2. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей.

У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

3. Усунення вад (провалів) ринкового саморегулювання. З цією метою держава:

• здійснює захист конкуренції;

• реагує на можливість виникнення негативних наслідків (екстерналій);

• бере участь у розв’язанні проблем неповноти ринків;

• формує інформаційну інфраструктуру ринку.

4. Стабілізаційна політика. В основу стабілізаційної функції держави покладається та обставина, що рівень виробництва залежить від рівня сукупних витрат. Витрати приватного сектору можуть бути або недостатніми для досягнення повної зайнятості, або надмірними. У першому випадку виникає надмірне безробіття, у другому – інфляційне зростання. У першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, у другому – стримуючу. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика.

5. Перерозподіл доходів. Економіка оптимальна за Парето, констатує стан, що в ньому ресурси суспільства розподілено найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найбільш ефективного розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

Трансферти – це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. До них належать пенсії, стипендії; виплати по безробіттю та соціальному страхуванню. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (установлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з урахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності і т.д.).

6. Забезпечення людей чистими і змішаними суспільними товарами.

Суспільні товари (товари громадського вжитку) – це такі товари та послуги, які характеризуються спільним споживанням та неможливістю виключення з процесу споживання. Споживання таких товарів однією особою або однією сім’єю не зменшує їх корисності для інших. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні та загальнодоступність. Різним суспільним товарам ці властивості притаманні у неоднаковій мірі. Ті, що мають ці властивості у вищій мірі, називаються чистими суспільними товарами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами. Виробництво чистих суспільних товарів є монополією держави. Сфера виробництва змішаних суспільних товарів є ареною конкуренції суспільного та приватного секторів.

Прикладом чисто суспільного блага може бути національна оборона. Армія охороняє всю країну від зовнішнього втручання. Забезпечення оборони однієї особи не означає, що оборона інших менша, тому що всі люди користуються цією послугою разом. Кожен громадянин країни автоматично потрапляє під захист і навіть ті, які не бажають цього, оскільки не існує метода виключити останніх.

В усьому світі уряд бере на себе відповідальність за національну оборону, охорону правопорядку, пожежну охорону, підтримку охорони здоров’я. Виробництво суспільних благ здійснює державний сектор, а фінансування відбувається за рахунок надходжень від податків. Податки нагадують ціну, яку громадяни платять за суспільні товари. Проте податки суттєво відрізняються від ціни, вони не є добровільними.

Уряд забезпечує людей також безліччю інших товарів та послуг, до яких принцип виключення може бути застосований. Зокрема такі блага, як освітлення вулиць, автомагістралі, школи, бібліотеки, музеї, цілком підпадають під дію цього принципу, тобто на них можна встановлювати ціну, і приватний сектор може забезпечувати ними споживачів. Проте всі ці послуги несуть в собі значні побічні вигоди, отже ринкова система не вироблятиме їх в достатній кількості. Тому держава бере на себе їхнє виробництво і фінансування, щоб не допустити можливого виникнення дефіцитного виділення ресурсів.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямків соціально-економічної політики.