Питання для самоконтролю.

1. Дати визначення, що є предметом курсу «Методика роботи з гуманітарних питань».

2. Основні положення Конституції щодо оборонних питань.

3. Основні положення Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу».

4. Основний зміст і принципи виховної роботи згідно «Концепції виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України».

5. Дати визначення особистості та елементів її складу.

6. Розкрити структуру особистості.

7. Які існують потреби і фактори, що на них впливають?

8. Що означає визначити спрямованість особистості?

9. Дати визначення характеру та розкрити його структуру.

10. Дати визначення темпераменту, назвати основні типи та охарактеризувати їх.

11. Дати оцінку основних емоційних станів людини.

12. Дати характеристику особливостей військової діяльності.

13. Які існують форми і методи вивчення особового складу?

14. Програма вивчення особистості воїна, для чого вона призначена?

15. Що таке військовий колектив, які його специфічні особливості?

16. Які існують види груп (колективів)?

17. Напрямок роботи командира взводу щодо укріплення військового колективу.

18. Дати коротку характеристику складових частин військового авторитету.

19. Що таке колективна думка і які етапи розвитку колективної думки?

20. Робота командира взводу щодо формування і керівництва колективною думкою.

21. Що таке колективний настрій, етапи розвитку колективного настрою?

22. Традиції та їх основні групи.

23. Назвіть бойові традиції Збройних Сил.

24. Що таке офіцерські збори і які задачі вони виконують?

25. Повноваження офіцерських зборів.

26. Які права мають учасники офіцерських зборів?

27. Що таке соціологічне дослідження і які його види існують?

28. Які етапи включає соціологічне дослідження?

29. Що включає в себе робота по обробці отриманих даних соціологічного дослідження?

II. Командир - організатор виховної роботи у підрозділі Єдиноначальність та культура взаємовідносин військовослужбовців

1. Командир – організатор виховної роботи в підрозділі.

Сутність принципу єдиноначальності.

Сучасна єдиноначальність не може існувати інакше, чим у виді демократично-підконтрольного єдиновладдя, що законодавчо закріплено в Статутах Збройних Сил України. Саме завдяки єдиноначальності, що несе в собі авторитетний-суспільний початок, сучасна Українська армія перетворюється в організовану силу. Історичний досвід свідчить, що втрата єдиноначальності може привести армію і країну до загибелі. Тому керівництво держави робить усе, щоб згуртувати демократичні і здорові сили країни, молодих синів України навколо ідеї державності, прищепити їм любов до рідної землі, українському народу, навчити їх захищати його із сучасною зброєю в руках.

Що ж таке єдиноначальність у Збройних Силах Ук­раїни та в чому полягає суть принципу єдиноначаль­ності?

Спочатку нагадаємо, що саме поняття принцип (від лат. - початок, основа) означає основне, вихідне поло­ження будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду, по­літичної організації і т.і. або внутрішні переконання людини, які визначають її ставлення до дійсності, нор­ми поведінки.

Щоб з'ясувати сутність єдиноначальності взагалі як поняття, звернемося до енциклопедичного словника: «Єдиноначальність - принцип управління, який озна­чає надання керівнику будь-якого органу, закладу, підприємства широких повноважень, необхідних для виконання його функцій, а також встановлення його персональної відповідальності за результати роботи».

Це визначення дає розуміння того, що принцип єди­ноначальності є універсальним принципом управління у будь-якій сфері людської діяльності, в тому числі й у військовій справі.

Єдиноначальність у Збройних Силах - принцип військового керівництва, за яким командири (началь­ники) різних ступенів наділені всією повнотою розпо­рядчої влади по відношенню до підлеглих і несуть повну відповідальність за всі сторони життя і діяль­ності військ. Єдиноначальність виражається в одноо­сібному прийнятті рішень, віддаванні відповідних на­казів, розпоряджень і організації роботи з їх виконан­ня.

Єдиноначальність - це найважливіший принцип війсь­кового будівництва і централізованого керівництва військами. Він полягає в тому, що на чолі кожного військового колективу, знизу догори, перебуває коман­дир (начальник), якому держава довірила всю повноту розпорядчої влади по відношенню до підлеглих. Поряд з цим командир (начальник) несе відповідальність за всі сторони життя і діяльності військ, військовослужбов­ців, які йому підпорядковані.

