1.Державні фінанси урср в 1965­–1990 роках

У 60-х роках відбулися зміни у бюджетних взаємовідносинах, особливо це стосувалося місцевих бюджетів. Економічна реформа 1965р здійснила перебудову системи платежів до бюджету, а це, в свою чергу, знайшло відображення у структурі його видатків.

У структурі видатків бюджетів за період з 1950 по 1958 рр відбулися зміни в напрямі збільшення розмірів видатків на народне господарство (70%), соціально-культурні заходи (26%) і деяке зменшення видатків на управління.

Змінилося співвідношення між певними видами місцевих бюджетів та зросла роль міських бюджетів. Якщо у 1950р з міських бюджетів здійснювалось фінансування 27% видатків місцевих бюджетів, то у 1968р цей показник становив 41,9%. Спостерігалось зменшення питомої ваги видатків обласних, районних та сільських бюджетів.

У 1965-1970 роках здійснювались заходи по дальшому розвитку фінансів сільського господарства. Колгоспам надавалась фінансова допомога у вигляді списання заборгованості по подоходному податку і банківських позиках, змінився порядок сплати подоходного податку, була удосконалена система страхування майна. Колгоспи перевели на пряме банківське кредитування.

Почали проводити економічні експерименти в промисловості. З 1973р запровадили галузевий господарський розрахунок. З метою його реалізації створили всесоюзні та республіканські промислові об'єднання в якості середньої ланки управління виробництвом. Об'єднання почали формувати централізовані фонди і резерви, що викликало зміни в організації та розмірах централізованих фондів міністерств.

Неодноразово корегували умови формування фондів економічного стимулювання. Так, у 1971-1975рр для розрахунку планового розміру фонду матеріального заохочення встановлювали певні фондоутворюючі показники, а за основу брали фонд заробітнох плати 1970р. У 1976-1980рр почали розраховувати розміри заохочувальних фондів на п'ять років з уточненням річних обсягів, за основу використовували фонд заробітної плати 1975р. Ускладнення розрахунків планових обсягів заохочувальних фондів не давало прямого ефекту в підвищенні зацікавленості робітників у результаті роботи

Центральною ланкою фінансової системи був державний бюджет.

Доходи державного бюджету СРСР у 1980р становили 302,7 млрд.крб., а в плані на 1986р.- 414,5 млрд.крб. У відношенні до національного доходу державний бюджет у першій половині 80-х років займав біля 65%.

2.Заходи по посиленню впливу фінансів в 1979 році

В 1979р в галузі фінансів були заплановані заходи по піжвищенню ефективності використання ресурсів, більш повній мобілізації внутрішньогосподарських резервів, посиленню впливу фінансових важелів на інтенсифікацію виробництва. Фінансова програма включала введення перспективного фінансового планування, в тому числі розробку зведеного фінансового балансу держави; впровадження нормативного методу розподілу прибуику; посилення ролі норм і нормативів у фінансовому плануванні та економічному стимулюванні; створення єдиного фонду розвитку науки і техніки в міністерствах; зміну порядку планування і фінансування, кредитування і розрахунків у будівництві.

У фінансовому плануванні посилилася роль фінансових норм і нормативів, і перш за все нормативів формування фондів економічного стимулювання, єдиного фонду розвитку науки і техніки, а також нормативів розподілу прибутку. Більшість з цих нормативів затверджувалась у п'ятирічному плані з диференціацією по роках.

Нормативний метод розподілу прибутку застосовувався у деяких промислових та будівельних міністерствах. Міністерствам на основі затверджених у п'ятирічному фінансовому плані завдань встановлювались стабільні, диференційовані по роках нормативи відрахувань від балансового прибутку, що залишався у їхньому розпорядженні. Норматив визначався таким чмном, щоб забезпечити фінансування капіталовкладень, повернення банківських кредитів і сплату відсотків по них, приріст нормативу оборотних коштів, формування фондів економічного стимулювання, а також інших планових витрат по розвитку галузі.

При нормативному методі насамперед визначалась частка прибутку, що залишилась у розпорядженні міністерства. Якщо завдання річного плану по прибутку були перевиконані, то в розпорядженні міністерства поступали додаткові кошти. Так, при перевиконанні плану до 3%, міністерству залишали 50% надпланового прибутку, при перевиконанні плану понад 3%, у розпорядженні міністерства направляли 25% прибутку, що складав перевиконання. Номативний метод був заповаджений на галузевому рівні. На практиці мало місце недовиконання плану по прибутку. У цьому випадку, в бюджет вносилися всі платежі в повній сумі за рахунок відповідного зменшення обсягу коштів, що залишалися у розпорядженні міністерства.

У 1979 році був запроваджений порядок, згідно з яким формування фондів матеріального заохочення підприємств, організацій було поставлено у залежність від показників їхньої діяльності, а саме темпів росту продуктивності праці, випуску продукції вищої категорії якості, економії матеріальних ресурсів, рівня рентабельності тощо. Було передбачено, що відрахування у фонд матеріального заохочення відбуваються по нормативах, встановлених у відсотках до прибутку.

У 10 і 11 п'ятирічках були здійснені заходи по підвищенню ефективності капітальних вкладів. Запроваджувались розрахунки між замовниками і підрядними організаціями за повністю завершені та здані в експлуатацію об'єкти. До закінчення терміну будівництва витрати на будівельно-монтажні рототи покривались не за рахунок авансів, а за рахунок кредитів банку.

У галузевих міністерствах був створений єдиний фонд розвитку науки і техніки. Його кошти призначались для фінансування науково-дослідних робіт, а також покривались витрати підприємств, пов'язані з освоєнням виробництва нової техніки і впровадженням нової технології. Фонд формувався за рахунок відрахувань від прибутку підприємств, об'єднань.