"А яким повинен бути ідеальний студент?" - на це питання сучасні викладачі відповідають інакше, ніж в минулі роки.
П'ятнадцять років назад, вибудовувавши соціально-психологічний портрет так званого ідеального студента (термін умовний, що визначає студента, з яким хотіли б працювати більшість викладачів), педагоги на перше місце ставили переважно такі якості, як дисциплінованість, старанність, відповідальність, в реальному ж портреті вони відзначали недостатній рівень розвитку у студентів бажаних якостей і наявність таких небажаних, як інфантилізм, соціальна незрілість, учбова пасивність. Одній з найхарактерніших особливостей студентства того часу викладачі називали його орієнтацію на отримання вищої освіти.
В даний час стало зменшуватися число викладачів, які найважливішою якістю студента називали дисциплінованість, і поступово стало збільшуватися число тих, хто в "ідеальному" студенті бачив перш за все самостійно мислячу людину.
Таке положення визначає час. Сьогодні молоді люди стикаються із завданнями, рішення яких відсутній в життєвому досвіді батьків. Немає їх в змісті навчання ні загальноосвітньої, ні вищої школи. Нинішні молоді люди повинні не просто самостійно відшукувати вихід, але і навчатися умінню вирішувати нові, сучасні задачі. При цьому старий досвід сьогодні може бути просто перешкодою, бар'єром на шляху пошуку оригінального рішення. І якщо раніше "дисциплінованість", як слухняність і проходження укоріненим зразкам, понад усе сприяла успіху, то нині забезпечити успіх можуть саме самостійність і оригінальність мислення.
Проте на практиці все далеко не так гармонійно. По висловам студентів, саме самостійність думок і думок, оригінальність оцінок, несхожість поведінки викликають негативну реакцію викладача. "Вільнодумство не допускається", - категорично затверджується в більшості студентських відповідей.
Особливо вражають описи студентами конфліктів з викладачами. У них нерідко фігурують такі визначення, як ненависть викладача, жорстокість, помста, приниження гідності студента.
Матеріали соціологічного порядку сучасності вищої школи переконливо показують, що 60% педагогів дотримуються суто авторитарних позицій і не цікавляться думкою студентів, не говорячи вже про те, щоб з нею рахуватися. ВНЗ як і раніше звично використовує форми і методи авторитарної педагогіки, або, як її ще називають, педагогіки тотальної вимогливості, а коротше - погроз: якщо не здаси, якщо не вивчиш, і т.п. У цьому сенсі можна констатувати, що для реальних прогресивних змін у вищій школі умови далеко не сприятливі.
Результатом реалізації такої загальноприйнятої позиції викладача ВШ є погіршення самопочуття, здоров'я і студентів, і викладачів: 45% студентів страждають тими або іншими хронічними захворюваннями; більшість молодих людей швидко втомлюються, їм потрібно в два рази більше час на відпочинок, чим їх батькам 20-30 років назад, а це означає, що вони менш успішно освоюють програму; 50% викладачів відчувають негативні емоції, незадоволеність, невпевненість, страждають неврозами, соматичними захворюваннями...
Студенти ідеальним викладачем назвали раніше всього знавця предмету, що викладається, і відповідної області науки, чесну, справедливу людину, хорошого психолога, що уміє зрозуміти іншу людину. При цьому студенти молодших курсів на перше місце ставили саме уміння зрозуміти студента, тоді як старшокурсники понад усе цінували компетентність. І це закономірно: складний період адаптації першокурсників до нових умов вимагає психологічної підтримки, надати яку може що тільки розуміє і що поважає студента викладач. Взагалі аристократизм професорів, викладачів, кожного співробітника вузу, від якого якоюсь мірою залежить студент, особливо це стосується першокурсників, полягає в тому, щоб ніколи, ні в якій обстановці не допустити замаху на суверенітет, особиста гідність студентів.
А студент, який освоївся і навчився вирішувати свої проблеми самостійно, він перестає бути надто строгим в оцінці особистісних якостей викладача і стає більш вимогливішим по відношенню до його наукової компетентності.
Вперше за останні десятиліття обидві сторони - студенти і викладачі - єдині в поглядах на модель ідеального викладача і студента, тобто бажаного партнера в учбовому процесі вузу. Модель викладача, яку студенти назвали "супер" і яку одностайно приймають викладачі: людина широкого кругозору, успішна в науковому пошуку, незалежний в думках і вчинках, хороший психолог. Ну, а модель ідеального студента ще лаконічніша: молода людина, що має інтерес до науки і що уміє самостійно мислити. Так мало і так важко доступно.
Зниження загальнокультурного рівня, як завжди, перш за все відобразилося на молодих. Педагоги сьогодні з болем констатують збіднення інтелектуального запасу нинішніх студентів, спрощення схем мислення, недостатню розвиненість сфери відчуттів, що в значній мірі витісняє з процесу навчання, особливо в гуманітарній освіті, не тільки розуміння, але і знання. Вища школа України традиційно відрізнялася високим рівнем теоретичного мислення, широким кругозором своїх випускників. Сьогодні ця традиція втрачається з ще більшою швидкістю, чим раніше...
Чи не суперечать ці два факти один одному? З одного боку, зниження загальнокультурного рівня студентів, з іншого - висока оцінка в моделі викладача "широкого кругозору", "знання не тільки предмету"? Ні, не суперечать, а обумовлюють один одного. Саме тому, що пізнавальна потреба особистості, що нормально розвивається, не була підтримана і задоволена належним чином в попередній віковий період. Зараз вона виявляється інтенсивнішою, ніж раніше, потребою одержати від викладача щось більше, ніж конкретні факти предмету, що викладається, - те, що ми традиційно відносимо до поняття "широкий кругозір".
Через властиву молодим соціальну чуйність вони, хай н не усвідомлено, уловлюють, що студентський період може виявитися останнім шансом повноцінного інтелектуального розвитку, що включає не тільки суто професійні знання і уміння, але і важливіші - загальнокультурні, що формують розуміння контексту професійної діяльності.