Від того, як здійснюється принцип єдиноначальнос­ті, залежить не тільки якісне функціонування Збройних Сил України як централізованого організму, поєднан­ня в них навчання й виховання, стан організованості та дисципліни особового складу, а й перш за все - ви­сока бойова готовність та боєздатність військ, частин і підрозділів.

Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки, відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень (ст. 36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Згідно зі статтею 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, «командир (начальник) є єди­ноначальником і особисто відповідає перед державою за постійну бойову та мобілізаційну готовність довіре­ної йому військової частини, за бойову підготовку, ви­ховання, військову дисципліну, морально-психологіч­ний стан особового складу, за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння та боєприпасів, бойової та іншої техніки, за всебічне забезпечення військової частини, за додержання принципів соціальної справедливості».

Єдиноначальність у Збройних Силах забезпечує максимальну гнучкість і оперативність у керівництві ними. Дає змогу командирові (начальникові) діяти ініціативно, рішуче, сміливо. Водночас єдиноначаль­ність є неодмінною умовою підтримання міцної військової дисципліни, організації та проведення ви­сокоякісного навчання та виховання особового скла­ду частини й підрозділу, забезпечення постійної боєготовності військ.

Особливістю єдиноначальності в Збройних Силах є її правова основа, яка базується на Законах України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і пра­вовий захист військовослужбовців та членів їх сі­мей», «Про загальний військовий обов'язок та війсь­кову службу», статутах Збройних Сил України.

Політичними основами єдиноначальності у Зброй­них Силах є те, що вони будуються і функціонують на принципах національно-державницької ідеї, покли­каної консолідувати народ України на захист терито­ріальної цілісності та недоторканності кордонів Батьківщини, а також забезпечити права і свободи людини та гідні умови для життя.

Командир спільно із заступниками, використовую­чи морально-психологічний потенціал військового ко­лективу, виступає в армії провідником національної незалежності, сприяє відродженню національної свідо­мості та самобутності особового складу. Виховує з під­леглих громадян-патріотів, які готові, зокрема, стати на захист країни, покласти життя, забезпечуючи мирну працю українського народу.

Іншою особливістю єдиноначальності є те, що вона в певних ланках військового керівництва поєднується з колегіальністю, має певні аспекти демократичності. Так на рівні видів Збройних Сил, оперативних коман­дувань і об'єднань - військові ради, на рівні з'єднань, частин і підрозділів - наради керівного складу, офіцерських, сержантських колективів. Колегія Міністерства оборони, військові ради мають право обгово­рювати і вирішувати найважливіші питання життя і діяльності військ, несуть відповідальність перед держав­ними органами за стан бойової готовності.

У більшості з'єднань, частин і підрозділів плідно ви­користовуються наради з різними категоріями офіце­рів, прапорщиків, сержантів, що дає можливість більш об'єктивно аналізувати стан справ з різних питань життєдіяльності військ та приймати обґрунтовані рі­шення, які реалізуються у відповідних наказах коман­дирів.

В Законі «Про Збройні Сили України» (нова редак­ція від 5.10.2000р.) визначено: «Збройні Сили України проводять свою діяльність на засадах поєднання єди­ноначальності і колегіального розроблення важливих рішень».

Єдиноначальність, як один із принципів Збройних Сил, регулюється одночасно як правовими, так і морально-етичними нормами.

В нашій державі, як і у будь-якому цивілізованому суспільстві, вироблена і постійно удосконалюється певна система морально-етичних норм і правил пове­дінки, яку називають етикетом. Є також і військовий етикет, що має певну специфіку. Основні положення військового етикету, визначені в статутах Збройних Сил, мають національне походження. Зокрема, слід підкреслити, що у взаємовідносинах єдиноначальника з підлеглими і навпаки мають панувати статутні норми поведінки, повага до особи військовослужбовця, ви­могливість як до підлеглих, так і до себе особисто, військова витримка, честь, ввічливість і культура, що виходять із особливостей військової служби.

Визначальними щодо цього мають бути вимоги, права та обов'язки, визначені військовими статутами та морально-етичними нормами суспільного життя.

