Лекція 1 Поняття, предмет, метод, завдання і система кримінального права України. Кримінальна політика (2 год).

1. Поняття, предмет і метод кримінального права України.

2. Зв'язок кримінального права з іншими галузями права. Кримінальне право, як наука та навчальна дисципліна.

3. Суб’єкти кримінально-правових відносин. Завдання та функції кримінального права України.

4. Система кримінального права України та кримінально-правові інститути.

5. Кримінальна політика.

Самостійне опрацювання:

1. Основні напрямки і школи кримінального права.

2. Визначення понять: кримінальна статистика, кримінальна психологія, кримінальна міліція, кримінальна реєстрація, практика, доктринальне тлумачення, криміналізація діяння, педалізація, превенція

1. Поняття, предмет і метод кримінального права України.

Кримінальне право виникає разом з виникненням права в цілому на відповідному етапі розвитку суспільства. Його основним завданням є боротьба з вчинками членів суспільства, які суперечать загальноприйнятим нормам та стандартам, визнаним у конкретній спільності людей на відповідному етапі соціального розвитку.

Кримінальному праву, як галузі системи права, притаманні ті самі ознаки, якими характеризуються інші галузі системи права і право в цілому як елемент культури суспільства. Разом з тим воно має і власну, специфічну насиченість, яка визначається характером завдань, що стоять перед цією галуззю права.

Кримінальне право належить до публічних галузей системи права.

Всі пам'ятки  - Закони дванадцяти таблиць, Закони Хамурапі, Закони Ману та ін.- містили в собі кримінально-правові норми.

Не випадає з цього загального ряду і найдавніша пам'ятка права східних слов'ян - «Руська правда». Перша її стаття містить саме кримінально-правову норму: «Убьет муж(ь) мужа, мьстить брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братучаду, любо сестрину сынови; аще не будеть кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будет русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои бедеть, любо Словении, то 40 гривен положити за нь».

Як самостійна галузь права в системі права кримінальне право починає виділятись у Європі в XII ст. Саме в цей період у Булонському університеті вивчаються римське та канонічне кримінальне право.

У Росії виділення кримінального права в самостійну галузь проходить у XVIII ст. і пов'язано з виданням «Військових артикулів» Петра І.

Назва галузі походить від латинського сгітеп - злочин.

Поляки, чехи користуються для визначення цієї галузі терміном «карне право» (pravo karne). Якщо розглядати одне і основних призначень цієї галузі - карати за вчинений злочин, то цю назву можна було б визнати вдалою.

Російськомовна назва - «уголовное право». Її походження також пов'язане з соціальним призначенням галузі - покаранням винних, які відповідали головою. Коріння назви проростають з найдревнішої пам'ятки східнослов'янського права - «Руської правди», яка і визначала такий вид відповідальності (головою). Виходячи з того, що цей правовий акт є джерельним і для українського права, М. Й. Коржанський висуває пропозицію про зміну україномовної назви нашої галузі і перейменування її в «уголовне право».

Саме поняття кримінального права містить у собі подвійне значення.

З одного боку, його розглядають як галузь законодавства - позитивне кримінальне право, яке знаходить свій прояв у Єдиному нормативному акті - Кримінальному кодексі України.

З іншого боку, - як галузь юридичної науки - вчення про кримінальний закон, практику його застосування, теоретичні проблеми розвитку тощо.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України - це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.

Характерні ознаки позитивного кримінального права:

• встановлення кримінально-правових норм виключно вищим органом державної влади країни - Верховною Радою України; знаходження вияву виключно в такому виді нормативного акта, як Закон; особливого виду впливу - покарання.

• Норми кримінального права регулюють кримінально-правові відносини, які виникають з факту вчинення злочину. Це особливі правовідносини, які носять назву «кримінальні правовідносини».

Видатний учений-криміналіст, доктор кримінального права, сенатор, професор М. С. Таганцев у своїй класичній праці «Русское уголовное право» зазначав: «Как посягательство на норму права в её реальном бытии, на правоохраненный интерес жизни, преступное деяние является известным жизненным отношением, возникающим между посягающим и предметом посягательства, совмещающем в себе своеобразные черты, или признаки, на основании коих оно входит в группу юридических отношений вообще и, притом, занимает в этой группе самостоятельное место, как уголовно-наказуемая неправда».

