Lektsiya_2_2_kurs_2014

Лекція 2. Споживач в економіці: його поведінка та особливості вибору

1. Споживач як основний суб’єкт сучасної економіки

Споживачі - це ті, хто купує і використовує товари, замовляє роботи і послуги для особистих побутових потреб, не пов'язаних з отриманням прибутку. Кожний з нас є споживачем, бажаючи яким-небудь способом задовольняти свої потреби. Споживачем виступає фірма, організація, у цілому держава.

Ціль споживача - мати максимальну корисність від споживання товарів і послуг. На шляху до цієї мети в споживача виникає маса обмежень: сімейний бюджет, ціни, асортимент пропонованих товарів і послуг. Тому споживач, як і виробник, відчуває на собі вплив обмежених можливостей. Перед ним теж стоїть проблема раціонального вибору.

Споживачу, зацікавленому в задоволенні своїх потреб з найменшими витратами обмежених засобів, доводиться задумуватися над наступними питаннями: на що, в першу чергу, витратити свої доходи? Як вибрати товар або послугу бажаної якості і відповідні його купівельним можливостям? Як скоротити фінансові втрати? Яким чином зберігати наявні доходи?

Раціональна поведінка споживача при виборі товару або послуги припускає, як правило, певну послідовність дій: усвідомлення необхідності покупки, пошук інформації про товар чи послугу, оцінка можливих варіантів покупки, прийняття рішення про покупку. Звернемося до конкретної ситуації. Припустимо, ви вирішуєте придбати автомобіль. З чого почати?

Постарайтеся одержати максимально повну інформацію про товар: де і за якою ціною його можна придбати, який асортимент цього виду товару, які умови гарантійного обслуговування тощо. У цьому вам допоможуть рекламні оголошення, знайомі власники машин, кваліфіковані фахівці магазинів. Виберіть спеціалізований магазин, де можна одержати дані про властивості товару: швидкість, економічність (витрата бензину), зручність керування, колір тощо. Аналіз усіх факторів допоможе зробити раціональний вибір.

Основними джерелами доходу споживача є заробітна плата, трансферти (соціальні виплати держави окремим громадянам у вигляді допомоги, пенсій, стипендій), дохід від підприємницької й іншої діяльності, дохід від власності (плата, отримана за оренду вашої квартири чи дачі, дохід від заощаджень).

Раціональному споживачу важливо не тільки вміло витрачати гроші, але і правильно розміщати свої заощадження. Розумні люди користуються ощадними рахунками в банку, одержуючи дохід від внеску, або купують цінні папери (акції, облігації), одержуючи дивіденди за них (відзначимо, що сказане справедливе в умовах економічної стабільності).

2. Потреби споживача: зміст та класифікації

Потреби – це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості, суспільства загалом. Намагання задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Тому природна мета функціонування економіки – задоволення людських потреб у товарах і послугах.

З повсякденнного досвіду нам відомо, що будь-яка одна задоволена потреба зазвичай створює нову. Це й дало економічній науці підстави сформулювати закон зростання потреб, який виражає об'єктивну необхідність зростання людських потреб (кількісно і якісно) із соціально-економічним прогресом суспільства.

Людські потреби надзвичайно різноманітні, що зумовлює численність підходів до їхньої класифікації.

За характером виникнення розрізняють біологічні (у повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці) та соціальні (у визнанні, у повазі, у самореалізації) потреби, а також потреби, зумовлені розвитком цивілізації (у засобах масової інформації, у транспорті, у розвагах тощо).

Залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні й нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари – це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні потреби задовольняють за допомогою послуг (освіти, культури, медицини, тощо).

За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні і групові, або колективні. Одні потреби (скажімо, у продуктах харчування чи одязі) людина задовольняє відособлено, інші (у громадському порядку чи чистому довкіллі) – спільно з іншими особами, а деякі потреби (наприклад, в освіті чи транспорті) – і відособлено, і спільно.

За нагальністю задоволення розрізняють потреби елементарні, які задовольняють благами першої необхідності (їжа, одяг, житло, медична допомога), і витончені, які задовольняють предметами розкоші (норкові шуби, коштовні прикраси тощо). Очевидно, те, що для одних є предметом розкоші, може виявитися предметом першої потреби для інших. З іншого боку, товар, який декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може стати благом першої необхідності.

Цікаву класифікацію потреб людини запропонував американський соціолог А.Маслоу.

Усі потреби він поділив на п’ять груп і помістив у геометричну фігуру (піраміду). Усередині піраміди потреби можуть бути розташовані по-різному. З віком, зі зміною службового становища тощо на передньому плані (тобто в основі піраміди) можуть опинитися інші потреби. Ці потреби взаємопов’язані й залежать одна від одної. Однак із незадоволених потреб та, що лежить в основі піраміди – найважливіша. Якщо ж її задоволено, то найважливішою стає потреба, розміщена на сходинку вище.

Породженням і соціальним виявом потреб є економічні інтереси. Економічні інтереси можна визначити як усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають відповідну економічну поведінку. Суб’єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, населення конкретного регіону, суспільство загалом. Відповідно вирізняють особисті, групові та національні (суспільні) економічні інтереси.

3. Корисність споживчого блага і її оцінка. Закон спадної граничної корисності.

Кожна людина намагається задовольнити в першу чергу ті потреби, які мають для неї найбільшу корисність.

Корисність блага — це здатність економічного блага задовольняти одну або декілька людських потреб. Корисність — поняття індивідуальне. Те, що корисне для однієї людини, може бути зайвим для іншої.

Розрізняють загальну та граничну корисність. Корисність вимірюють в умовних одиницях корисності — ютилях (від англ. utility — u).

Будь-якому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст зональної корисності TU. Однак, якщо загальна корисність із кожною додатковою одиницею блага поступово збільшується, то гранична корисність із кожною додатковою одиницею зменшується.

Закон спадної граничної корисності: у процесі збільшення кількості споживаного товару або послуги його корисність від споживання кожної додаткової одиниці зменшується.

Лінія граничної корисності має від’ємний нахил, що відповідає зворотному зв’язку між вжитою кількістю блага та його граничною корисністю (рис. 1). Лінія загальної корисності показує пряму залежність між кількістю спожитого блага й зростанням загальної корисності від його споживання (рис. 2).

Рис. 1Рис. 2