Меркантилізм
Меркантилі́зм (фр. mercantile — торговець, від лат. mercari — торгувати) — в широкому розумінні — переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими. В більш вузькому, конкретному значенні — торгова та фінансова політика абсолютистських держав 16-18 ст. та відповідна ідеологія.Зміст [сховати]
В політичній економії
Економічна політика періоду становлення капіталізму, яка виявлялася в активному втручанні держави в господарське життя, головним напрямком державної політики вони вважали протекціонізм.
Основні положення
Багатство меркантилісти не відділяли від грошей, тобто в тодішніх умовах від монетарних металів — золота та срібла. Відповідно багатство держави це кількість дорогоцінних металів, що є на її території. Для того, щоб багатство збільшувалося, надходження золота та срібла в країну має перевищувати їх відтік. Оскільки більшість країн не мають відповідних копалин (це стосувалося й країн де меркантилізм зародився та набув найбільшого поширення: Франції, Англії), то головним джерелом золота та срібла меркантилісти вважали активний торговий баланс. Певно значний вплив на такі погляди справив історичний приклад Іспанії, що незважаючи на багаті родовища в американських колоніях витрачала своє золото та срібло на оплату імпорту.
В державній політиці
З самого початку праці меркантилістів були не чисто науковими економічними дослідженнями, а мали вигляд трактатів порад для правителів. Тобто активна державна економічна політика була органічною частиною меркантилізму. Якщо правитель хотів аби його країна, і, відповідно, скарбниця, були повні золота та срібла він мав сприяти експорту, та обмежувати імпорт. Для обмеження імпорту меркантилісти пропонували введення високих мит на імпорт, перш за все предметів розкоші. Так само вони пропагували розвиток внутрішнього виробництва, знову ж таки в першу чергу предметів розкоші. Це мало як зменшити витрати на імпорт подібної продукції так і стати джерелом дорогоцінних металів завдяки експорту. В свій час меркантилізм зміг стати впливовою економічною теорією що дійсно впливала на політику багатьох європейських держав, перш за все Франції. В митній політиці завдяки меркантилізму вводилися високі ввізні і низькі вивізні мита. Надавалися пільги купцям, що здійснювали далекі подорожі, нерідко субсидувалися далекі заморські експедиції в пошуках ринків збуту або ж джерел дефіцитних східних товарів в обхід конкурентів. Для розвитку внутрішньго виробництва надавалися пільги певним галузям, нерідко відкривалися державні мануфактури та надавалися субсидії.
Наслідки політики меркантилізму були неоднорідними, якщо високі ввізні мита сприяли наповненню державної скарбниці і часом дійсно захишали внутрішнє виробництво, то державна підтримка і особливо державна організація виробництва зазвичай були неефективними. Створювалися мануфактури, що вимагали постійних пільг та субсидування. Зазвичай без державної підтримки або ж після смерті їх організатора вони досить швидко занепадали через збитковість.
Монкретьен, Антуан де
Интерес к экономике возник во время пребывания в Англии, куда Монкретьен бежал в 1605 году после дуэли, которая закончилась смертью противника.[1]
В 1615 году Монкретьен выпустил «Трактат о политической экономии» (Traite d’economie politique), посвятив его Марии Медичи. Монкретьен ни до этого, ни после экономических работ не писал. Характеризуя степень самостоятельности трактата, в 1911 году Британская энциклопедия дала заключение, что он «в основном базируется на работах Жана Бодена»[2]. В трактате содержится ряд рекомендаций начинающему предпринимателю. Хозяйство страны рассматривается как объект государственного управления. Источник богатства страны — внешняя торговля, особенно вывоз промышленных и ремесленных изделий. Иностранцы сравнивались с насосом, выкачивающим богатство из Франции. Предлагалось их изгнание, развитие отечественной промышленности, одобрялось вмешательство государства в экономическую жизнь, взимание налогов и присвоение даже торговой прибыли.
Монкретьен придавал первостепенное значение «естественному богатству» (хлеб, соль, вино и т. п.), так как не количество золота делает государство богатым, а «наличие предметов, необходимых для жизни».
Монкретьен ввел термин «политическая экономия» для обозначения экономической науки, так как вслед за Ксенофонтом и Аристотелем термин «экономика» употребляли в первую очередь в смысле домоводства, управления личным хозяйством. Нужно было выделить проблемы управления именно государственным хозяйством, науку, изучающую процессы, идущие в масштабах всего народного хозяйства. Вслед за Монкретьеном и вплоть до конца XIX века под политической экономией разумелась наука о государственном хозяйстве, об экономике отдельных государств. Однако, политическая экономия представляется Монкретьеном как совокупность правил хозяйственной деятельности.
Томас Ман, характерний виразник ідей самого яскравого - англійського меркантилізму, народився в 1571 р. Він був корінним лондонцем, типовим і впливовим членом могутньої буржуазної корпорації, називаної Лондонське Сіті.
