Бюджетна система. Конспект лекцій. Тарнавська В.В..

Тема 10. Бюджетне планування і контроль

Питання до семінарського заняття по темі 10:

1. Бюджетне планування як складова частина фінансового планування, основи бюджетного планування.

2. Сутність бюджетного планування.

3. Нормативно-правова база, завдання, принципи, методи бюджетного планування.

4. Бюджетне прогнозування.

5. Роль Міністерства фінансів України та його органів на місцях у бюджетному плануванні та прогнозуванні.

6. Порядок складання, розгляду та затвердження проектів державного і місцевих бюджетів.

7. Фінансовий контроль в бюджетному процесі. Види, форми і методи бюджетного контролю.

8. Органи бюджетного контролю: Рахункова палата, Державна податкова служба України, Державна контрольно-ревізійна служба. Їх функції та структура.

9. Бюджетне регулювання. Методи та форми бюджетного регулювання.

10. Методи регулювання бюджетів по доходах та по видатках.

Самостійна робота:

1. Порядок складання, розгляду та затвердження проектів державного і місцевих бюджетів.

2. Органи бюджетного контролю: Рахункова палата, Державна податкова служба України, Державна контрольно-ревізійна служба. Їх функції та структура.

1. Бюджетне планування як складова частина фінансового планування, основи бюджетного планування

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить якість його виконання. Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування і займає центральне місце у фінансовому плануванні. Від рівня збалансованості бюджету на стадії планування, точності економічних і соціальних прогнозів залежить стабільність функціонування бюджетної сфери і рівень виконання програм протягом майбутнього бюджетного періоду.

Бюджетне планування - це централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу по всіх ланках бюджетної системи та видах фінансових планів на підставі Державної програми економічного і соціального розвитку держави.

Бюджетний процес зазвичай розглядається у річному розрізі. Водночас, короткостроковий часовий горизонт часто піддається критиці, оскільки вважається, що він загрожує ефективності управління видатками та створює ризик втрати урядом контролю за своєю фіскальною позицією. Досить часто річні бюджетні плани значною мірою відображають реальні політичні потреби нинішнього моменту. Таким чином, рішення про розподіл ресурсів приймаються по-різному в кожному індивідуальному випадку без жодного загального принципу. Внаслідок цього наслідки попередніх та поточних рішень ігноруються поза межами наступного річного горизонту.

Для подолання визначених недоліків річного бюджетного планування, суттєвим вбачається затвердження бюджетних цілей та норм на декілька років, а не лише на безпосередньо наступний рік. Бюджетне планування на багаторічний період може розглядатися як інструмент реформування системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектора, що здійснюється шляхом реструктуризації бюджетної практики. Слід наголосити на тому, що багаторічне планування є лише інструментом бюджетного управління, а не асигнуванням бюджетних коштів на кілька років. Його слід розглядати як прогноз доходів та видатків бюджету на наступні роки, який періодично уточнюється. Це дасть змогу привести річний бюджет у послідовність з прийнятними фіскальними цілями на кілька.

Основними цілями бюджетного планування на багаторічній основі є підвищення дисципліни витрачання державних коштів. Воно має функціонувати як фінансове стримування майбутніх витрат, а не як інструмент розширення програми. Найчастіше багаторічне бюджетне планування є середньостроковим і здійснюється на трирічний часовий горизонт. Такий часовий горизонт найточніше відповідає періоду, на який можуть затверджуватися глобальні бюджетні цілі. У короткому викладі, сюди включаються наступні елементи:

• Визначення загальних цілей фіскальної політики та чітке встановлення способів надання коштів на їх фінансування з майбутніх бюджетів;

• Визначення вартості продовження здійснення існуючої політики. У цьому процесі може виявитися, що вбудований імпульс нинішніх видатків вже вичерпує усі майбутні ресурси, і що для запровадження нових схем витрат існує лише незначний залишок. Це може призвести до встановлення самодисципліни у пропонуванні нових видатків та стимулювати роботу над поправками до існуючого законодавства (особливо законодавства, пов’язаного з соціальним захистом);

