Глава 15. Типологія держави: формаційний підхід

277

що в рабовласницьких державах мав місце опір рабів, що зви­чайно виливався у повстання проти рабовласників, найвідомі-шими з яких були повстання Аристоніка, Спартака та ін.

Основними формами правління в умовах рабовласницької держави були монархія, демократична республіка та аристокра­тична республіка. Щодо державно-територіального устрою, то найвідомішими різновидами тоді були або імперія (Римська чи Македонська держава), або конфедерація (Еллада).

Найзавершенішого вигляду рабовласницька монархія набу­ла в рамках римської державності, тоді як Македонія (мається на увазі правління Олександра Великого) мала дещо спільні риси із Східною деспотією.

Щодо римської монархії, то вона була заснована на більш розвинених економічних відносинах. Характерно, що перехід до монархічної форми правління в Римі був пов'язаний із загост­ренням класової боротьби всередині країни. Гострі суперечки в суспільстві довели непридатність республіканського ладу вирі­шити завдання, що стояли перед римською державою в нових умовах. Проте спочатку римляни пройшли етапи диктатур, найвідомішими з яких були диктатури Л.К. Сулли та Г.Ю. Це­заря. Наприкінці І століття до н.е. Рим перейшов від республі­ки до монархії. Спочатку це була дещо обмежена монархія (прин­ципат), коли влада монарха (принцепса) формально обмежува­лася республіканськими традиціями. Проте в III столітті н.е. Рим перейшов до домінату - необмеженої монархії. Деякі риси цієї форми правління (обожнення імператорів і вимога молити­ся їм немов богам) дозволяє стверджувати, що в Римі того часу закріпилася своєрідна Західна деспотія.

Рабовласницька демократична республіка існувала в Атти­ці. Як відомо, цей поліс (місто-держава) очолювався Афінами. У створенні вищих органів влади цієї держави брати участь мали право всі вільні громадяни. Проте фактично існувала велика кількість обмежень виборчого права. Так, жінки не мали права голосу, ремісники та селяни не брали участі у виборах, адже для цього потрібно було відволікатися від роботи. У діяльності на­родних зборів не могли брати участі колишні раби.

Важливим органом державної влади в Афінах протягом тривалого часу була Рада п'ятисот, що вирішувала поточні дер­жавні справи. Вона також впливала на діяльність Народних збо­рів, готуючи для них справи, виносячи попередні рішення тощо. Законопроект, що приймався Народними зборами, набував чин­ності лише після затвердження спеціальним судом присяжних,

278

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

члени якого обиралися шляхом жеребкування. Армія рекруту­валася як народне ополчення з вільних громадян.

Для рабовласницької аристократичної республіки характер­ним є те, що у виборах вищих органів державної влади брали участь не всі вільні громадяни, а лише їх привілейована частина - рабовласники.

Аристократичні республіки існували в Лаконіці на чолі зі Спартою (Еллада), у Римі в VI—І ст. до н.е. Тут вищим органом вважалися народні збори. Проте їм належала влада лише фор­мально, адже права законодавчої ініціативи вони не мали, хоча приймати та відхиляти законопроекти вони могли. Право ж за­твердження законопроектів належало сенату - найважливішо­му органу Римської республіки, куди входили представники ве­ликої військово-землевласницької аристократії. Саме сенату належала вся повнота державної влади в країні.

Щодо римської армії, то на відміну від афінської вона спо­чатку складалася з вільних громадян Риму, що до того ж воло­діли певним майном, а потім перетворилася повністю на най­мане військо.

Рабовласницький етап розвитку держави завершився разом із падінням Римської імперії під ударами варварських союзів племен в епоху Великого переселення народів.

Питання для самоконтролю

1. Що таке деспотія?

2. Які класи були домінуючими в державах класичного рабовлас­ництва?

3. Які форми правління були характерними для держав класично­го рабовласництва?