Публічні грошові фонди
Державні грошові фонди Місцеві грошові фонди
Цільові Нецільові Цільові бюджетні Нецільові
(Пенсійний фонд) (державний бюджет) (дорож. фонд, охор. НПС) (місцевий бюджет)
Публічна фінансова діяльність – це діяльність або органів місцевого самоврядування по формування, розподілу, використанню, управлінню та контролю грошової маси у публічних фондів грошових коштів. В залежності від суб’кта який її здійснює це публічна фінансова діяльність держави або органів місцевого самоврядування.
Функціями фінансової діяльності держави (органів місцевого самоврядування) буде: 1) формування, 2) розподіл, (деякі науковці виділяють функцію перерозподілу), 3) використання; 4) управління - це також нова функція, яку нещодавно виділили саме для фінансової діяльності держави (оскільки нещодавно управління вважалось тільки адміністративною функцією); 5 ) контроль.
Тепер залишилось дізнатись звідки беруться у держави відповідні кошти для акумулювання у фондах?
Розглянемо такий публічний фонд держави як - Державний бюджет.
Державний бюджет – це публічний, нецільовий, грошовий фонд в якому у відповідності до БКУ акумулюються всі доходи держави. Правовий режим утворення та функціонування даного фонду встановлюється БКУ.
Відповідно до ст. 9 Бюджетного кодексу України доходами бюджету, а значить і держави є:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;
3) інші неподаткові надходження.
4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Отже, податок – як один з елементів доходу держави.
Тут виникає питання: А чому саме податкам приділено стільки уваги, є цілі дисципліни, навіть спеціалізації, написано стільки книжок, наукових праць? Відповідь одна, оскільки частка податкових надходжень до бюджету становить близько 80% від загальної суми доходів.
Висновок: не буде податків, держава не зможе виконувати свої функції, а від так припинить своє існування.
2.
Податки існують і будуть існувати доки існує держава. В історії оподаткування прийнято розрізняти чотири етапи становлення оподаткування безпосередньо в Україні, але з прийняттям Податкового кодексу України можна казати про п’ять етапів.
Перший етап триває до кінця Х століття, до часів зміцнення Київської Русі.
Він характеризується відсутністю будь-якої системи платежів. У зв’язку з незначними потребами самої держави, які мають випадковий чи разовий характер. Оскільки ті функції, які повинна була виконувати держава (утримання війська, оборону, підтримку внутрішнього порядку і правосуддя) покриваються за рахунок загальної власності членів общин і особистої праці.
Про існування податей як доходів держави (а точніше – доходів князя) в Київській Русі вперше згадується в часи правління князя Олега.
Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми.
Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною.
І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії.
Особисті повинності, що передують майновим, є одним з головних джерел формування доходу князів і основним способом задоволення публічних державних потреб. Внаслідок цього в ці часи не виникають державні видатки на задоволення публічних потреб у державі.
Значну роль відігравала «данина», в давньоруських літописах вона згадується як військова контрибуція, яка сплачувалась переможцям (варягам, хазарам1), а пізніше і першим руським князям.
Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави. Щодо данини, то вона з часом перестала бути контрибуцією і перетворилась на подать і сплачувалась населенням на користь держави.
Другий етап триває з кінця Х ст до часів загарблення Київської Русі монголо-татарами. Цей період характеризується появою значних податкових платежів, яка частково була збережена і в майбутніх періодах2.
Прийняття Київською Руссю християнської віри за висловом Ю.О. Гагемейстера “призвело в Русі до загального перевороту”, позначившись на видах податей та повинностей. Змінилися і види видатків, що здійснювалися князями за рахунок державної казни, яка залишалася їх приватною власністю. Після введення християнства у літописах вперше зустрічаються згадки про використання коштів державної казни на фінансування “суспільних предметів і нужд”. Такими “суспільними предметами” вважалися церкви і монастирі. З’являється фіксований відсоток, так звана “десятина”. Спочатку, це була як благодійний дарунок церкві в розмірі десятої частини зібраного врожаю, вирощеної худоби, пізніше її замінили грошовим еквівалентом, яку сплачувало населення церкві обов’язково. В окремих місцевостях поряд з десятиною звичайною, сплачували «снопову десятину» (із зерна та інших продуктів).
Вперше її запровадив князь Володимир Святославович (980-1050 рр.), але коріння вона бере своє з Західної Європи. Широко використовували вона набула за правління Богдана Хмельницького в ХVІІ ст.
Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст.
Іншим джерелом доходів виступають регалії – це виключне право казни займатися певним видом виробництва, діяльності, мати зиск з природних явищ. Основними видами регалій були:
“безхазяйна регалія” - все, що не мало хазяїна, оголошувалось власністю казни: вітер, вода, надра, що призвело до державної монополії на вітряні та водяні млини;
митна, яка передбачала збір за перетин кордону, проїзд територією, користування мостом через річку і стала праобразом митних платежів;
судова – це виключне право держави здійснювати правосуддя: накладати судові штрафи та мито, що призвело до того, що судді в Афінах завжди як міру покарання використовували конфіскацію майна на користь держави;
монетна – право чеканити монету.
