровадження конкурентоспроможних моделей функціонування.

Динамічне входження іноземного капіталу в банківську систему України, активізація процесу кредитування та нарощення активів банками з іноземним капіталом, набуття чинності статті 24 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (яка визначає порядок відкриття філій та представництв іноземних банків на території України) загострили актуальність вирішення питання контролю за діяльністю іноземного капіталу в банківській системі України.

Незважаючи на значну кількість наукових публікацій недостатньо дослідженим залишається вплив іноземного капіталу на вітчизняну банківську систему та економіку в цілому. Особливої уваги заслуговує функціонування іноземного капіталу в умовах світової фінансової кризи та необхідність розроблення державою регулятивних заходів, які б дали змогу створити сприятливі умови для ефективної діяльності банків з іноземним капіталом на банківському ринку України.

Метою дослідження є аналіз засад розвитку національної банківської системи під впливом входження іноземного капіталу.

1. Теоретичні засади банківського капіталу

Українська модель управління фінансами в усіх секторах економіки належить до банківськоорієнтованих. Формування такої моделі супроводжувалось надзвичайно високими темпами зростання позикового капіталу. Щоб задовольнити це збільшення попиту на кредитні ресурси, банки повинні такими ж темпами нарощувати капітал.

Зміцнення ресурсної бази українських кредитно-фінансових установ, інтеграція банківської системи України у світове співтовариство значною мірою залежатимуть від зростання обсягів власного капіталу банків. В українській і зарубіжній економічній літературі та практиці термін «банківський капітал» уживається досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст. Ми вважаємо, що поняття «банківські ресурси» є ширшим, аніж «капітал банку». У результаті проведеного дослідження доведено, що власний капітал банку – це кошти, внесені до банку його власниками, а також акумульовані у формі резервів, нерозподіленого прибутку та інших складових у результаті статутної діяльності, які в сукупності забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Вартість банківського капіталу залежить від низки чинників. Зростання довіри, якості управління банком, кількості та вартості акцій призводить до зростання вартості банківського капіталу. Водночас рівень інфляції, ризики та загрози банківської діяльності несприятливо впливають на величину банківського капіталу.

Поняття «іноземний капітал» проявляється у різноманітних формах капіталу, до яких віднесено приватний, акціонерний, державний, банківський, промисловий, фінансовий, капітал міжнародних фінансово-кредитних організацій, що належить нерезидентам. Тобто залежно від напрямів входження і суб’єктів, яким належить капітал, визначено його призначення. Тому в роботі систематизовано суб’єктів-учасників процесу входження іноземного капіталу на банківський ринок України. Виокремлено дві групи суб’єктів-учасників — це суб’єкти прямого впливу (філії, дочірні структури та представництва іноземних банків, а також їх клієнти), які безпосередньо беруть участь у здійсненні іноземної банківської діяльності і від яких залежить можливість здійснення банківської операції й отримання прибутків. Суб’єкти непрямого впливу, такі як Національний банк України, Верховна Рада України, Міністерство закордонних справ, Податкова служба України, Антимонопольний комітет, опосередковано впливають на діяльність банків з іноземним капіталом через створення сприятливого інвестиційного клімату в банківській системі.

Наявність іноземних банків в Україні є наслідком процесів інтеграції та глобалізації у світовій системі господарювання. У роботі виокремлені й узагальнені чинники, які стимулюють розвиток фінансової глобалізації: нерівномірність економічного розвитку і розподілу фінансових ресурсів; неврівноваженість поточних платіжних балансів; недостатність у більшості країн власних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів; необхідність пошуку ресурсів для покриття дефіцитів бюджетів та виконання боргових зобов’язань; здійснення операцій злиття і придбання банків; упровадження сучасних електронних технологій, що дають змогу проводити банківські операції в режимі реального часу.

Ступінь інтеграції банків у світову фінансову систему доцільно розраховувати на основі порівняння грошового потоку від послуг міжнародних підрозділів банку, з сумарним грошовим потоком банку. Даний підхід дозволяє визначити рівень інтернаціоналізації банків, не використовуючи частку прибутку отриманого від діяльності на іноземних ринках, що нівелює недолік, який пов’язаний з різною прибутковістю іноземних ринків.

Здійснення прибуткової діяльності, зростання капіталізації, утримання позицій на ринках, досягнення технологічних і ринкових конкурентних переваг потребують від банку розробки корпоративної стратегії, що поєднує загальноринковий та функціональний підходи, та включає: маркетинг, управління фінансами та персоналом, інформаційно-технологічне забезпечення. Саме завдяки наявності власної корпоративної стратегії, яка спрямована на досягнення й закріплення бездоганного іміджу, стабільних темпів зростання, певної долі на фінансовому ринку, мінімальних витрат, оптимального рівня ризику, банки зможуть забезпечити свій стабільний розвиток.

Модель діяльності міжнародних банків змінюється з транскордонної (надання послуг з-за кордону) до глобальної присутності (обслуговування клієнтів через локальну присутність у країні) через придбання національних банків за однією з трьох моделей: повної купівлі, спільного бізнесу або портфельної інвестиції. В Україні зазначені моделі були використані при придбанні банків Аваль, Ажіо, Укрсоцбанк, Райффайзен Банк Україна, Індекс-банк – повна купівля, Укрсиббанк – спільний бізнес, Надра – портфельна інвестиція.