Командир-єдиноначальник повинен будувати свою поведінку відповідно до норм загальнолюдської мора­лі. Його особистий авторитет базується на держав­ницьких, політичних, професійних, моральних та діло­вих якостях.

Він проводить політику держави в Збройних Силах України, є військовим керівником, духовним настав­ником воїнів.

Єдиноначальність у Збройних Силах України має свою історію, політичні, правові, морально-етичні ас­пекти і особливості. Вона є важливим принципом побу­дови, керівництва та розвитку Збройних Сил нашої держави.

Сутність, зміст, структура взаємин військовослужбовців.

Статутні взаємини – це відносини між військовослужбовцями, засновані на свідомому, безумовному дотриманні вимог законів, військової присяги, загальновійськових статутів, своїх службових обов'язків.

Основні ознаки статутних взаємин.

-Статутними прийнято називати такі відносини у військових колективах, що цілком відповідають вимогам статутів ЗС України. Загальновійськові статути являють собою узагальнення найбагатшого досвіду армії.

-У статутних взаєминах має місце єдність відносин, загальноприйнятих і специфічних, характерних для військовослужбовців.

Підтримка статутних взаємин ґрунтується на високій свідомості військовослужбовців, на глибокому розумінні ними свого патріотичного боргу.

Реалізація засвоєних норм у практиці - найважливіший напрямок підтримки і зміцнення статутних взаємин, ролі командирів - єдиноначальників, що несуть усю повноту відповідальності за стан справ у довірених їм колективах.

Командир - центральна фігура у військовому колективі. Стиль роботи командира, близькість до підлеглих, підтримка твердого статутного порядку в підрозділі, частині, служать для підлеглих орієнтиром, зразком поводження.

Підтримка статутних взаємин служить головною умовою створення здорового етичного клімату у військових колективах.

Під морально-психологічним кліматом прийнято розуміти стійкий стан духовного життя військового колективу. Він характеризує міжособистісні відносини його членів, міру задоволеності своїм положенням, умовами життєдіяльності, і виступає між ними як духовне середовище, у якій нормуються задачі воїнів на виконання задач, що стоять перед особовим складом.

Виконання своєї задачі у ЗСУ забезпечується переважно через приведення в дію механізму правових і моральних норм. Мораль і право у вимогах загальновійськових статутів виступають у єдності, підсилюють результативну силу статутних вимог.

Разом з тим мораль ширше по діапазону своєї дії і глибше по характеру регулювання взаємин у колективі. Статути визначають: Командир є прикладом суворого дотримання моральних і етичних норм поводження, зобов'язує кожного військовослужбовця до кінця виконати свій борг.

Статутні взаємини між командиром і підлеглими характеризуються з однієї сторони простотою, з іншого боку - складністю. Багато тут залежить від педагогічної культури командирів і неоднакового відношення підлеглих до виконання своїх обов'язків.

Статутна вимогливість командира передбачає, що накази і розпорядження, що віддаються їм, повинні відповідати визначеним нормам:

• відповідати задачам, що стоять перед підрозділом, законам і тій владі, який наділений командир;

• накази повинні мати сугубо службовий характер;

• командир зобов'язаний ужити заходів до того, щоб вони були реалізовані беззаперечно і точно в термін, при цьому можуть бути використані і необхідні примусові заходи.

Співвідношення мір переконання і примуси залежить від ступеня дисциплінованості і командира, і підлеглих.

На морально-психологічний клімат у військовому колективі істотно впливає те, як керівник оцінює виконання підлеглими їхніх обов'язків. Статути покладають на командира обов'язок уміло, з максимальним виховним ефектом користатися правом заохочувати воїнів за зразкове виконання своїх обов'язків і накладати стягнення за легковажне відношення до служби.

Заохочення за завдання, не потребуюче напруги, не супроводжуване проявом ініціативи виконання тієї чи іншої задачі втрачає стимулюючий ефект в очах підлеглих. Знижується і виховний ефект від дисциплінарного стягнення, якщо воно не відповідає ваги зробленої воїном провини, якщо командир при визначенні виду і міри покарання не враховує характер провини, обставин, при яких він був вчинений.

З'єднання вимогливості командира до підлеглих із близькістю до них виступає фактором, що зміцнює здоровий клімат у колективі.