Кримінально-правові відносини - це специфічний вид суспільних відносин які виникають у зв'язку із вчиненням особою найтяжчого виду правопорушень - злочинів. За змістом кримінально-правовові правовідносини можуть бути диференційовані на два основних види:

• охоронні кримінально-правові відносини які становлять переважну більшість, оскільки саме для охорони найважливіших цінностей суспільства покликана дана галузь права;

• заохочувальні кримінально-правові відносини які покликані регулювати позитивну поведінку громадян в екстремальних ситуаціях, що примикають до сфери кримінально-правового регулювання - необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця та ін

Звідси об'єктами правовідносин є, з одного боку, порушення встановленого законодавцем правила поведінки, вчинення діяння, яке заборонено державою, а з іншого - діяння, яке хоча і спричиняє шкоду, однак за своїм змістом є суспільно корисним.

Суб'єктами правовідносин виступають, з одного боку, держава в особі органів правосуддя, а з іншого - особа, яка порушила кримінально-правовий припис.

Зміст кримінальних правовідносин полягає в праві органів правосуддя притягати до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні кримінально-правових приписів, призначати їм покарання, яке є адекватним ступеню їх вини, а також в обов'язку осіб, що порушили кримінальний закон, відповідати за вчинене, відбути покарання та перенести інші негативні наслідки, пов'язані із застосуванням кримінального закону.

Кримінальні правовідносини реалізуються в діяльності органів правосуддя в процесі розкриття злочину, притягненні винного до кримінальної відповідальності, постанові вироку та застосуванню кримінального покарання.

Кримінальні правовідносини виникають з моменту вчинення особою злочину і закінчуються в момент набуття обвинувальним вироком законної сили.

Як складова системи права кримінальне право є однією з його галузей, якій властиві всі ознаки права взагалі (нормативність, обов’язковість виконання та ін.), а також специфічні га­лузеві ознаки. Від інших галузей кримінальне право відрізня­ється насамперед предметом, тобто колом регульованих сус­пільних відносин.

Поняття кримінального права вживається у двох значен­нях: як галузі законодавства і галузі права.

Кримінальне законодавство — це система прийнятих вищим органом законодавчої влади норм, що визначає принципи і під­стави кримінальної відповідальності, коло діянь, що визнають­ся злочинами, види і розміри покарань за них, підстави звіль­нення від кримінальної відповідальності й покарання.

Як галузь права кримінальне право ширше поняття, ніж кримінальне законодавство, що охоплює кримінальне законо­давство і кримінально-правові відносини, пов’язані із законо­творчістю і правозастосуванням. Кримінально-правові відносини виникають з моменту офіційного набрання законом чинності, коли він уже починає впливати на громадян, які утримуються від вчинення злочину винятково через загрозу покарання.

Кримінальне законодавство закріплює підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, встановлює покарання, що можуть бути застосовані до осіб, які скоїли злочин. Звідси випливає, що законодавча діяльність безпосередньо становить предмет кримінального права і, отже, кримінально-правові відносини виникають з моменту набрання законом чинності. З цього часу починає діяти загальна превенція закону, тобто попередження вчинення нових злочинів. Тоді ж починає виконувати виховне завдання стосовно всіх громадян і кримінальний закон.

У предмет кримінального права крім змісту кримінально - правових інститутів і конкретних норм входить також співвідношення кримінального права із суміжними галузями права.

За предметом і методом правового регулювання криміналь­не право відрізняється від інших галузей права. Разом з тим за сферою дії воно тісно пов’язано з іншими галузями права, на­самперед з адміністративним, кримінально-процесуальним і кримінально-виконавчим.

Найтісніше норми кримінального права пов’язані з норма­ми адміністративного права, що визначають, які діяння є адміністративними правопорушеннями і які заходи адміністра­тивного стягнення застосовуються до осіб, що порушили ці норми. В окремих випадках межі між кримінально караними діяннями і відповідними адміністративними правопорушення­ми рухливі й за певних обставин та умов окремі адміністра­тивні правопорушення можуть трансформуватись у злочини. Йдеться, наприклад, про адміністративно каране хуліганство.