Інтеграція нашої країни у світовий економічний простір та в міжнародні фінансові структури веде до активного проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор. За результатами проведеного дослідження, виявлено що цей процес несе в собі позитивні й негативні явища (табл. 1), які суттєво впливають на фінансовий ринок країни.

Таблиця 1

Позитивні та негативні тенденції входження іноземного капіталу у банківську систему України

Позитивні тенденції

Негативні тенденції

Залучення іноземних інвестицій та розширення ресурсної бази банків

Вивезення капіталу у вигляді прибутку за межі держави

Мінімізація банківських ризиків через територіальну диверсифікацію іноземного капіталу

Обмеження суверенітету в грошово-кредитній політиці і перспектив реалізації національних економічних пріоритетів

Зростання конкуренції, зниження рівня вартості банківських послуг

Поступове витіснення з окремих сегментів ринку банківських послуг банків з національним капіталом

Запозичення міжнародного досвіду банківського менеджменту та інноваційних банківських технологій

Надання спектру якісних банківських послуг

Ризик нарощування спекулятивної діяльності

Підвищення кваліфікаційного рівня банківського персоналу

Засилля в топ-менеджменті банків іноземних фахівців, які мають корпоративні інтереси

Зміни в банківському нагляді, пов’язані з адаптацією національного законодавства до рекомендацій Базельського Комітету

Низька адаптованість чинної законодавчої бази міжнародним стандартам регулювання банківського капіталу

Етапи формування та тенденції розвитку банківської системи України в контексті присутності іноземного капіталу мають свої особливості. Дослідження класичної періодизації розвитку банківської системи України передбачає виділення чотирьох етапів її формування, але конкретний зміст та орієнтовні хронологічні межі цих етапів, на думку різних науковців, відрізняються. У праці запропоновано власну періодизацію розвитку банківської системи в контексті входження іноземного капіталу в Україну. За результатами аналізу процесу входження іноземного капіталу в банківську систему України, виокремлено п’ять етапів. Перший етап зародження з 1991 по 1995рр. характеризувався підготовкою до процесу входження та появою банків з іноземним капіталом. На початку цього періоду іноземному банківському капіталу було важко подолати стереотипи, які склалися в пострадянській країні. Саме в цей період, у 1993р., на українському ринку з’явився перший банк зі 100 % французьким капіталом — «Креді Ліоне Україна».

Другий етап становлення, який припадав на 1996–1998 рр., потребував нових підходів до функціонування іноземного банківського капіталу. Цей період характеризувався лібералізацією умов для банків та банків з іноземним капіталом, які працювали на території України. У цей період в Україні було створено ще 10 банківських установ з іноземним капіталом, із них п’ять іноземних банків зі 100 % капіталом нерезидентів.

Третій етап укріплення припадає на 1999–2004 рр. На цьому етапі відбувається стабілізація позицій існуючих іноземних банків на ринку України. Фінансова криза 1998р. зумовила послаблення інвестиційної діяльності, спостерігалась незаінтересованість зарубіжних інвесторів у залученні капіталів. В цей період зростає інтерес з боку російських банківських установ, які активно починають купувати українські банки.

Четвертий етап (2005–2008 рр.) став визначальним для функціонування іноземного банківського капіталу на вітчизняному ринку банківських послуг. За цей час кількість банків з іноземним капіталом зросла з 19 станом на 01.01.2005 р. до 53 станом на 31.12.2008 р., а частка іноземного капіталу в структурі статутного капіталу банківської системи України зросла з 9,5 % до 36,5 % відповідно.

П’ятий новий етап функціонування іноземного капіталу на банківському ринку України розпочався з глобальних фінансово-економічних змін, які в подальшому однозначно вплинуть на національну економіку. Зважаючи на масштаби фінансової кризи 2008–2009 рр., яка посилилися внаслідок фінансової глобалізації, необхідно встановити обмеження на активні та валютні операції банків з іноземним капіталом.

Міжнародний ринок капіталів слід розглядати з позиції поєднання руху кредитних та інвестиційних фінансових потоків від нерезидентів. Інструменти власності стимулюють рух інвестиційних (неборгових) ресурсів, а інструменти боргу запозичений капітал, тому пропонується розрізняти за змістом терміни «залучений» і «запозичений» іноземний капітал, оскільки вони ґрунтуються на використанні різних фінансових інструментів і формують різні фінансові потоки.

Ефективність функціонування іноземного капіталу в банківській системі залежить від форми його залучення у країну. Так, експансія іноземних фінансових груп у банківський сектор України відбувалася переважно у двох формах: відкриття нових банків, що означає початок діяльності практично з нуля; купівля і розвиток місцевих банків, яке здійснюється двома шляхами:

а) купується банк як «оболонка», що дає змогу іноземному банку уникати процедури реєстрації, яка необхідна при використанні інших форм входження на ринок;

б) відбувається поглинання власного дочірнього банку, що вже здійснює діяльність в Україні.

Для того, щоб процес лібералізації фінансової системи був ефективним, для вітчизняної банківської системи необхідно розробити національну стратегію з урахуванням досвіду діяльності банківських систем країн з метою гармонізації банківського законодавства відповідно до міжнародних норм і норм ЄС; підвищити рівень конкурентоспроможності національних банківських установ шляхом розроблення нових банківських продуктів і послуг; нарощувати капітал; налагодити відносини з міжнародними фінансовими організаціями та інтеграційними об’єднаннями.