Регалії стали перехідним ступенем до податків
Третій етап (ХІІІ до ХVІІІ ст.). В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30. На її склад впливає залежність українських земель спочатку від Золотої Орди, а потім від Літовського князівства, Польщі, Авйстро-Угорщини, Московського царства (Російської імперії).
У період Литовсько-Польського правління (ХІV - ХVІІ) значного поширення набула «серебщина» - грошовий державний податок, який витрачався на утримання війська. Вперше його було запроваджено за часів татарської навали і стягували як данину серебряними грошима.
З XV століття вводять «серебщіна тимчасова» - сплачувалася державними та покріпаченими селянами, шляхтою, яка не відбувала військової служби, і спрямовувалась на потреби підготовки до війни, а «періодична» стягувалась на 2-3 роки, залежно від рішення суду.
У цей же період вводиться такий прямий грошовий податок як «половщина». Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства.
Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як «поштучне», запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.
Як спадок від татарської навали литовська влада зберігла «ординщіну», яка справлялась як грошима так і хутром. Існувало багато спеціальних аннтуральних податків «стація», яка сплачувалась селянами для забезпечення великого князя і його двору продуктами, підводами, місцями для проживання під час його подорожей територією князівства3
З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право — це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною.
Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення.
Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно.
Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві.
Понад півтори тисячі літ на наших землях існує такий вид податку як мито. Спочатку це була платня, яка сплачувалася грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони чи митні застави фортець, міських брам, мостів.
За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.
За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків. Поширени податок «очкове» -натурльна данина медом, яка стягувалась з селян які занімались бджолярством, розмір його залежав від кількості бджолячих родин. До того ж, в цей період був запроваджений податок з алкоголю «покотелочизна» (покотельщина). Одиницею оподаткування був казан для горілки, пива або меду, місткість якого обчислювалась ведрами. Розміри податку не були сталими.
Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Московською державою.
Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала майже усі адміністративні системи світу, Москва почала запроваджувати й "свої" податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару.
Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками.
Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших.
Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття.
Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття.
Четвертий етап. Починається з ХІХ ст.
З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.
В роки революції і громадянської війни податкова система створюється, змінюється прямим визиском, експропріацією.
Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу.
Для того, щоб повною мірою прослідкувати розвиток податкової системи України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної податкової реформи 1930-1932 рр. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет (див. додаток 3). Один канал становив податок з обороту, другий –відрахування від прибутку. За допомогою податку з обороту і відрахувань від прибутку держава централізувала його чистий доход в бюджеті. Але необхідно відмітити, що термін "податок з обороту" не відповідав суті даного платежу. Якщо виходити з того, що весь чистий доход відображає прибуток підприємств, то йдеться про два види відрахувань від нього в бюджет: фіксовані в цінах відрахування ( податок з обороту) і регулюючі відрахування від прибутку, бо вони встановлювалися як різниця між прибутком і затратами підприємства. Як податок з обороту, так і відрахування від прибутку виконували тільки фіскальну функцію - централізацїї чистого доходу.
Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм.
Новий етап розвитку системи платежів підприємств у бюджет розпочався після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами:
- платою за основні виробничі фонди;
- фіксованими (рентними) платежами;
- вільним залишком прибутку.
Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.
В 1987 р. набув завершення нормативний метод розподілу прибутку. Але нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі.
До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990 років.
Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава продовжувала утримувати права на одержання прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.
Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930-1990 рр. принципових змін в побудові системи розподілу прибутку не відбувалося. Цей процес характеризувався заміною одних платежів на інші, а головна суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що держава контролювала прибутки підприємств і організацій, так як переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому підприемству. В часи планової' економіки мобілізація доходів бюджету була неподатковою, тому що все одно, весь доход належав державі. Тому навіть не можна характеризувати це як стягнення державою платежів, скоріше це було надання коштів підприємствам.
Перехід економіки України до ринкових відносин потребував радикально нових методів регулювання чистого прибутку. Нові фінансові інструменти в ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш ефективну.
Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався ще в колишньому СРСР в 1991 році. Після проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон "Про систему оподаткування". Треба сказати, що він фактично продублював попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні податкової системи суверенної' України.
В цьому Законі був наданий перелік податків, що входили до податкової системи України. Деякі види податків були ліквідовані (податок з обороту, на експорт і імпорт).