Отже, предмет кримінально-правового регулювання в сукуп­ності утворюють три основних різновиди суспільних відносин. До перших належать так звані охоронні кримінально-право­ві відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину. Це відносини між особою, яка скоїла заборонене кримінальним законодавством злочинне діяння, і державою в особі суду, слідчого, прокурора, органу дізнання. Так, злочинець повинен піддатися несприятливим наслід­кам, які кримінальним законодавством пов’язані із вчинен­ням злочину, і в кінцевому підсумку бути покараний згідно з кримінально-правовою нормою, яку він порушив. Інший су­б’єкт — суд (за допомогою слідчих, прокурорських органів і органів дізнання) — має право примусити злочинця викона­ти цей обов’язок. Але це право супроводжує обов’язок тих же органів притягати особу до кримінальної відповідальності, а суд — призначати покарання або захід, що його заміняє. Таким чином, предметом охоронних кримінально-правових відносин є реалізація кримінальної відповідальності й пока­рання, пов’язана як із встановленням події злочину, так і з призначенням покарання, звільненням від кримінальної від­повідальності й покарання (включаючи застосування приму­сових заходів медичного і виховного характеру).

Другим видом відносин, що входять у предмет кримінально­го права, є відносини, пов’язані з утриманням особи від вчи­нення злочину за допомогою погрози покарання, яка містить­ся у кримінально-правових нормах.

Третій різновид суспільних відносин, що входять у предмет кримінального права, регулюється кримінально-правовими нормами, які наділяють громадян правом на заподіяння шкоди при захисті від небезпечних зазіхань при необхідній обороні, а також при крайній необхідності й інших обставинах, що ви­ключають злочинність діяння.

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою від імені якої виступають відповідні органи, вповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя по кримінальних справах. Внаслідок врегулювання нормами кримінального права вони набирають форми правовідносин.

Предмет кримінального права не збігається з предметом науки кримінального права, який полягає у вивченні та теоретичному розвиткові:

♦   історії цієї галузі права;

♦  джерел кримінального законодавства;

♦ чинного кримінального законодавства;

♦  практики застосування кримінального законодавства органами правосуддя;

♦   моделюванні розвитку кримінального законодавства;

♦ проблем підвищення дієвості кримінального законодавства в питаннях загальної та спеціальної превенції злочинів та злочинності;

♦  кримінального законодавства іноземних країн. Українська наука кримінального права завжди посідала гідне місце у світовій кримінально-правовій науці.

В дорадянський період її представляли такі відомі вчені як А. Ф. Кістяківський, Л. С. Белогриць-Котляревський, Л. Є. Владимиров, М. П. Кубинський та багато інших. В епоху радянської влади, незважаючи на домінування у науці ідеологічного начала, значний внесок у розвиток кримінального права зробили М. І. Бажанов, Я. М. Брайнін, М. М. Гродзинский, П, С. Матишевський, В. В. Сташис, В. Я. Та-цій, В. С Трахтєров, С І. Тихєнко та ін.

Як відомо, метод - це сукупність певних засобів, прийомів, за допомогою яких здійснюється регулювання та охорона суспільних відносин, що входять у предмет правового регулювання відповідної галузі права. Як зауважував видатний учений-криміналіст, один з батьків судової реформи 1863 р. проф. В. Д. Спасович у першому російському підручнику кримінального права, «во всяком государстве правительству, по существу его и назначению, принадлежит право взыскивать посредством наказания с нарушителей законов положительных»

Метод кримінального права – суспільні відносини, які регламентуються кримінальним правом та регулюються імперативним методом.

Імперативний метод – застосування до особи, яка вчинила злочин санкції кримінально-правової норми.

Регуляція суспільних відносин кримінальним правом пов'язана із застосуванням засобів, прийомів, притаманних виключно цій галузі права. Специфіка їх полягає в застосуванні до винної особи з боку держави покарання - крайнього, найсуворішого і найжорсткішого виду реакції. Саме тому метод правового регулювання для кримінального права полягає у застосуванні примусу у виді покарання. Однак він застосовується лише, коли:

♦ конкретне вчинене діяння віднесено до категорії злочинів і містить склад відповідного злочину;

♦ особа, яка скоїла це діяння, є винною.

Метод кримінально-правового регулювання знаходить свій прояв у притягненні особи до кримінальної відповідальності, яка є покладеним на особу, що вчинила порушення кримінальної норми, державою або суспільством обов'язком дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи, адекватні ступеню небезпечності вчиненого порушення.

Разом з цим визначення методу кримінального права виключно як застосування примусу було б дещо обмеженим поглядом на проблему. Виходячи із того, що кримінальне право своїми нормами заохочує громадян до вчинення низки соціально-корисних дій (необхідної оборони, затримання злочинця, невиконання злочинного наказу і т. ін.) методом кримінального права слід визнати також заохочення, яке щоправда, застосовується в обмежених випадках.