• Вирішення довгострокових наслідків нинішніх рішень для майбутніх бюджетів, оскільки ці витрати можуть бути не повною мірою відображені у поточному бюджеті і збільшитися протягом наступних років. Це може відіграти роль запобіжного заходу, який вказує, чи буде схвалення запропонованих видатків сумісним з середньостроковими цілями фіскальної політики уряду;

• Досягнення середньострокових цілей фіскальної політики більш надійним способом;

• Сигнали стосовно намірів щодо фіскальної консолідації, які викликали б довіру економічних суб’єктів, для зміцнення громадської впевненості.

Бюджетне планування на багаторічній основі складається з наступних кроків:

• оцінка ресурсів, наявних для фінансування державних видатків на середньостроковий період;

• визначення вартості проведення вибраної політики видатків на середньостроковий період;

• визначення механізму поєднання цієї вартості з наявними ресурсами, включаючи прийняття рішень щодо необхідних реформ. Таким чином, будуть показані бюджетні наслідки, такі, як збільшення доходів чи скорочення видатків на фінансування окремих програм, або ж досягнення проголошених цілей.

Середньостроковий підхід до бюджетного планування має наступні загальновизнані переваги:

• попередні оцінки (хоча вони й не мають природи юридичних зобов’язань) є проголошенням намірів уряду щодо майбутнього витрачання коштів;

• цей підхід обмежує ступінь свободи дій уряду при прийнятті рішень у галузі фіскальної політики;

• збільшує можливість розподілу ресурсів, згідно єдиних чітко визначених принципів, даючи змогу уряду робити чіткі зобов’язання щодо майбутніх видатків;

• стимулює підвищену увагу щодо функціонування розпорядників бюджетних коштів, яке базується на результатах їх діяльності;

• чітко визначені середньострокові прогнози, засновані на комплексі заходів економічної політики можуть проілюструвати наслідки цієї політики та надати інформацію щодо цілого ряду заходів, необхідних для досягнення середньострокових цілей фіскальної політики;

• найбільш передовий досвід розвинутих країн свідчить, що бюджетне планування на багаторічній основі формалізується у бюджетному процесі, а вимога щодо його здійснення досить часто прямо передбачається у законодавстві про бюджетну систему .

Водночас, бюджетне планування на багаторічній основі має певні недоліки:

- Може існувати тенденція до переоцінки майбутнього зростання економіки. Це може мати наслідком надмірні прогнози щодо ресурсів та тиск на державні видатки;

- Державні установи можуть розглядати прогнозовані для них видатки як фактично надані суми. Це створює обмеження щодо кінцевого перегляду видатків, якщо економічні припущення, на основі яких було зроблено асигнування, виявляться неправильними;

- Бюджетне планування на багаторічній основі, виражене у реальних термінах (аніж у номінальних), передбачає автоматичне уточнення прогнозованих видатків у разі підвищення цін. Це створює тиск на державні фінанси.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з планом економічного і соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються матеріальні та бюджетні резерви.

Показники фінансових планів являються вихідним матеріалом для аналізу фінансового стану держави, інформаційною базою перспективного планування. Система фінансових планів дозволяє виявити об'єктивні взаємозв'язки і довготривалі тенденції зміни структури джерел фінансових ресурсів, а також фактори, що визначають розвиток цих тенденцій у майбутньому. Існує занепокоєння, що економічна непередбачуваність може зробити основні напрямки майбутньої фіскальної політики ненадійними. Слід підкреслити, що деякі із наведених вище хвилювань можуть мати своїм підґрунтям той факт, що найперші системи багаторічного бюджетного планування запроваджувалися протягом 1960-х та 1970-х років, коли відбувалося розширення державного сектора, поєднане із стрімким збільшенням обсягів видатків