У 1994 році був прийнятий новий Закон "Про систему оподаткування" з урахуванням змін та доповнень. До нього були включені платежі і податки, які існують на території України із розподілом їх на загальнодержавні та місцеві. Як можна реально оцінити діючу податкову систему? Встановлені податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки - доходи підприємств.
Закон України від 2 лютого 1994р. 3904-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про систему оподаткування», уперше в податковому законодавстві України закріплено поняття податку, збору, обов’язкового платежу. Окремими статтями були деталізовані основні елементи податкового механізму.
Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли відбувалась важлива зміна в структурі органів податкової системи -утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових інспекцій. Ці нововведення - не просто заміна назви, утворення ДПА являє собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих розмірів. До тепер, в країні не існувало єдиної системи, контролюючої доходи всіх юридичних і фізичних осіб, - почала вона функціонувати з 01.01.97 р. В обов'язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені відповідні відділи.
Ці та інші напрямки є основними в розробці нового Податкового Кодексу України. Паралельно з цим в Україні постійно з'являються нові податки і збори, одним з якіх став Гербовий збір, введений в дію з 01.01.99 р. Справляється Гербовий збір з договорів, векселів та установчих документів, укладених з 01.01.99, а з 01.06.99 з митної вартості імпортованих товарів. Україна намагається дотримуватись практики цивілізованих держав.
Надзвичайно важливим документом є прийняття Податкового Кодексу України, Законом України № 2755-IV/ від 02 грудня 2010 року.
Податковий Кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
3.
Із здобуттям незалежності Україна самостійно визначає стратегію соціально-економічного розвитку, розробляє та формує незалежну фінансову політику в контексті загальнодержавної економічної політики. Однією зі складових фінансової політики є фіскальна політика, частиною якої є податкова політика [1, с.139]4.
Податко́ва полі́тика — це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави. Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.
Актуальність проблеми реформування податкової політики зумовлена тим, що у ході здійснюваних в Україні за роки незалежності реформ відбулися глибокі соціально-економічні перетворення. Разом з тим непослідовність процесів реформування, відсутність цілісної концепції державної економічної політики, значні структурні диспропорції в економіці призвели до глибокої і затяжної соціально-економічної кризи суспільства. Одним з важливих факторів кризових явищ в Україні стала невиважена податкова політика держави, у результаті якої відбулося гальмування інноваційно-інвестиційних процесів, що у свою чергу призвело до зниження рівня реальних податкових надходжень5.
Дану проблему досліджує безліч як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема це: Ревун В.І., Єфименко Т.І., Музиченко О.В., Мельник О.Я., Андрущенко В. Л., Василик О. Д., Єфименко Т. І., Мельник П. В., Соколовська А. М.,. Крисоватий А. І. та інші. Незважаючи на значні здобутки у дослідженні вказаної проблеми, низка питань щодо реформування податкової політики України вимагають досліджень і наукових розробок.
Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу.
Для досягнення цієї мети необхідне реформування податкової політики, а саме перетворення її з суто фіскального інструменту на ефективний засіб соціально – економічної стратегії держави. Податкова система має стимулювати інноваційну та інвестиційну діяльність, що потребує зменшення податкового тиску, посилення захисту платників податків, максимальне спрощення процедури оподаткування [2]6.
Однак, в сучасних умова податкова система України має ряд недоліків:
1) Значна складність та суперечливість податкової системи;
2) Фіскальна спрямованість податкової системи і недостатня орієнтація регулюючої функції на стале економічне зростання ;
3) Складна, неоднорідна та нестабільна нормативно-правова база оподаткування, а також неузгодженість та суперечливість окремих законодавчих норм;
4) Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;
5) Значна нерівномірність розподілу податкового тягаря через наявність великої кількості податкових пільг та існування різноманітних схем ухиляння від сплати податків;
6) Непрозорість податкового регулювання;
7) Діяльність Міністерства Фінансів, Державної податкової служби, Держмитслужби щодо реалізації державної податкової політики є недостатньо узгодженою і ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин;
8) Корумпованість і каральний зміст податкових відносин7.
Дані недоліки призвели до таких проблем у системі оподаткування України, як:
податкова заборгованість платників перед бюджетом і державними цільовими фондами;
бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ;
ухилення від оподаткування;
нерівномірне податкове навантаження, найбільша частка якого покладена на законослухняних платників [3,с.229]8.
На підставі зазначеного та з урахуванням сучасних економічних умов, ми можемо стверджувати, що основним пріоритетом податкової політики в перспективі має стати: створення сприятливих умов для розвитку підприємницької та інвестиційної діяльності, а також їх ефективного захисту.
Для реалізації пріоритетів розвитку податкової політки, необхідно здійснювати комплекс стимулюючих заходів, які передбачають: зниження податкового тиску, стимулювання інноваційної діяльності, сприяння розвитку малого підприємництва, підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, поліпшення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків, декриміналізація податкового законодавства [5]9.