Ман походив зі старої родини ремісників і торговців.Його дід був карбувальником на лондонському монетному дворі, а батько вів торгівлю шовком й оксамитом.
Рано втративши батька, Томас Ман був вихований у родині вітчима, багатого купця й одного із засновників Ост-Індійської торговельної компанії, що виникла в 1600 р. як відгалуження більш старої Левантської компанії, що торгувала із країнами Середземного моря. Пройшовши навчання в крамниці й конторі вітчима, він почав років з вісімнадцяти або двадцяти службу в Левантської компанії й кілька років провів в Італії, їздив у Туреччину й країни Леванту.
Ман швидко розбагатів і придбав солідну репутацію.В 1612 р. Ман одружується з дочкою багатого нетитулованого дворянина й поселяється своїм будинком у приході святої Олени в районі Бишопсгейт.
В 1615 р. він уперше обирається в раду директорів Ост-Індійської компанії й незабаром стає найактивнішим захисником її інтересів у парламенті й у пресі.
Зрілість Мана доводиться на епоху двох перших королів з династії Стюартів.В 1603 р., після майже піввікового царювання, померла бездітна королева Єлізавета. На момент її смерті Англія стала світовою державою з потужним флотом і великою торгівлею.
В 1622 р. була утворена спеціальна державна комісія з торгівлі, у яку ввійшов Томас Ман.
У потоці памфлетів і петицій, у дискусіях, які велися в комісії з торгівлі, в 20-х роках XVII ст. були вироблені основні принципи економічної політики англійського меркантилізму, що проводилися в життя аж до кінця сторіччя.
Під кінець життя Ман був дуже багатий. Він купив значні земельні маєтки й був відомий у Лондоні як людина, здатна дати велику позичку готівкою.
Від Мана залишилося два твори, що ввійшли, у золотий фонд економічної літератури.Доля їх не зовсім звичайна. Перший із цих творів було озаглавлено «Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією, що містить відповідь на різні заперечення, які звичайно робляться проти її» і вийшов в 1621 р. тільки під ініціалами Т. М.
Цей полемічний твір спрямований проти критиків Ост-Індійської компанії, що стояли на позиціях старого примітивного меркантилізму (монетарної системи) і що стверджували, що oперації компанії наносять Англії збиток, оскільки компанія вивозить срібло для закупівлі індійських товарів і це срібло беззворотньо губиться Англією. Діловито, із цифрами й фактами в руках Ман спростовував цю думку, доводячи, що срібло аж ніяк не пропадає, а повертається в Англію з великим збільшенням: товари привозяться на кораблях компанії, інакше довелося б закуповувати втридорогав турків і левантийців; крім того, значна частина їх перепродається в інші країни Європи за срібло й золото. Значення цього памфлету для історії економічної думки складається, звичайно, не просто в захисті інтересів Ост-Індійської компанії, а в тім, що тут упершебули систематично викладені доводи зрілого меркантилізму.
У ще більшій мірі слава Мана спочиває на другій його книзі, заголовок якої саме виражає основну ідею: «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства». Цей твір був виданий лише в 1664 р., майже через чверть століття після смерті автора. Довгі роки революції, громадянських війн і республіки твір пролежав в скриньці з паперами й документами, успадкованими сином Мана разом з нерухомим і рухомим майном батька. Реставрація Стюартов в 1660 р. і пожвавлення економічних дискусій спонукали 50-літнього багатого купця й землевласника видати книгу й нагадати публіці й владі вже неабияк забуте ім'я Томаса Мана.
У цій книзі, складеної з досить різнорідних глав, написаних, мабуть, у період 1625-1630 р., стисло й точно викладена сама суть меркантилізму. Ману непритаманні далекі всякі краси стилю.По його власних словах, «за браком ученості» він пише «без зайвих слів і красномовства, але з усім безкорисливістю правди в кожному дріб'язку». Замість цитат із древніх письменників він оперує народними приказками й розрахунками ділка.Один лише раз він згадує історичний персонаж - пануючи Пилипа Македонського, і те лише тому, що останній рекомендував пускати в хід гроші там, де чинність не бере.
Як справжній меркантиліст, Ман бачить багатство переважно в його грошовій формі, у формі золота й срібла. Над його мисленням задовольняє точка зору торговельного капіталу.Як окремий торговельний капіталіст пускає в обіг гроші, щоб витягти їх зі збільшенням, так країна повинна збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи перевищення вивозу товарів над ввозом.Розвиток виробництва визнається їм лише як засіб розширення торгівлі.
Економічні твори завжди більш-менш виразно переслідують практичні цілі: обґрунтувати ті або інші господарські заходи, методи, політику.Але в меркантилістів ці практичні завдання особливо переважали. Ман, як й інші автори-меркантилісти, був далекий від прагнення створити яку-небудь «систему» економічних поглядів.Однак економічне мислення має свою логіку, і Ман по необхідності оперував теоретичними поняттями, що відображали реальність: товари, гроші, прибуток, капітал.