Податки можуть відігравати роль стимуляторів або дестимуляторів економічних процесів у державі, залежно від особливостей податкової політики, яка сформована у державі. Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства.
Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що:
- по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються;
- по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх;
- по-третє, в економічну систему України впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн, що не враховує особливостей нашої економіки.
Метою реформування податкової політики України є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки, забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави, посилення регулюючої функції податків.
Дослідження суті та особливостей податкової політики України дозволяє зробити певні узагальнюючі висновки і пропозиції щодо її реформування:
прагнення України увійти до Європейського Союзу вимагає узгодженості вітчизняного податкового законодавства до законодавчих вимог у сфері оподаткування, що існують у ЄС;
необхідна поступова лібералізації податкової політики в напрямі зменшення податкових ставок і надання податкових пільг за основними податками в Україні, детінізації доходів підприємців і населення, а також більш ефективного адміністрування податків; створення умов для реалізації принципу соціальної справедливості у оподаткування;
забезпечення рівномірного розподілу податкового навантаження;
запровадження диференці-ації ставок податку на додану вартість у розрізі товарів першої необхідності та широкого вжитку, а також уведення прогресивної шкали оподаткування за податком із доходів фізичних осіб;
розширення бази оподаткування та зменшення податкових витрат;
розробка ефективних механізмів і процедур податкового адміністрування;
належна діяльність правоохоронних органів щодо виявлення і протидії податковим правопорушенням;
Україна має активніше залучатися до ведення дискусій із податкової проблематики на міжнародному рівні з метою формування позитивного іміджу України на міжнародно-правовій арені [5]10.
Головною метою податкової політики України є формування достатнього державного бюджету і стимулювання економічного.
Головним завданням податкової політики України на сучасному етапі є ефективне застосування елементів системи оподаткування, виходячи зі стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку України.
Розв'язання існуючих проблем податкової системи України має відбуватися через послідовну реалізацію стратегічних цілей реформування податкової системи України, а саме:
підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу;
легалізація тіньового сектору;
активізація інвестиційних процесів в економіці;
розробка простих і зрозумілих податкових норм для суб'єктів господарювання;
скорочення витрат платників на нарахування і сплату податків і держави на їх адміністрування;
адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС;
забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;
запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі;
автоматизація процесів оподаткування з використанням сучасних технологій [7, с.115]11.
Отже, виходячи з дослідження сутності проблем і стратегічних цілей реформування податкової політики України, виникає необхідність удосконалення податкової політики України за такими напрямами: підвищення ефективності системи адміністрування; вдосконалення законодавчого забезпечення податкової системи шляхом розробки і прийняття Податкового кодексу України; детінізація економіки та боротьба з корупцією в системі адміністрування податків шляхом посилення кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та корупцію у системі держаних органів влади; реформування спрощеної системи; реформування системи відрахувань до фондів соціального страхування шляхом запровадження єдиного соціального податку.
1 Янжулъ И.И. Основыя начала финансовой науки. Учения о государственныхъ доходахъ/И.И. Янжулъ.-СПб., 1890
2 Пришва Н.Ю. Податкове право: навч. Посіб./Н.Ю. Пришва.-К.:Юрінком Інтер, 2010.-386 с.
3 Нечай А. Податкова система України періоду Великого князівства Литовського (ХV- перша половин ХVІ ст.) / А.Нечай/ /Вісник податкової служби україни.-1998.-№ 2 .-С. 47
4 Василичев Д.В. Розбудова податкової системи України // Економічний простір. - №20/2. -2008. – 137-143.
5 Голишевська Л.В., Швець А. Г. Сучасний стан податкової політики: проблеми і шляхи їх розв’язку. [Електроний ресурс].- Режим доступу: http://www.rusnauka.com/4_SWMN_2010/Economics/58997.doc.htm
6 Коломієць Н.О. Проблеми та необхідність реформування податкової системи // Вісник Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького. – 2009. - №4. – С. 83-87.
7 Томчинська М. «Оцінка податкової політики в Україні та її майбутні перспективи» // Економіст - 2009 р. - № 6. - С 46-54.
8 Огоновський А.Р. Система податків в Україні та основні напрями її реформування // Науковий вісник. – 2008. - № 17.7. – С.228 – 238.
9 Петрович Й. Проблеми розвитку та шляхи вдосконалення податкової політики України // Банківська справа. - 2008р. - № 6. - С. 43-49.
10 Податкова політика України: стан, проблеми та перспективи: Монографії / П.В. Мельник, Л.Л. Тарангул, З.С. Варналій [та ін.]; за ред. З.С. Варналія. – К.: Знання України. – 2008. – 675с.
11 Хілобок Ю. А. Основні напрямки реформування сучасної податкової політики України // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2009р. - № 2(6). – С. 114- 118.